Сторінка
8
Якщо з цієї думки відкинути деяке перебільшення ролі порівняння для розуміння, то Костянтин Дмитрович в цілому правильно визначив роль порівняння в розумінні, а отже, і в мисленні. Людина порівнює наочно дані об’єкти. При цьому вона вдається до перцептивних дій. При порівнюванні уявлюваних об’єктів їх розумові образи накладаються один на одного. За допомогою розумових дій в уявлюваних об’єктах ми виділяємо окремі їх боки, ознаки, властивості, зіставляємо їх міх собою і робимо висновки про їх схожість і відмінність, тотожність і протилежність. Описали ті мислені операції, які людина здійснює в процесі її розумової діяльності. Ці операції вона проводить з особливим мисленим матеріалом, яким є чуттєві образи, поняття, судження й умовиводи.
Як відомо, діалектичний шлях пізнання об’єктивної реальності починається з живого споглядання. Поза нашою свідомістю існують матеріальні речі. У мозку людини під впливом речей, предметів виникають образи. Образ ідеальний, він не може існувати поза свідомістю людини. Формами чуттєвого пізнання є відчуття, сприйняття, уявлення. Відчуття — це відображення окремих властивостей предметів чи явищ матеріального світу, які безпосередньо діють на органи чуттів (наприклад, відображення гіркого, солоного, теплого, гладкого, блакитного та ін.). Сприймання — це цілісне відображення зовнішнього матеріального предмета, який безпосередньо впливає на органи чуттів.
Уявлення — це чуттєвий образ предмета, який уданий момент нами не сприймається, але сприймався раніше в тій чи іншій формі.
Шляхом чуттєвого відображення ми пізнаємо окремі предмети і їхні властивості, закони матеріального світу. Сутність предметів і явищ ми пізнаємо через абстрактне мислення — складнішу форму пізнання.
Основними формами абстрактного мислення є поняття, судження та умовивід.
У понятті відображаються лише істотні ознаки предмета. Ознака — це те, у чому предмети подібні або відмінні один від другого. Властивості і відношення є ознаками, поняття формується на основі узагальнення істотних ознак, притаманних ряду однорідних предметів. Для виділення істотних ознак необхідно абстрагуватися від неістотних, яких у будь-якому предметі завжди багато. Для виділення ознак потрібно провести аналіз, тобто мислено розкласти цілий предмет на його складові, елементи, а потім здійснити обернену операцію — синтез (мислене об’єднання) частин предмета, окремих ознак в єдине ціле.
Кожне поняття має зміст і обсяг. Змістом поняття називається сукупність найістотніших ознак предмета чи класу однорідних предметів, відображених у цьому понятті. Наприклад, змістом поняття "ромб" є сукупність двох істотних ознак "бути паралелограмом" і "мати рівні боки". Змістом поняття "іменник" є сукупність теж двох істотних ознак: "бути частиною мови" і відповідати на запитання "хто?" або "що?". Обсягом поняття називають клас (множину) узагальнених у ньому предметів.
Визначення поняття є логічною операцією, яка розкриває зміст поняття або визначає значення терміна. Процес формування поняття має явну системно-структурну організацію. У ньому системотвірним чинником є узагальнення класу об’єктів, предметів, тобто множини певних об’єктів, предметів, явищ. Отже, завдання: знайти ту істотну ознаку або декілька таких ознак, за якими предмети цієї множини (класу) можна об’єднати в єдине ціле. Якщо, наприклад, ми вибрали таку ознаку як здатність задовольняти голод, то серед множини предметів: будинок, хліб, стіл, буряк, береза, сіль, вода, чай, річка, міст, картопля, м’ясо за ознакою "задовольняти відчуття голоду" можна виділити підмножину: хліб, буряк, сіль, вода, чай, картопля, м’ясо. Цю підмножину можна коротко позначити словом "їжа", її зміст визначається сукупністю таких ознак — "бути придатним для внутрішнього споживання".
Сам по собі процес формування поняття є теж процесом мислення. У ньому провідною ідеєю є об’єднання цих предметів за ознакою "зняти відчуття голоду". Ця ідея і є системотвірним чинником. Рівень ієрархії визначається тією ознакою, яка визначає множину об’єктів. Тобто рівень ієрархії визначає обсяг поняття. Елементами поняття є обсяг (клас, множина предметів), який характеризується кількістю ознак. Очевидно, саме по собі поняття (зміст, обсяг, слово), яким воно позначене, є емерджентною властивістю системи "процес формування". У ході цього процесу наявна множина предметів аналізується під кутом зору ознаки "знімати голод", і в ході такого аналізу на основі життєвого досвіду за даною ознакою з урахуванням абстрагування від багатьох неістотних ознак створюється підмножина предметів. Таким чином, виділення множини предметів, яка становить своєрідне поле для організації, здійснюється з участю двох мислених операцій: аналізі, абстрагування.
У процесі засвоєння соціального досвіду розвивається не тільки кожна окрема психічна функція, але у психіці дитини виникають деякі системні психічні утворення (новоутворення), які і стають притаманними їй формами психічного життя. У корі головного мозку формуються матеріальні ділянки, які несуть відповідальність за функціонування цього новоутворення. Навчання, яке побудоване на основі цих новоутворень, і їх розвиває, і є розвивальним навчанням.
Л. Виготський ввів поняття актуального розвитку і "зона ближнього розвитку". Однією з перших спроб побудови розвивального навчання була дидактична система Л.Занкова, побудована на певних дидактичних принципах.
Великого поширення набуло розвивальне навчання, побудоване на основі концепції Ельконіна - Давидова. Ця концепція в основі своїй має поняття навчальної діяльності, яке сприяє розвитку теоретичного мислення.
Організація та методика проведення дослідження розвивального навчання в школі
Урок в розвивальному навчанні — частка шкільного життя, насичена пошуком, відкриттями, сенсом і цінністю пізнання.
Підготовка й проведення кожного уроку має відбуватися одночасно у трьох напрямах: організаційному, змістовому й діяльнісному.
Реалізація організаційного напряму передбачає не лише своєчасний початок і закінчення уроку, розподіл часу у відповідності з психологічними особливостями молодших школярів, дотримання санітарно-гігієнічних норм а й емоційну готовність учителя й дітей до уроку. Для реалізації змістового напряму вчителеві необхідно:
визначити місце даного уроку в системі уроків, виходячи з етапу розв’язування навчальної задачі;
визначити тип уроку і його структуру;
встановити й вибудувати внутрішньо предметні й між предметні зв'язки;
спрогнозувати "приріст” в освоєнні учнями предметного змісту, а також в оволодінні навчальними діями й формами колективно-розподіленої діяльності.
Реалізація діяльнісного напряму передбачає організацію „квазідослідницької” діяльності учнів, яка забезпечує пошукову активність молодших школярів. Відомо, що рушієм розвитку дитини й ефективним засобом навчання є спільна діяльність педагога й учнів.
Інші реферати на тему «Педагогіка, виховання»:
Менеджмент освіти
Виховання морально-ціннісних орієнтацій підлітків засобами творів світової художньої культури
Асоціативний аналіз на уроках української літератури за матеріалами творів М. Воробйова
Єкологічне виховання студентів вищих технічних навчальних закладів
Теоретичні основи виховної роботи майстра виробничого навчання