Сторінка
3

Естетичне виховання учнів початкових класів у процесі хореографічної діяльності

Ще одним аспектом входження дитини до світу прекрасного й засобом художньо-естетичного розвитку дітей є використання неакадемічних форм спілкування: бесіди, відвідування концертів, вистав тощо. Яскраві враження, отримані від естетично-забарвленого, артистичного, професійного виконання танцювальних композицій, формуватимуть в учнів естетичні цінності, розвиватимуть художні смаки, виховуватимуть у них здатність сприймати й оцінювати мистецькі твори. Окрім цього, цікаві розповіді про захоплюючий, насичений буденними перипетіями життєвий шлях провідних представників танцювального мистецтва збуджуватимуть у дітей інтерес до уроків хореографії, а творчі досягнення видатних танцюристів виступатимуть взірцем у творчості, мотивуватимуть до власної хореографічної діяльності.

Навчання з танцю буде більш продуктивним, якщо заохочувати дітей до цілісної хореографічної діяльності, під час якої в школярів підвищуватиметься мотивація до вивчення елементів класичного, народного, бального, сучасного танців. Для реалізації означеної умови пропонуємо організовувати й проводити фестивалі танців між учнями певних вікових категорій. Така форма роботи підвищуватиме інтерес дітей до уроків хореографії. Крім того, означена форма роботи стимулюватиме дітей до більш продуктивної праці, що у свою чергу сприятиме вдосконаленню та естетичній насиченості їхніх рухів, накопиченню художньо-танцювальних вражень, осмисленню власних хореографічних можливостей, а також розвитку власної творчості дітей.

Хореографічна діяльність в системі естетичного виховання молодших школярів

Концептуальні засади естетичного виховання у загальноосвітніх навчальних закладах детермінуються положеннями державних документів – Законом України «Про загальну середню освіту», Державною національною програмою «Освіта. Україна ХХІ століття», у яких визначено основну мету та завдання естетичного виховання в сучасній школі, що спрямовані на розвиток духовної, емоційно-почуттєвої сфери особистості дитини, стимулювання її творчої активності, прищеплення художнього смаку, формування системи знань, художньої компетентності, естетичної культури, виховання здатності сприймати та інтерпретувати художні твори, розширення естетичного досвіду тощо.

Особливо значущими для розвитку сучасної педагогічної науки в галузі естетичного виховання є концепції та програми естетичного виховання, зміст яких доповнює основні документи і розкриває функції та принципи естетичного виховання у закладах освіти на сучасному етапі розвитку українського суспільства.

Так, у «Національній комплексній програмі естетичного виховання», розробленій І. Зязюном та О. Семашко, закцентовано увагу на формування духовних потреб дитини, всебічний розвиток її художньої творчості, активності у сприйманні та перетворенні дійсності. У програмі наголошується, що підвищення рівня духовно-естетичних потреб та орієнтацій особистості повинне відбуватися на основі власного естетичного досвіду дитини, складовими якого є естетичні почуття, ідеали, смаки, інтереси тощо. Для вирішення основних проблем естетичного виховання у загальноосвітніх закладах у програмі пропонується використовувати засоби мистецтва, які визначаються «потужними каталізаторами інтелектуально-творчих здібностей людства». Основою такого підходу став принцип гуманізації естетичного виховання, звернення до людини в її цілісності, потреба у всебічному розвитку.

М. Опанащук у «Концепції єдиної системи естетичного виховання у загальноосвітніх школах України» розкриває провідні завдання естетичного виховання, спрямовані на створення в учнів нового естетичного ставлення до дійсності шляхом формування художньої культури, що розглядається автором як основа духовного становлення особистості дитини. Автор висвітлює чинники формування художньої культури учнів, підґрунтям яких є загальнолюдські цінності, культурні й національні традиції та гуманістична спрямованість навчально-виховного процесу. Базою єдиної системи естетичного виховання М. Опанащук визначає мистецькі предмети, які виступають носіями «обов’язкового мінімуму знань», фактором розвитку духовної культури, образного мислення, естетичної свідомості тощо.

У «Концепції художньо-естетичного виховання учнів та комплексній програмі художньо-естетичного виховання учнів у загальноосвітніх та позашкільних навчальних закладах» (Л. Масол) підкреслюється особливе значення мистецтва в естетичному вихованні, наголошується на особливостях естетико-виховного впливу предметів мистецького циклу, які є універсальним засобом особистісного розвитку школярів. У документі зроблено акцент щодо організації естетичного виховання дітей та молоді на основі гуманістичного підходу, у центрі якого знаходиться особистість дитини, котра характеризується високою естетично-духовною культурою. Автором визначено основну мету естетичного виховання на сучасному етапі розвитку освітньої галузі: формування у дитини здатності сприймати прекрасне у навколишньому середовищі і мистецтві, розвиток естетичних почуттів, суджень, смаків, умінь, творчих здібностей, потреби брати участь у створенні прекрасного в житті та художній творчості. У концепції особливо наголошується на духовно-творчій функції виховання учнів, котру визначають провідною в ході побудови процесу естетичного виховання в сучасних загальноосвітніх навчальних закладах.

Означені державні документи висвітлюють концептуальні основи естетичного виховання як актуальної проблеми сучасної освіти.

Особлива роль у розвитку особистості дитини належить мистецтву. Одним із видів мистецтва, що активно взаємодіє з вищими емоціями і почуттями людини, значно впливає на розвиток естетичної сфери дитини є хореографія.

До проблеми естетичного виховання учнів засобами хореографічного мистецтва зверталися сучасні науковці – Б. Мануйлів, О. Мартиненко, А. Шевчук та інші. У наукових роботах учених розкривається значення мистецтва танцю у вихованні естетичного смаку та формуванні навичок культури у життєдіяльності дитини. На їх думку, в процесі хореографії у молодших школярів формується здатність сприймати, відчувати, розуміти прекрасне в житті та мистецтві, виховується прагнення брати активну участь у створені мистецьких творів.

На естетичний розвиток дітей молодшого шкільного віку засобами хореографії акцентовано увагу в методичних працях Т. Баришнікової, Л. Бондаренко, Г. Березової та інших. У них розкривається естетико-виховне значення мистецтва танцю, яке полягає у розвитку художнього смаку, емоційності, творчості під час втілення хореографічних образів.

Одним із видів діяльності, в процесі якого розвивається художньо-образне мислення людини, його емоції та почуття, формується система знань, вдосконалюються вміння і навички, виховується здатність сприймати, інтерпретувати, створювати мистецьки твори є хореографія.

Сьогодні хореографічне мистецтво об’єднує різні види та жанри танцю: класичний, народний, бальний, історико-побутовий, естрадний та сучасний, засобами яких передається зміст хореографічних композицій. Особливість хореографічного мистецтва полягає в тому, що танцювальний образ виявляється і розкривається через музично-організовані рухи особистості дитини, які підбираються і використовуються відповідно до музичного характеру та змістовного наповнення хореографічного твору. Тож виконання танцювальних композицій потребує від дитини сформованих знань, вмінь, навичок, розвинених емоцій та почуттів, активного творчого мислення тощо.