Сторінка
8

Формування правильної дикції у молодших школярів

Ш, Ж — шумні щілинні передньоязикові. При артикуляції нижня щелепа трохи переміщується вперед, губи теж. Зуби зближені на відстань 1-1,5 мм. Кінчик язика разом із прилеглою до нього спинкою потовщується і відтягується назад порівняно з артикуляцією с і з.

На язиковій спинці утворюється ширший канал, ніж при вимові с і з. Повітряний струмінь спрямований по каналу на передні різці; розбиваючись об їх краї, він викликає специфічний шум. При вимові ш голосові зв'язки не вібрують, а при вимові ж — вібрують, але струм повітря слабший, ніж при ш.

Ч, Дж — шумні передньоязикові африкати. Вони починають артикулюватися з елемента зімкнення типу т і д, який плавно переходить у щілинний елемент типу ш, ж. Елементи зімкнення утворюються не на місці звичайних т, д, тобто не на зубах і початку альвеол, а значно вище, на твердому піднебінні, отже, там, де утворюються шиплячі ш, ж,

Р — передньоязиковий, належить до так званих вібрантів (дрижачих). При його творенні рот розкритий, губи пасивні; краї задньої і середньої частини спинки язика впираються у верхні бокові зуби; передня частина язика розплющується для утворення вільних рухів; кінчик разом з передньою спинкою піднімається вгору і торкається твердого піднебіння на задній частині альвеол, де під натиском видихуваного повітря вібрує.

И — середньоязиковий щілинний. При артикуляції середня спинка язика піднімається до твердого піднебіння, внаслідок чого між твердим піднебінням і середньою частиною язикової спинки виникає щілина. Кінчик язика опущений униз і тримається біля нижніх зубів. Л — боковий передньоязиковий сонант. При артикуляції рот трохи розкритий. Губи набувають положення залежно від наступного голосного. Подібно до змичних т, д, н, при л кінчик язика утворює змичку на площі, починаючи від внутрішньої поверхні зубів верхньої щелепи і далі на твердому піднебінні. Крім того, краї язика опускаються з одного або з двох боків і утворюють біля бокових зубів щілину, крізь яку проходить повітряний струм.

К — шумний задньоязиковий. Артикулюється задньою спинкою язика, що, піднімаючись до м'якого піднебіння, утворює з ним зімкнення. Нижня щелепа трохи опускається. Кінчик язика направлений униз. Голосові зв'язки розімкнені. Струмінь повітря сильний.

Типовою для української літературної мови є така артикуляція к, при якій зімкнення утворюється на рівні останніх кутніх зубів, язикове тіло посунене назад, а кінчик язика знаходиться за нижніми зубами. Так артикулюється і шумний задньоязиковий зімкнений г, тільки зімкнення задньої спинки язика з м'яким піднебінням відбувається на рівні останніх кутніх зубів. Контактна смуга, що утворюється при вимові, трохи вужча від контактної смуги, що утворюється при вимові к.

X — шумний задньоязиковий щілинний. Артикулюється задньою спинкою язика; піднімаючись до м'якого піднебіння, утворює щілину за останніми кутніми зубами. Язикове тіло відтягнене назад, а кінчик язика знаходиться за нижніми зубами.

Г — фарингальний глотковий або фарингальний. При вимові г артикуляційний апарат перебуває у такому самому положенні, як і при вимові х, тільки корінь язика відтягнутий назад трохи більше, ніж при х. Малий язичок займає положення, схоже з положенням х. Голосові зв'язки зімкнуті й вібрують. Струмінь повітря слабший, ніж при х.

Г — передає на письмі задньоязиковий зімкнений приголосний в українських словах, так і в давньозапозичених, і українізованих: аґрус, ґава, ґазда, ґанок, ґатунок, ґвалт, ґвалтувати, ґеґати, ґедзь, ґніт (у лампі), ґоґель-моґель, ґрасувати, грати (іменник), гранчастий, ґречний, ґринджоли, ґрунт, ґудзик, ґуля, джиґун, дзиґа, дзиґлик тощо та похідні від них, а також у прізвищах Ґалаґан, Ґудзь і под.

Йотовані ї, є, ю, я утворюються сполученням двох звуків: м'якого приголосного й і наступного голосного (й+і = ї; й+е = є; й+у = ю; й+а = я). Артикулюються як і відповідні голосні, але перед цим треба боки язика прикласти до ясен верхніх бокових зубів.

Робота вчителя початкових класів над усуненням вад вимови

У початковій школі формуванню дикції у молодших школярів приділяється значна увага. Вміло організована робота з текстом включає школяра в творчу працю, яка ґрунтується на прагненні вчителя розвивати емоційну сферу учня, поліпшувати її вдосконалювати культуру його почуття. Таку вимогу диктує сама специфіка художньої літератури, в якій поєднуються раціональне й чуттєве. Складний процес формування гармонійно розвиненого індивіда неможливий без удосконалення його емоційного сприймання.

Безпосередня робота над усуненням недоліків вимови учнів складається з трьох етапів:

Постановки звука, тобто навчання правильної артикуляції (вимови) звука.

Закріплення або автоматизації правильної вимови.

Диференціації (різниці, відмінності) подібних звуків і розвитку звукового аналізу.

Робота проводиться після уроків індивідуально або невеличкими групами дітей з однорідними вадами. Тривалість занять залежить від змісту роботи. Учитель садовить учня біля себе за столом перед дзеркалом і артикулює певний звук. Учень вловлює положення мовних органів, після чого намагається їх відтворити. Така робота вимагає як від дітей, так і від учителя наполегливості, терпіння і систематичності в їх здійсненні.

Діти, які приходять у перший клас, уже вміють виражати словами свої думки про навколишнє, але ті вміння характеризуються крайньою бідністю. Учень першого класу може задавати питання і відповідати на запитання інших. Він уважно слухає цікавий йому твір чи цікаву йому бесіду, розуміє слухане. Та варто поставити перед ним завдання переповісти прослухане: що зрозумів, що схвилювало, чому, як перед ним повстане ряд непосильних труднощів. Причина їх у бідності мовлення, що нерідко супроводжується значними недоліками. Найхарактернішими з них є квапливість, тягучість, часті повторення слів, словосполучень, неточні інтонування або монотонність монологічного мовлення. Виразно виявляються у дітей і такі недоліки, як надмірна переривчастість, невпорядкованість думки, що також спричиняється до переривчастості, недостатня означальність, напруженість під час виступу. У більшості такі недоліки пов'язані зі станом загального розвитку.

Квапливість пояснюється невмінням висловити спокійно, послідовно свою думку, сформулювати її у ході виступу, спирається не так на слова, як на почуття, і тому спішить висловитися. А це призводить до плутанини не тільки окремих звуків, а й слів чи й словосполучень, до недомовлянь окремих слів або й частини розпочатої думки, до недотримання відповідних пауз.

Усувається такий недолік тренувальними вправами на вимову у сповільненому темпі з обов'язковим витримуванням певної тривалості синтаксичних і логічних пауз, а також дещо подовженою вимовою наголошених складів у словах. Вправи проводяться як індивідуально, так і залученням дитини до колективної декламації.

Ефективним засобом усунення недоліку є також усний переказ, а особливо опис. Вони сприяють більш ґрунтовному розумінню змісту почутого чи прочитаного, розвивають логічне мислення, допомагають виробленню в учнів навичок зв'язного, правильного, логічно-послідовного і змістовного мовлення; збагачують словник, змушують (особливо при описі) добре оперувати лексикою, знаходити відповідні слова для опису форми, величини, кольору, призначення предмета і таким чином сприяють усуненню даного недоліку.