Сторінка
9

Формування правильної дикції у молодших школярів

Тягучість пояснюється неправильним мовленням, що увійшло поступово у звичку дитини. Тягучість не зв'язана з недоліками мовного апарата. Коли слухаєш розповідь учня з такими недоліками, складається враження, ніби він абияк ставиться до неї. Насправді ж це не так. Учень по-своєму знає, що і як він може сказати, і знаходить для цього відповідні слова, але звучать вони за звичкою в'яло, розпливчасто.

Виправлення такого недоліку в дітей починається з роз'яснення їм суті самого недоліку, завдань правильного мовлення і вправ на пришвидшену вимову: читання вивчених напам'ять текстів (віршів, приказок, скоромовок тощо). Вправи проводяться індивідуально і за участю колективу.

Найефективнішим матеріалом для індивідуальних вправ є скоромовки. Послідовність роботи над ними така:

1. Для зразка читає вчитель за всіма вимогами виразності, даючи дітям відчути місце пауз і їх тривалості, логічних наголосів, мелодики і темпу.

Читає учень у своєму темпі, витримуючи паузи між мовними тактами (частинами скоромовки).

Читає учень першу частину скоромовки кілька разів у дещо пришвидшеному темпі. Після цього — другу частину, потім першу і другу разом і так до кінця. На допомогу можна покликати іншого учня.

Читання цілої скоромовки з дотриманням пауз, але дещо у пришвидшеному темпі слів у мовному такті.

Причини частих повторень слів чи й словосполучень можуть бути різні: 1. Недостатній запас слів. Висловлюючись, дитина вдається до повторень, бо не вистачає слів. А якщо вони і є в пасивному словнику, то в процесі мовлення не приходять на думку. 2. Слабо розвинуте критичне відношення до словесного оформлення думки, слабші контроль за підбором слів.

Попередження і виправлення таких недоліків повинно проходити в загальній системі боротьби за культуру мовлення. Починати слід з роз'яснення самого недоліку, кожного разу попереджувати учня перед висловлюванням, постійно дбати про збагачення словника, формувати внутрішнє мовлення і переводити його у зовнішнє.

Неточність інтонування, монотонність діалогічного мовлення учнів скоріше можна розглядати як незнання основних положень виразного читання і культури мовлення, ніж недолік. У процесі мовлення, читання учні погано оперують методичними змінами основного тону (підвищенням, пониженням голосу), не дотримуються мовних тактів і пауз між ними, не передають логічних наголосів у реченні або передають їх неправильно, незалежно від попередніх речень і від контексту взагалі.

Такі порушення властиві усім дітям, не тільки першокласникам, і вимагають постійної і послідовної роботи над розвитком у них навичок виразного читання і культури мовлення.

Проте неточне інтонування, монотонність можуть виникати внаслідок негативного тонального забарвлення мовлення – верескливістю, пискливістю, манірністю, сюсюканням. У таких випадках вони розглядаються як недоліки.

Усуваються такі недоліки роз'ясненням того, наскільки вони шкідливі для розвитку культури усного мовлення, проведенням відповідних вправ на розвиток голосу, мелодики; інтонування, речень, які вимагають різних тембральних забарвлень, а також систематичною і послідовною роботою над виразністю читання і культурою мовлення.

Надмірна переривчастість пояснюється кількома причинами: невмінням оформити словесно свою думку, що нерідко залежить і від ситуації мовлення, непродумуванням наперед того, що маєш сказати, недостатністю сказаного, що спонукає до внесення змін чи доповнень. Мовлення за таких причин протікає в нерівномірному темпі, то пришвидшено, без логічно виправданих зупинок (пауз), а то й навпаки, з частими невиправданими змістом затяжними паузами.

Усувають недоліки вправами на розвиток техніки читання і подальшим ходом формування навичок виразності читання, культури мовлення, а також усним переказом текстів, описом предметів, речей, явищ.

Неупередженість думки — це невміння після висловленої фрази передбачати початок наступної, що й призводить до вимушених пауз і заповнювання їх невиправданими звуками «ну» ., «є-є-є .», «и-и-и» і ін. Це й невдалі початки висловлення — розпочав, а далі не знає що казати.

Виправлення недоліку вимагає переконливого роз'яснення суті недоліку: не слід заповнювати вимушену мовчанку звуками, в таких випадках треба мовчати і мовчки шукати наступну фразу. Усувається недолік усним переказом почутого, прочитаного та описом предметів.

Недостатня означальність властива усім дітям молодшого віку. Вони мало користуються прикметниками. В усній і писемній формі розповіді учнів дуже рідко спостерігаємо ознаки предметів, речей, явищ тощо. Кажуть: Пригріло сонечко (не весняне, літнє чи осіннє, тепле, ніжне чи яскраве, а просто сонечко), був осінній день (не теплий чи холодний, не сонячний чи хмарний, дощовий, вітряний чи інший, а тільки осінній). Була в лісі. Назбирала квітів (не польових, красивих, різнокольорових і т. ін., а лише квітів).

Недостатня означальність збіднює висловлену думку, робить її невиразною, скупою.

Усувається недолік у процесі загального розвитку. Проте неабияке значення мають і відповідні вправи, зокрема на усний переказ тексту, опис предмета з певною кількістю різних ознак. Описати, наприклад, іграшковий будинок (чи з малюнка), в якому комин, дах, стіни, двері і вікна різні за величиною і кольором, формою; вправи у формі гри: хто дасть найбільшу кількість ознак — які бувають хмари? (сірі, сиві, купчасті, чорні, густі, білі), який буває дощ? (рясний, густий, проливний, затяжний, короткочасний, докучливий, бажаний .).

Напруженість пояснюється незвичкою, труднощами контактування з аудиторією, особливо з незнайомою. Учень під час виступу забуває окремі речення, завчені наперед, і, замість того, щоб замінити їх іншими, намагається їх пригадати, а цё й спричиняє хвилювання, розгубленість, безпорадність передачі повідомлення.

Долаються такі напруження відповідним досвідом. Треба спонукати дітей до частих виступів перед аудиторією з незаучуваним наперед повідомленням (розповіддю, описом, роздумом (міркуванням) на певну тему). Долається напруження також вправами на усний переказ невеликих текстів.

До недоліків дитячого мовлення віднесемо також неправильне розміщення слів в усних реченнях, порушення словесних наголосів і вживання діалектизмів. Усуваються такі недоліки в процесі планомірної роботи з учнями над розвитком культури мовлення і виразного читання.

Виправлення у мовленні недоцільно зводити до орфографічних та пунктуаційних вправ. Слід пам'ятати, що словесне оформлення думки і почуттів мусить бути не тільки грамотним, але й правильним, відповідати всім комунікативним якостям мовлення (точності, логічності, чистоті, стислості, виразності, багатству і доречності).

Також не слід забувати про те, що монологічне мовлення значно важче дається, ніж діалогічне, бо тут діти мають справу з інтонаційним оформленням думки. Важливо не тільки те, що сказано, але й як сказано. Отже, не пускати поза увагою абияк висловлену учнем думку. Її треба підправити.

Усі недоліки дітей так чи інакше пов'язані з недостатністю в них мовленнєвого досвіду, розвитку мовленнєвого механізму і особливо слуху. Останній лежить в основі засвоєння і розвитку усного і писемного мовлення і є тією базою, на якій будується завдання мовленнєвої культури в цілому.