Сторінка
9

Самостійна робота як засіб активізації пізнавальної діяльності молодших школярів

2. Рішення задач.

Від прямого застосування одного визначеного правила, прийому до рішення задач зі складним комбінуванням даних.

3. Складання задач.

Від залишення простих задач на визначену дію до складання складних задач по самостійно відшуканим даним.

III. Застосування знань

1. Застосування узагальнень до пояснення нових фактів і до рішення задач.

Вибір і складання нових прикладів, що ілюструють суть засвоєння узагальнень, до застосування пізнаного закону, поняття, пояснення досліджуваних явищ, узятих у змінених ситуаціях, до рішення задач у нових варіантах.

2. Застосування знань у праці.

Від застосування знань при виконанні простих трудових завдань до використання їх у дослідницькій роботі й у технічній творчості.

3. Застосування знань у творчих роботах в області мови, літератури, мистецтва.

Від творів по картинках і на основі нескладних спостережень до оригінальних робіт на літературні, суспільні, моральні теми і доповідей, що включають дані власних вишукувань.

IV. Повторення і перевірка

/. Відтворення вивченого й усна перевірка знань.

Від відповідей на питання чи відповідей за запропонованим учителем планом до викладу теми за власним планом.

2. Письмова перевірка (іноді з застосуванням графічних прийомів).

Від відповідей на нескладні питання і робіт типу вправ до робіт з елементами творчості.

3. Практична перевірка.

Від виконання завдань на обчислення, виміри, показ окремих прийомів і операцій до складних досвідів, виготовлення чи виробів їхніх частин.

4. Робота з метою подолання помилок.

Від свідомого правильного виконання окремих дій, у яких була допущена помилка, до повторного виконання цільної роботи.

5. Повторення з метою узагальнення і систематизації знань.

Від виконання завдань на повторення невеликих тем до узагальнень при повторенні великих розділів програми.

Б. Єсипов у своїй монографії узагальнив передовий досвід застосування самостійних робіт учнів у навчанні в структурі традиційного уроку середини 50-х років, призначення якого, як відомо, в основному полягало в тім, щоб створити необхідні умови й атмосферу успішного засвоєння учнями знань, умінь і навичок. Ефективність уроку і навчання в цілому визначається не тільки тим, «що» і «скільки» засвоєне учнем, але і тим, як воно засвоєно, що нового додав учень у твоїй пізнавальній практиці, наскільки просунувся він в оволодінні методом пізнання, як міцні і стійки його інтереси і потреби в самоосвіті і за допомогою яких засобів досягається ця стійкість і т.д. Констатуючи цю сторону уроку як основної форми навчального процесу. Н. Крупская ще наприкінці 20-х років відзначала: « .важливий процес пізнання учня. Важливо не тільки те, що вивчив учень, а як вироблялася робота, скільки було витрачено часу, які були труднощі, у чому виявлявся інтерес». Ця сторона саме найменше враховується в класифікації, запропонованої Б. Єсиповим.

Насамперед, як відзначає М. Скаткин у своєму до доповіді на засіданні секції дидактики і часток методик АПН РСФСР від 8 липня 1966р. в впровадженні в практику навчання проблемного викладу знань, що з'явилося в першій ланці навчального процесу поряд з інформаційним описом і поясненням; у розширенні сфери самостійного добування учнями нових знань. Учитель ставить перед учнем проблему, пізнавальну задачу, а учні самостійним шляхом її вирішують. Це в значній мірі розширює обрії прояву пізнавальної самостійності учнів. Вони прилучаються до елементарних досліджень, формулюють гіпотези, визначають, перевіряють, вишукують нові способи рішення пізнавальних задач і т.д. Розширюється і кількості джерел, з яких черпаються учнями нові знання.

Відповідно цим змінам у структурі навчального процесу в дидактиці в останні роки почав формуватися новий підхід до класифікації самостійних робіт.

І. Малкіна вважає, що кожен тип і вид самостійної роботи одночасно і визначає характер пізнавальної діяльності учня і сам визначається її структурою. Звідси принципом класифікації може і повинний служити такий принцип, як ступінь самостійності і творчості учнів при виконанні роботи. З огляду на цю обставину, вона пропонує наступну класифікацію:

- самостійні роботи репродуктивного типу:

а) виробляючі; б) тренувальні; в) оглядові; г) перовірочні.

- самостійні роботи пізнавального пошукового типу:

а) підготовчі; б) констатуючі; в) експериментально-пошукові; г) логічно-пошукові.

- самостійні роботи творчого типу:

а) художньо-образні; б) науково-творчі; в) конструктивно-технічні.

- самостійні роботи пізнавально-практичного типу:

а) учбово-практичні; б) суспільно-практичні.

По типології І. Малкіна, у групу творчих самостійних робіт включені: а) художньо-образні; б) науково-творчі; в) конструктивно-технічні. Експериментально-пошукові і логічно-пошукові роботи з невідомої причини віднесені в групу самостійних робіт пізнавально-пошукового типу.

Дослідження дидактів і методистів показали, що реалізації ідей розвиваючого навчання сприяє така самостійна діяльність, при якій учні обов'язково включаються в активне засвоєння нових знань: засвоюють засвоєне у нових ситуаціях, оволодівають способами виконання навчальних завдань.

У 60-70-х роках намітився новий підхід до оцінки і класифікації самостійних робіт, як засобу навчання і розвитку учнів. Залежно від того які елементи переважають у діяльності учнів (відтворюючі чи творчі), у дидактиці Підкасістий П. класифікує самостійні роботи на такі типи.

Самостійні роботи за зразком

Роботи цього типу виконуються учнем цілком на основі зразку, докладної інструкції, у силу чого рівень пізнавальної активності і самостійності школяра не виходить у цьому випадку за рамки відтворюючої діяльності. У практиці навчання самостійні роботи за зразком охоплює велику різноманітність видів.

Це текстуальні, ілюстровані, виробничо-трудові, дослідницькі та інші від характеру конкретного змісту досліджуваного матеріалу. Рівень пізнавальної самостійності в діяльності учня при виконанні перерахованих вище й інших аналогічних видів робіт виявляється в дізнаванні, осмислюванні, запам'ятовуванні, текстувальному чи відтворенні підведеного нового факту, явища, події під вже відоме поняття. Дії учня при виконанні відповідних завдань по суті діла не є справді самостійними, тому що вони виконуються за зразком. Діяльність учня елементарна, протікає у формі простого відтворення, причому дії з поняттями, які учень систематично використовує в процесі своєї діяльності, мало сприяють розвитку його мислення. Призначення самостійних робіт за зразком зовсім інше. Сприяючи нагромадженню учнем опорних фактів і способів діяльності в області досліджуваної дисципліни, умінь і навичок, їх міцному закріпленню, ці роботи створюють необхідні умови для переходу дитини до виконання завдань більш високого рівня пізнавальної активності і самостійності.

Репродуктивні самостійні роботи

На цьому рівні в навчальній діяльності учня інтелектуальні і практичні дії протікають вже в плані реконструювання, перетворення структури навчальних текстів і наявного досвіду рішення задач, пропонованих учителем для самостійного виконання їхніми учнями. Характерною ознакою цього типу самостійних робіт є те, що вже в самому завданні обов'язково повідомляється загальна ідея (принцип) рішення, а учню необхідно розвити її в конкретний спосіб (чи способи) рішення стосовно до умов завдання (структурі об'єкта вивчення). Самостійні роботи цього типу правомірно назвати реконструктивними самостійними роботами. їхня відмінна риса полягає в тому, що в ході їхнього виконання в діяльності учня відзначається зміна, перебудова його думки у формі розвитку готової ідеї (принципу) рішення в конкретний спосіб (чи способи) діяльності.