Сторінка
4

Навчальний процес вивчення української літератури в старших класах загальноосвітньої школи

Біографічні відомості про письменника. Образність поетики збірок «Три перстені», «Книга Лева», «Зелена Євангелія», «Ротації». «Автопортрет» як поетичне кредо митця.

Мета: Ознайомити учнів із життєвим та творчим шляхом Б.-І. Антонича; охарактеризувати його естетичні погляди; розкрити особливості поетичного таланту митця на основі його збірок; розвивати в учнів образне і логічне мислення, спостережливість, уміння працювати з текстом, узагальнювати; виховувати високу культуру почуттів та інтерес до творчості поета.

Тип уроку: урок засвоєння нових знань і формування вмінь.

Обладнання: портрет письменника; виставка його творів; карта України, звукозапис ліричної мелодії «Білі крила».

Методи, прийоми та форми роботи: слово вчителя, робота з епіграфом, робота з таблицею, випереджальне завдання, бесіда з елементами аналізу.

Теорія літератури: медитація.

Міжпредметні зв’язки: історія України.

Хід уроку

Вірю в землю батьківську і в її поезію.

(Б.-І. Антонич)

І. Актуалізація опорних знань.

1. Слово вчителя.

Так історично склалося, що частина людей, які відчували себе українцями, мислили й говорили українською мовою, опинилися за межами своєї держави. Маються на увазі західноукраїнські землі, що були й австро- угорськими, й польськими й іншими через переділ територій «сильного світу цього». Але, як не дивно, вони зберегли своє українство, ще й збагатили літературу та мистецтво завдяки відкритості зарубіжним традиціям і новітнім модерновим процесам. Сьогодні на уроці ми з вами поговоримо про одного з найяскравіших поетів цієї доби, вихідця із західно-українських земель – Богдана-Ігоря Антонича.

ІІ. Мотивація навчальної діяльності. Оголошення теми та мети уроку.

1. Слово вчителя (під звучання мелодії «Білі крила»).

Він виріс із гілки дерева. Ходив по землі, поклавши руку на вітер. У другій руці тримав парасолю неба. А на плечі у нього було сонце. У нього була сестра . Лисиця. У нього був брат . учений Лис. У нього було багато друзів — усі звірята й рослини. Він чув шепіт трави, збирав у долоні росяний смуток кленів і шукав ключі від весни. А коли знаходив, ішов до корчми, яка була на Місяці, і напивався її досхочу. Хмелів від неї. Він був князем .

2. Робота з епіграфом.

Зверніть увагу на епіграф нашого уроку: «Вірю в землю батьківську і в її поезію» (Б.-І. Антонич). Як ви вважаєте, про що свідчать ці слова, сказані колись самим письменником? Чи можуть вони засвідчувати безмежну відданість поета своїй Батьківщині? Ми знайдемо підтвердження вашим відповідям, детальніше проаналізувавши поезії.

3. Робота з портретом.

Перш ніж я розповім вам історію нелегкого життя Богдана-Ігоря Антонича, я хочу, щоб ви уважно подивились на його портрети. Про що свідчать риси його обличчя? Чи можна із зовнішності поета щось розказати про його долю? Висловте свою думку, а після того як дізнаємось життєвий шлях письменника, ми зможемо визначити хто з вас був найближче до істини.

ІІІ. Сприймання та засвоєння нового матеріалу.

1. Випереджувальне завдання.

Прослухавши розповідь вчителя, побудувати схему «Основні фактори формування Б.-І. Антонича як поета і громадянина.»

2. Біографія (міні-лекція).

Письменнику Богдану-Ігорю Антоничу, із творчістю якого ми будемо знайомитися сьогодні, доля відвела всього 28 років життя. Але навіть за цей короткий строк він устиг видати шість збірок прекрасних, неповторних поетичних творів й стати одним із найвідоміших літераторів України.

Народився Богдан-Ігор Антонич 5 жовтня 1909 року у с. Новиці на Лемківщині (нині – територія Польщі) в сім’ї священика.(показ на карті) Два імені йому дали згідно з греко-католицькою церковною традицією. Початкову освіту хлопець отримав удома, бо мав слабке здоров’я, потім навчався в єдиній у тому краї польській Сяноцькій гімназії, до речі, українських там взагалі не було. У цьому навчальному закладі українській мові відводили дві години на тиждень. Згодом Антонич навчається у Львівському університеті на відділі славістики. Б.-І. Антоничу уже магістру філософії, було відмовлено навчатися в Болгарії, бо він був українцем, а не поляком. Для нього, високоосвіченого фахівця, у панській Польщі не було державної роботи.

Перші вірші Антонич почав писати ще в дитинстві польською мовою, а під час навчання у Львівському університеті – вже українською. Антонич-гімназіст захоплювався музикою, добре грав на скрипці, виступав на шкільних концертах й навіть сам складав мелодії. Також він чудово малював, знав і розумів образотворче мистецтво. Відомий такий цікавий факт із життя Антонича-студента. У Львівський університет приймали дуже мало студентів, усього 10 %. Українці на заняттях мали право сидіти, а от студенти-євреї – лише стояли. При цьому діяли суворі правила – поляки сідали праворуч від проходу, українці – ліворуч. Якось Богдан-Ігор і майбутній композитор Роман Савицький запропонували сісти біля себе студентці-єврейці, за що їх цілу перерву потім били поляки. Але друзі підтримали Богдана-Ігоря та Михайла й зробили те ж саме наступного дня, адже вважали неприпустимим поділ і привілеї за національними ознаками.

Мальовнича природа Карпат, працьовиті земляки мали великий вплив на формування світорозуміння письменника, його ніжної поетичної натури. Вірші Богдана-Ігоря Антонича життєрадісні, передають залюбленість поета у рідну природу, прадавні звичаї, традиції народу. Ось як про це пише відомий письменник, літературознавець Дмитро Павличко:

«У кожної людини буває такий день, коли вперше радієш сонцю, коли вперше деревами тішишся, збагнувши, що вони гарні, коли тихі радощі, збуджені в душі красою листка чи пелюстки, вперше переходять у здивування – в таке почуття, яке браком точнішого слова назвати можна щастям. Такі дні, здається, більшість людей переживає в дитинстві. До таких днів ми повертаємося спогадами. І нема на світі зеленішої левади, як та, через яку біліла твоя перша стежка до школи, і деревини кращої немає, як та, в якій ти вперше впізнав живе єство, і сонця ласкавішого нема, як те, яке хотів ти підняти, немов блискучий таріль, із голубого дна калабані. У сфері таких почуттів живе Антонич…».

Поет самотужки глибоко засвоїв літературну українську мову, дивуючи своїми знаннями сучасників, відвідував гурток україністів, де виступав з рефератами з питань розвитку мистецтва, читав власні поезії. Він вірив у незнищенність свого народу в його етнічних межах – від Сяну по Кубань, бо «не вміє пригинати спини козацький вільний юний син».

Рання смерть обірвала життя великого поета. Немов метеорит, сяйнуло воно на літературному небозводі, залишивши на ньому слід. 6 липня 1937 року Б.-І. Антонича не стало.

Помер він на 28 році життя у Львівській лікарні через запалення легенів.

3. Побудова та опрацювання учнями таблиці.