Сторінка
2

Навчальний процес вивчення української літератури в старших класах загальноосвітньої школи

Б.-І. Антонич – відома постать в українській літературі. Його творчість не залишила байдужими вітчизняних письменників, критиків та літературознавців. Усі дослідники поетичного таланту митця (Ю. Андрухович, М. Жулинський, М. Ільницький, І. Калинець, Д. Павличко, Б. Рубчак,) віддавали йому належне у своїх працях та дійшли висновку, що на перше місце поета ставив творчу індивідуальність та власне світосприйняття.

М. Жулинський стверджував, що духовний світ Антонича розпростертий на весь обшир української та праслов’янської міфосвідомості, він прапервісний, язичницький, народний і водночас органічно зрощений з європейською культурою та мистецтвом ХХ ст.

У вступній статті до першого видання творів Антонича Дмитро Павличко написав: «Так мало тепер знають про нього, що хочеться починати майже неймовірним твердженням: Антонич був поетом і жив колись у Львові .» .

Перші поетичні рядки поета не вирізняються чимось особливим, адже митець тільки вчився користуватися силабо-тонічною метричною системою. Помітна формальна невикінченість та тематична невишуканість. Також видно неплідний вплив старших західньоукраїнських поетів, особливо Богдана Лепкого. Бачимо, що Антонич як поет починав з нічого – і тому його пізніший метеоричний зліт у найвищі сфери поетичного мистецтва був справді гідний подиву.

Орест Зілинський цілком справедливо характеризує початок творчості поета: «Переважна більшість поетів-початківців починає свою творчість з особистої сповіді. Перша збірка Антонича стоїть дуже далеко від такого розуміння поезії. У ній факти сублімовані так, що з них неможливо уявити собі реальний світ, що оточував поета. а далі це оточення взагалі зникає з його поезії».

Цікаве твердження Б. Романенчука про те, що «Антонич почав друкувати свої перші твори що лиш після того, як упевнився підчас своїх виступів у вужчому крузі слухачів, що не осоромиться перед ширшою публікою». Перші його твори друкувалися в журналі бувших пластунів «Вогні» 1931 року, потім також у «Студентському Шляху» та в інших журналах. Того ж року Антонич насмілився видати першу збірну віршів під назвою «Привітання життя», куди ввійшли майже всі його перші твори, і з певною тривогою в серці вичікував відзиву критики. Україністи прийняли цю першу збірку привітно й тепло, хоч не бракувало скептиків та іроністів.

Даючи оцінку книзі «Привітання життя», Богдан Рубчак зауважує, що це дуже нерівна збірка. Помітні в ній впливи романтизму (особливо морського, позиченого з англійської романтичної поезії та її епігона Джона Мейсфілда); є впливи польських поетів Казімежа Вежинського (цикл про спорт) та, мабуть, ще сильніші – Юліана Тувіма; є барокові образи-кончетті (сонет «Підсвідомість»), є барокова гра з сонетною формою; є спроби модифікованого верлібру; є відгомони французьких символістів, особливо Верлена; є сліди сюрреалістів; є впливи Тичини (наприклад, у вірші «Збирання картопель»); і разом із тим усім є вірші, що аж бентежать своєю традиційністю. В збірці ще не цілком освоєна силабо-тонічна система – час від часу ріжуть вухо не свідомі, бо нічим не зумовлені, спондеїчні стопи і стопи пірихія, а одночасно зустрічаємо дуже механічну, «вичислену» силабо-тоніку, не пристосовану до звукової пружності і гнучкості української мови. Перед нами збірка талановитого молодого поета, який відчайдушно себе шукає, блукаючи в чарівному і приманливому лісі світової поезії.

Розглядаючи творчість Антонича з літературознавчого аспекту, ми не можемо не згадати про двох сучасних прозаїків, які в свій час цікавились життям і творчістю поета. Ними є Ю. Андрухович та І. Калинець. Написана на широкому фактографічному матеріалі, книга Ігоря Калинця на сьогодні залишається найавторитетнішим джерелом біографії одного з найвидатніших українських письменників ХХ ст. , дає відповіді на низку питань, які не один рік ставлять собі читачі, поціновувачі та дослідники творчості Антонича, і які передусім ставив собі сам автор дослідження.

Зокрема, в книзі І.Калинця, в «Додатках», де вміщено різні статті про поета, листи та документи, міститься витяг із статті «Заснеш без зір, поете, – життя на звуки промінявши». В цій статті Д. Бучинський зазначає так про поему Антонича «Слово про Альказар»: «А треба знати, що «Слово про Альказар», розважаючи факт, що поет ніколи не бачив еспанії, Толеда з його альказаром, – дійсно написане чудово надхнено; це правдива візія не лиш самого альказару в часі його оборони перед червоними ордами, а чудова панорама Толедської околиці, спотвореної в «здрібнілий вік достойний фраз і хитрих передбачень, в вік володіння букви і пожитку, в вік змиршавілий, в час легкого успіху й гнучкої міри!» .

Існують двозначні міркування з приводу біографії та творчості Антонича. Прочитавши книгу Андруховича «Дванадцять обручів», ми дійшли висновку що, поетові ніколи не досить самовираження власне у поезії. Будучи справжнім поетом, він обов’язково повинен вдаватися до різного роду витівок, не оминати жодної забігайлівки, де можна перехилити зайву чарку, влаштовувати декламації своїх віршів у борделі, справжнє кохання знайти неодмінно з непристойною дівчиною, обов’язково зробити спробу самогубства. Отже, письменник має жити повноцінним життям, не уникаючи людських гріхів та помилок. Андрухович не ідеалізує постать митця, як людини, навпаки, він стверджує, що великий поет не може бути богемістом, першим студентом, зразковим відмінником та повністю дисциплінованою особою.

Для кожного, хто знає поезію Богдана-Ігора Антонича не лише із тексту «Дванадцяти обручів», абсолютно очевидним є те, що спотворене трактування його творів на сторінках роману, як, зрештою, й «фіктивна біографія», засновані на жонглюванні вирваними з контексту цитатами, причому жонглюванні досить незгарбному. Цього не приховує й сам автор, адже в «автокоментарі» так і заявляє: «окремі його строфи часто справляють значно сильніше враження, ніж вірші в цілому».

Літературознавці та письменники, котрі захоплювалися творчістю Богдана-Ігоря Антонича, знаходили в ній дещо особливе, шедевральне, не схоже на інші поетичні рядки. Винятковою в цьому плані є лише позиція постмодерніста Андруховича, котрий висловив кардинально іншу думку.

Основні методичні підходи до вивчення лірики поета в школі

Шкільна практика показує, що деякі вірші, написані майстрами українського слова, не завжди легко сприймаються учнями, є в певній мірі важкозрозумілими для них. Ключ до розуміння творів Богдана-Ігоря Антонича криється в його не зовсім звичайному світогляді.

Перед читанням поезій потрібно ознайомити старшокласників з поглядами Б.-І. Антонича, щодо сприйняття поетичних творів, які він висловив у статті: «Як розуміти поезію»: « .в літературному чи мистецькому творі всього не зрозуміємо. Проте можемо цей твір відчути, віддатись його впливу, сприйняти та оцінити його загальну вартість».

При вивченні віршів Антонича необхідно враховувати традиційні етапи роботи з ліричним твором, які були розроблені методистом – Г. Токмань:

1) Підготувати клас до слухання поезії (розповісти історію написання вірша, поділитись особистими враженнями, пов’язаними з мотивом твору, спонукати школярів до власних спогадів чи мрій).