Сторінка
4
Проте звертає на себе увага той факт, що створення ФПГ, а тим більше ТНК, у високотехнологічних галузях поки що не спостерігається. Так, у рейтингу за 2005 р. серед найдинамічніших компаній, що розвиваються, практично відсутні високотехнологічні інноваційні компанії і фірми [1]. Це ставить під загрозу подальше зростання економіки в довгостроковій перспективі.
За оцінкою провідних учених-економістів України, відновний ресурс у металургії, хімії, видобутку корисних копалин і первинній переробці сировини може дати зростання ВВП лише до 2008–2009 рр. Тому, враховуючи відставання України від високорозвинених країн у технічному і технологічному аспекті, першочергове завдання – швидкий перехід від індустріальної економіки до постіндустріального устрою. Ядром його повинні бути телекомунікаційні, інформаційні технології і програмне забезпечення, мікро- і нанотехнології, авіаційна і ракетно-космічна галузь, медична і фармацевтична промисловість.
Для збереження лідируючих позицій у конкурентній боротьбі в глобальному середовищі, найбільші ТНК світу нерозривно зв’язують свою інвестиційну активність з інноваційною діяльністю, яка характеризується такими особливостями:
– лідерством ТНК у розробці і впровадженні науково-дослідних та дослідно-конструкторських робіт;
– високою інтернаціоналізацією таких робіт, у тому числі розширенням географії інноваційних мереж.
Саме ТНК володіють широкими можливостями не лише входження на ринки окремих країн, а й ресурсами, необхідними для активного залучення національного інтелектуального потенціалу у сферу своєї діяльності. Якщо раніше дослідницькі центри майже перебували тільки у „власній” країні базування, то в останні роки, крім адаптації до місцевих потреб, ТНК дедалі частіше розташовують дослідницькі центри у глобальному просторі.
Незаперечно, що ті країни, які не встигнуть чи не зможуть пристосуватися до нових вимог, залишаться поза хвилею технологічного оновлення.
Сьогодні Україна не розглядається як країна-кандидат для можливого розміщення міжнародних інноваційних центрів і суттєво програє у перспективах включення у світові науково-дослідницькі проекти своїм основним сусідам-конкурентам (Росії, Польщі, Румунії тощо) [2]. Одним із чинників такого програшу є те, що Україна, по суті, перебуває поза межами діяльності транснаціональних корпорацій. Це лише посилюється у розрізі інноваційної діяльності – сьогодні частка ТНК у світових видатках на наукові і дослідницькі роботи сягає 50 % і близько двох третин – у комерційних видатках на дослідження і розробки (за оцінками – близько 450 млрд дол США [14]. Відстороненість від глобальних інноваційних мереж у поєднанні із протекціоністським захистом окремих виробництв, сфер і галузей означає „додаткове” послаблення мотивацій до впровадження інновацій і підвищення продуктивності. Результатом і наслідком неодмінно стане подальше інвестиційне відставання України від світових інвестиційних та економічних лідерів.
Проведене дослідження показало, що в контексті викликів глобалізації, жорсткої конкуренції на світовому ринку технологій, товарів, послуг, зростання цін на енергоносії, жодній країні не вдається утримувати технологічне лідерство у всіх галузях виробництва і навіть найбільш передові в технологічному аспекті країни (виробники) не можуть собі дозволити повністю ігнорувати потребу у зниженні витрат виробництва [12]. Тому взаємодія вітчизняних підприємств з іноземними ТНК повинна базуватися на принципах економічного прагматизму для подальшого успішного розвитку економіки України.
Для підвищення конкуренції в світовому господарстві та розвитку економіки по інноваційному шляху, українським корпораціям, на думку автора, необхідно:
– брати активну участь в об’єднанні науково-технічного, фінансового і виробничого потенціалу для реалізації сумісних проектів у тих сферах високих технологій, де в України були і залишаються передові позиції в світі;
– переймати і адаптувати до своїх умов іноземні передові технології, доступ до яких відкривається завдяки лібералізації економіки і притоку іноземних інвесторів, головним чином ТНК, з країн ЄС і США, основних донорів ПІІ в економіку України;
– активно розробляти і освоювати власні технології, використовуючи всі методи і ресурси державної підтримки інновацій, зокрема надання різних податкових пільг і преференцій по окремо взятих напрямах при створенні СЕЗ, ТПР, технопарків тощо.
Література:
1. 100 лучших компаний // ТОП-100. Рейтинг лучних компаний Украины. – 2006. – № 2. – Июнь. – С. 24–36.
2. World Investment Report 2005/ – http: www. unctad. org/Templates/Page.asp? intitemlD=1465.
3. Гайдуцький П.І. Іноземні інвестиції в Україні / За ред. П.І. Гайдуцького. – К.: УКРНТІІ, 2004. – 330 с.
4. Гайдуцький П.І. Мотиваційні чинники міжнародних інвестиційних процесів // Фінанси України. – 2004. – № 2. – С. 50–55.
5. Грищенко А. Актуальні проблеми формування інвестиційного клімату для ТНК: Зб. наук. пр. – Вип. 32 / Відп. ред. В.Е. Новицький. – К.: Інститут світової економіки і міжнародних відносин НАН України, 2002. – С. 183–196.
6. Економіка знань та її перспективи для України / За ред. акад. НАН України В.М. Гейця. – К.: Інститут економіки прогнозування, 2005. – 168 с.
7. Кутовенко А.М. Перспективи та проблеми використання інвестиційного потенціалу світових транснаціональних корпорацій при реалізації інвестиційних стратегій українських компаній // Економіка: проблеми теорії та практики: Зб. наук. пр. – Дніпропетровськ: Дніпропетровський національний університет, 2002. – № 165. – С. 106–113.
8. Медведев В. Глобализация экономики: тенденции и противоречия // Мировая экономика и международные отношения. – 2004. – № 2. – С. 3–10.
9. Носова О. Іноземний капітал в перехідній економіці країн СНД // Економіка України. – 2005. – № 10. – С. 81–88.
10. Панченко К.В. Взаємозв’язок процесів міжнародного бізнесу і структурних зрушень в економіці // Актуальні проблеми міжнародних відносин. – 2002. – Вип. 35. – Частина 1. – С. 87–89.
11. Рогач О.І. Міжнародні інвестиції: теорія і практика бізнесу транснаціональних корпорації: Підручник. – К.: Либідь, 2005. – 720 с.
Завантажити реферат