Сторінка
1
Входження України у світовий економічний простір на засадах партнерства не може відбутися без створення інтегрованих підприємницьких структур. Безумовно, великий бізнес прагне передбачати перспективи, прорахувавши як виграші, так і втрати від реалізації своїх проектів. Важлива роль у вирішенні цих питань належить державі. Тому проблема формування дійової системи державного регулювання іноземного інвестування, визначення загальних принципів владного впливу на інвестиційну діяльність іноземних інвесторів (головним чином транснаціональних корпорацій (далі – ТНК), удосконалення механізмів застосування важелів стимулювання надходжень інвестиційних ресурсів з-за кордону потребує як теоретичного, так і практичного вирішення.
В останні роки в Україні опубліковано багато праць, присвячених інвестиційній поведінці ТНК у глобальному середовищі. Вагомий внесок у розробку цих проблем зробили вітчизняні вчені: Б.Д. Гаврилишин, А.С.Гальчинський, П.І. Гайдуцький, В.М. Геєць, А. Грищенко, Ю.М. Пахомов, О.І. Рогач, А.С. Філіпенко та інші. Та разом з тим проблема взаємодії вітчизняного капіталу з іноземними корпораціями для забезпечення ефективної інтеграції України у світове господарство та її економічного розвитку потребує подальшого дослідження і розв’язання.
Метою даної роботи є аналіз інвестиційної діяльності іноземних транснаціональних корпорацій в Україні та їхня взаємодія з фінансово-промисловими групами (далі – ФПГ).
У даний час існують різні визначення транснаціональних корпорацій. Так, А. Грищенко зазначає, що ТНК – „це міжнародні фірми, як правило, з акціонерним капіталом, що мають свої господарські підрозділи у двох або більше країнах, управління якими здійснюється з одного або декількох центрів…. Вивіз капіталу, який переважно здійснюється у формі прямих іноземних інвестицій, залишається основною формою експансії ТНК, які здійснюють свою виробничу і торговельну діяльність за межами національної держави через свої дочірні підприємства, філії і представництва” [5]. Російські економісти визначають ТНК за критерієм національної належності: 1) власне транснаціональні корпорації – національні фірми, чия діяльність поширюється за межі тієї країни, де перебуває їхня штаб-квартира; 2) багатонаціональні фірми – об’єднання національних бізнес-організацій різних держав. В енциклопедії ТНК (transnational corporation, TNC) – крупна фірма (або об’єднання фірм різних країн), яка має закордонні активи (капіталовкладення) і яка здійснює сильний вплив на будь-яку сферу економіки (або декілька сфер) у міжнародному масштабі [13]. Незважаючи на різні визначення ТНК, вони мають спільні цілі та завдання. Всі економісти і експерти поділяють думку, що транснаціональні корпорації – основні дійові особи сучасної світової економіки та джерело найбільшої частини прямих і портфельних інвестицій.
ТНК можуть здійснювати як позитивний, так і негативний вплив на економіку країн, де вони діють. З одного боку, під тиском ТНК країни з перехідною економікою вимушені здійснювати заходи щодо лібералізації та дерегуляції, а з іншого – такі заходи не завжди мають позитивний вплив на національні господарські комплекси і навіть створюють безпосередню загрозу для країн із недостатньою конкурентоспроможністю. Разом з тим, діяльність ТНК, у першу чергу прямі іноземні інвестиції з їхнього боку, – один із визначальних факторів підвищення конкурентоспроможності країн з перехідною економікою та їхніх експортно-орієнтовних галузей. Це обумовлено не просто надходженням додаткового капіталу, а і можливостями передачі сучасних західних технологій, ноу-хау та передового досвіду, а також виходу на нові ринки. Водночас реалізація таких заходів значною мірою залежить від ролі держави у процесах конкурентної регуляції в країнах-донорах ТНК. Досвід Угорщини, Польщі, Чехії і Словаччини свідчить про те, що саме стійка і послідовна підтримка на рівні держави вітчизняного сектора економіки паралельно з формуванням привабливого інвестиційного клімату дозволила отримати значні обсяги прямих іноземних інвестицій (ПІІ) [4, с. 56].
Крім позитивного впливу ТНК на економіку, потрібно очікувати і ряд соціально негативних наслідків. Як вказують дослідники, у прагненні опанувати закордонним ринком, ТНК „нерідко пригнічують національного виробника, скуповують місцеві підприємства не для реорганізації, а для згортання виробництва, особливо в мало- і середньорозвинених країнах, отримуючи вищі доходи шляхом експлуатації дешевої робочої сили” [8].
Необхідно відзначити основні негативні риси дії транснаціональних корпорацій на економіку приймаючих країн, що створюють загрозу їхній національній безпеці:
– можливість нав’язування компаніям країн-донорів неперспективних напрямів у міжнародній системі розподілу праці, небезпека перетворення приймаючої країни в місце скидання застарілих і екологічно небезпечних технологій;
– захоплення іноземними фірмами найбільш розвинених і перспективних сегментів промислового виробництва і науково-дослідних структур приймаючих країн, витіснення національного бізнесу;
– зростання ризиків у розвитку інвестиційного і виробничого процесів;
– скорочення доходів держбюджету через використання ТНК внутрішніх (трансфертних) цін.
Форми і методи діяльності ТНК досить різноманітні. Звичайна традиційна форма діяльності – створення філіалів під контролем материнської компанії [11, с. 286]. Створення за кордоном спільних підприємств за участю капіталу країн-реципієнтів не набуло широкого поширення в країнах Центральної і Східної Європи на відміну від пострадянських держав. Це пояснюється низькою економічною ефективністю спільних підприємств і чинним законодавством. „Найпоширенішою формою припливу ПІІ до країн, що розвиваються, виступає інвестування з „нуля” (Greenfield investments), яке здійснюється у формі створення нових підприємств і сприяє розширенню виробничих потужностей порівняно з процесами поглинання вже існуючих компаній” [9]. Очевидно, процес поглинання вітчизняних компаній не отримав розповсюдження у зв’язку з проблемами приватизації підприємств і землі та застарілої матеріально-технологічної бази.
Завантажити реферат