Сторінка
3

Методичні аспекти вивчення зі школярами технології виготовлення панно із соломки

Орнамент — це візерунок, побудований на ритмічному чергуванні образотворчих елементів. Основне призначення — прикрасити предмет, підкреслити форму, красу використовуваного матеріалу. Головним мотивом зображень є жива природа; сонце, зірки, дерева, квіти, трави, звірі, птахи, людина і т.д.Асиметричні композиції більш цікаві, але створювати їх набагато складніше. Найчастіше це декоративне панно.

Особливості заготівлі сировини. В усіх куточках світу народні умільці використовували для своєї роботи солому тих зернових культур, що вирощувались у їхнє місцевості.Наприклад, у Японії, В'єтнамі і Китаї, де рис найголовніша зернова культура, народні майстри прекрасно вивчили властивості рисової соломи і навчилися мистецьки її використовувати для виготовлення усіляких виробів. У Західній Європі, де поля споконвіку засівали пшеницею, для виробів йшла саме пшенична солома. Золотавий колір, переливчастий блиск, легкість, пластичність і досить висока міцність пшеничної соломи сприяли виникненню виробів, що найбільше повно розкривають красу саме цього природного матеріалу. На зовнішньому вигляді кожного виробу відбивалися не тільки особливості національної культури, але і властивості матеріалу, з якого воно зроблено.

У Росії, Білорусії і на Україні ведучою зерновою культурою було жито, з борошна якої і донині, випікається чорний хліб. У повсякденному житті селянам найчастіше приходилося мати справа з житньою соломою. Саме вона йшла в основному на господарські нестатки і усілякі вироби. При нагоді використовувалася також пшенична, ячмінна і вівсяна солома. Але при цьому обов'язково враховувалися особливості кожного виду соломи, недарма селяни склали приказку: гречана солома крива, ячна смачна, пшенична пишна. (Див. додаток).

Житниця, як у старовину називали житню солому, була довгої прямою і міцною. Розпарена і вимочена у воді, вона ставала настільки гнучкої, що з неї можна було сплести дуже дрібні вироби з тонкою обробкою. Форма виробу, отримана у вологому стані добре зберігається після висихання соломи. Житня солома дуже міцна і пружна. Тому вона придатна для плетива виробів, що випробують значні навантаження, -кошиків, сумок, ковдри.

У художніх виробах велике значення має інтенсивний переливчастий блиск і різноманітне фарбування житньої соломи. На думку майстрів, таких відтінків у соломи біля сотні - від білого, жовто-лимонного до буро-жовтого і червоно-коричневих. Раніш, коли хліба жали серпом, чи косили косою зі спеціальним пристосуванням, що нагадує граблі, стебла злаків не м'ялися і не ламалися, а залишалися такими ж прямими, якими були на корені. Після обмолоту хліба ціпами солому можна було сміло пускати на самі тонкі вироби, оскільки вона зберігалася цілком.

Вимогливі майстри, що живуть у сільській місцевості, намагаються відвести хоча б невеликий клаптик землі в городі, щоб посіяти на ньому жито чи пшеницю. Є і ще одна причина, що змушує майстрів самостійно вирощувати і жито: матеріал завжди під рукою, а стебла можна зрізати на будь-якій стадії розвитку рослини, наприклад у період колосіння, коли солома має сріблисто-зелений колір, чи в початковій стадії дозрівання зерна, коли стовбур починає золотитися, і, звичайно ж, наприкінці літа, коли він наливається густим янтарем.

Палітра колірних відтінків соломки стане ще багатше, якщо поряд з культурними використовувати і дикоростучі злаки, що мають сріблисті відтінки.

Підбір інструментів та матеріалів. Основний інструмент, застосовуваний при інкрустуванні соломкою, ніж-косяк. У розпорядженні майстра повинне бути кілька ножів з різними кутами нахилу леза.

Для розщеплення соломки на смужки однакової ширини застосовуються спеціальні різці. Кожен різачок являє собою круглу дерев'яну паличку, на кінці якої дві тонкі голки вістрями назовні. Відстань між ними повинно бути рівним ширині солом'яних смужок. Таких різачків, що мають різну відстань між кінчиками голок, потрібно мати трохи. Щоб розщепити соломину відразу на двох чи три однакові смужки, застосовують різачок із трьома чи чотирма голками, убитими на рівній відстані друг від друга.

Щоб вирізувати із соломи однакові елементи візерунка, що мають форму кола, овалу, квітки і т.п., застосовують спеціальні пробійники зі сталевих трубок. Солом'яні елементи виштовхують із пробійників шомполом з товстого дроту.Клей чи лак на поверхню, приготовлену для інкрустації, наносять за допомогою м'якого пензлика, зв'язаної з білячого волоса. Щоб кисть було зручно тримати в руці, її довжина повинна бути не більш 150мм.(Див. додаток З )

Для роботи використовують солому із середньої і верхньої частин стовбура. Видаливши гострим ножем вузли, солому замочують у теплій воді приблизно протягом години. Потім кожну соломину розщеплюють гострими ножицями, розвертають і гладять праскою доти, поки вона не згорнеться у велике кільце. Усі солом'яні кільця згортають в один рулон і в такому виді зберігають де-небудь у сухому місці. Перед роботою солому воложать лише злегка, щоб вона стала досить пластичною. Потім, поклавши на дерев'яну дощечку лицьовою стороною вниз, обережно зрізують ножом-косяком внутрішній пухкий шар. Цей процес називають струганням соломки. Під час стругання лезо ножа-косяка розташовують під мінімальним кутом до поверхні дощечки, до якої притиснута солом'яна смужка.

При необхідності майстер може вирізувати будь-які фігури, що мають криволінійні контури. Це розширює його творчі можливості і дозволяє виконувати складні композиції з зображенням різних побутових сценок і казкових сюжетів. Складні криволінійні фігури вирізують із соломки ножицями . Але оскільки тендітні соломини досить легко розколюються і мають обмежену ширину, їх наклеюють впритул одна до одній на папір для письма. Щоб вийшло суцільне, без просвітів солом'яне покриття, краї кожної соломини обрізають ножом-косячком по металевій лінійці. Потім на папір наносять клей (наприклад, крохмальний чи ПВА) і одну до іншої як можна щільніше укладають солом'яні смужки. Кожну смужку ретельно протирають торцевою частиною рукоятки ножа-косяка. Клей, що проступив у зазорах, обережно видаляють сухою ганчіркою. Зверху солом'яний набір накривають чистим листом папера і притискають дощечкою з вантажем. Як тільки клей висохне, папір з наклеєної на неї соломою виймають з-під преса. Якщо солом'яні смуги добре обрізані по краях і ретельно зістиковані, то вони як би зливаються в єдину солом'яну плівку. На ній можна намалювати, а потім вирізувати чи ножицями ножом-косяком практично будь-яку фігуру. (Див. додаток )

Наклеєна на папір солома буде потрібна для виготовлення дрібних фігурних деталей за допомогою пробійника. Для цих цілей можна використовувати обрізки, що залишилися від вирізання великих фігур. Завдяки паперовій основі вирубки із солом'яної плівки не кришаться і не зсипаються.

Техніка підготовки матеріалу до роботи. Стебло будь-якої злакової рослини, як культурної, так і дикорослої, розділене на кілька частин, які називаються вузлами. Кожна така частина називається колінцем, чи міжвузлям. Саме довге колінце знаходиться нагорі і завершується чи колосами мітелкою, а саме коротке і саме товсте - біля коріння. У жита верхнє колінце може досягати на півметра довжини. Соломина на цій ділянці вузька, з невеликою товщиною - поступовим зменшенням товщини стовбура до вершини. Стінки її дуже тонкі, але досить міцні. Тому верхнє колінце — прекрасний матеріал для будь-яких видів робіт. Його умовно можна віднести до першого сорту