Сторінка
11
Обстежуючи письмо молодших школярів, ми пропонували їм виконати такі завдання, як: записати назви малюнків, скласти і записати речення за малюнками, скласти і записати оповідання за сюжетним малюнком та написати диктант.
У другій частині нами були використані такі завдання: назвати або знайти відповідну букву, прочитати чи знайти відповідне слово, прочитати вказане слово і знайти відповідний малюнок, прочитати вказане речення і виконати дію, прочитати тексти, переказати їх близько до змісту і виділити головну думку.
Аналіз психологічних джерел дає нам змогу стверджувати, що процес письма, – чи то письмо під диктування, чи то вільний письмовий виклад або навіть списування з тексту, – є далеко не простим психологічним актом. Які б не були різні психологічні механізми процесів письма він письма включає у свій склад багато загальних елементів.
Першою зі спеціальних операцій, що входять до складу самого процесу письма, є аналіз звукового складу слова, яке необхідно написати. Зі звукового потоку повинна бути виділена серія звучань, – спочатку тих, з яких починається слово, а потім і наступних. Ця задача далеко не завжди проста. Тільки в словах, які складаються з ряду відкритих складів, вимова роздільна (як, наприклад; Ма-ша або до-ро-га), послідовне виділення звуків протікає порівняно легко. У словах, що включають закриті склади до складу яких входить збіг приголосних, ряд ненаголошених голосних, – виділення послідовності звуків стає більш важким завданням. Цей процес ускладнюється в тих випадках, коли дитина намагається повторити слово кілька разів підряд, не розчленовуючи його на окремі склади, але подаючи його як ціле. Нерідко трапляється таке, що ненаголошені голосні можуть випадати, сильно звучний склад переміщатися в початок і слабко звучні склади взагалі пропускаються. Іноді склади переставляються, і в письмі дитини виникають дефекти, які спостерігаються в усному мовленні на перших етапах його розвитку і які в психології відомі як “антиципації” (передбачення), наприклад: “онко” або “коно” замість вікно; “елізії” (пропуски, недогляди), наприклад: “маковь” замість морква, “моко” замість молоко, “персеверації” (застрягання, повторення окремих звуків); “контамінації” (сплаву двох складних складів в один, котрий включає у свій склад елементи кожного з цих складів) і “перестановки”.
Виділення послідовності звуків, що складають слово, є першою умовою для розчленовування мовного потоку, інакше кажучи, – для перетворення його в серію членороздільних звуків. Другою умовою, тісно зв'язаним з попередньої, є уточнення звуків, перетворення почутих, у даний момент, звукових варіантів у точні, узагальнені мовні звуки – фонеми .
Тільки в тих випадках, коли слово складається з чітко і недвозначно звучних елементів (Наприклад: у словах “Ма-ша” або “Ша-ри”), встановлення звуків відбувається без труднощів. Значно більшу складність мають ті випадки, коли приголосний звук входить то в м’який, то у твердий склад і коли, наприклад, у зовсім по-різному лунаючих варіантах приголосного “те, та, ті, ти” потрібно, відволікаючи від цих почутих варіантів, сприйняти одну й ту ж фонему “т”. Близькі до цього труднощі виникають і в тих випадках, коли зміна тільки однієї ознаки (наприклад, дзвінкості) перетворює один звук в зовсім іншій (наприклад, “д” в “т”, “з” в “с”) і коли дитина повинна розрізнити потрібну фонему, відокремивши її від близької по звучанню.
Усім цим дитина опановує легко, іноді такі помилки, як “типлята” замість “курчата”, говорять про залишкові труднощі, що зустрічаються в цій задачі.
Набагато більші труднощі пов’язані із завданням диференціювати збіг приголосних і розрізнити окремі елементи, що входять у складні звукові комплекси. Педагоги добре знають, що ця задача вимагає особливої роботи, і учень, що провчився кілька місяців, нерідко продовжує лише з дуже великими труднощами виділяти окремі звуки з таких сполучень як ксш (із шексна), спр (зі справляти) і т.п.
У всякому разі, ця робота зі звукового аналізу й уточнення звуків є другою істотною умовою для процесу письма, тому що тільки ці фонеми, абстраговані від випадкових звучань і виділені із загального комплексу звуків, що складають слово і можуть стати предметом подальшого запису.
Звуковий аналіз слова, виділення окремих звучань і перетворення звукових варіантів у чіткі фонеми є першим необхідним звуком для здійснення складного процесу письма.
На початкових етапах розвитку навичок письма зазначені процеси протікають цілком усвідомлено, на подальших етапах вони майже перестають усвідомлюватися і здійснюються автоматизовано.
За звуковим аналізом, необхідним у процесі письма, завжди випливає другий етап: виділення фонеми або їхніх комплексів повинні бути переведені в зорову графічну схему. Кожна фонема повинна бути переведена у відповідну букву, що і повинна бути надалі написана. Якщо попередній звуковий аналіз був проведений досить чітко, то перешифровка звуків мови в букви (або, як говорять лінгвісти, – фонем у графеми) не викликає особливих труднощів. Навчання письма показує, що і ця ланка навички засвоюється легко, і лише в рідких випадках учителеві приходиться присвячувати йому спеціальну роботу. Тільки змішування накреслення рідко зустрічаються букв і ще один дефект, відомий у літературі під ім’ям “дзеркального письма”, указує, що утримання в пам’яті потрібної графеми не завжди є простим і що психологія завжди повинна враховувати можливі утруднення як у запам’ятовуванні потрібної букви, так і в її графічному накресленні.
Досвідчені вчителі знають, що діти перших класів нерідко змішують письмове “Е” з “3”, або “б” з “д”, пишуть “ш” як “т” або “і” як “л”, утрудняючись у розрізненні цих букв, подібних за формою і відмінних тільки різним просторовим розташуванням елементів. Іноді в деяких дітей (найчастіше в лівшів) такі труднощі приймають більш різкі форми: дитина не відразу може виділити ту сторону, з яким потрібно починати писати, плутаючи письмо ліворуч праворуч із записом у зворотному напрямку й іноді записуючи дзеркально цілі склади. Як правило, ці утруднення легко переборюються і не складають істотних перешкод у навчанні грамоті. Утруднення в збереженні потрібного порядку букв і пропуски букв, що набагато частіше зустрічаються в дітей, початківців навчатися письма, відносяться не за рахунок труднощів в утриманні потрібних накреслень букв, а за рахунок труднощів збереження звукової послідовності елементів слів, що підлягають записи.
Третім і останнім моментом у процесі письма є перетворення підметів у написання оптичних знаків – букв у потрібні графічні накреслення. Цей останній етап, що входить до складу процесу письма, не залишається незмінним і що саме він чітко відбиває ту неоднакову будівлю, що характеризує письмо на різних стадіях оволодіння мовою.
Процес письма є “ідеомоторним” актом, в його склад входять дуже багато психічних процесів, що лежать як поза зоровою сферою (зв’язаною з уявленням букв), так і поза руховою сферою, які відіграють роль у безпосередньому здійсненні даного процесу.