Сторінка
4

Формування взаємин між дітьми дошкільного віку

В.Бєлинський, розглядаючи основні професійні риси вчителя, висловив думку, що метою виховання підростаючого покоління має бути людяність, а засобом – любов. Педагогічний гуманізм, на його думку, проявляється коли є потреба приносити користь людям, допомагати дітям рости здоровими духовно і фізично.

Сім’я – це геніальне творіння природи й суспільства. Зв'язок двох осіб різної статі, що називається шлюбом, - це не просто природний союз і не просто цивільний догорів, а передусім моральний союз, який виникає на основі взаємної любові, на довірі й перетворює подружжя в єдине ціле. Двоє людей, які поєднали свої долі, мають надмету – продовжити рід людський, народити й виховати дитину.

Дитина – це сила, що зцементовує родину, основа безсмертя людства. Це маленька людина, яка народилася, щоб залишити на землі вічний слід. Тому кожен юнак і дівчина мають прагнути до того, щоб обіймати найвищі, найпочесніші посади в житті – бути Матір’ю й Батьком.

Дитина – це жива людина. Це аж ніяк не орнамент нашого життя, це окреме повнокровне й багате життя. За силою емоцій, за тривожністю і глибиною вражень, за чистотою і красою вольових напружень дитяче життя незрівнянно багатше за життя дорослих. (А.С.Макаренко)

Усі, хто готуються бути корисними громадянами, повинні спочатку навчитися бути людьми. (М.І.Пирогов).

Батьки мають усвідомити, що вони є першими вихователями своїх дітей. Кожен крок у своїх діях має бути виваженим, відповідальним, бути зразком для дітей. Як батьки ставляться один до одного, як працюють, як поважають інших людей, що і як говорять про сусідів, співробітників, керівник, як дбають про впорядкування свого помешкання, наскільки виявляють доброту, щирість, любов, увагу до своїх дітей, до старших – усе це предмет для соціального успадкування.

Вирішальним чинником розвитку людини є соціальний. Він охоплює декілька складників, зокрема: соціально-побутове оточення родини; діяльність дошкільних виховних закладів (дитячі ясла, садки); діяльність загальноосвітніх навчально-виховних закладів; функціонування дитячих позашкільних виховних установ (дитячі бібліотеки, театри, будинки дитячої та юнацької творчості; спортивні школи, музичні й художні школи тощо); засоби масової інформації (радіо, телебачення, книги, газети, журнали); природа та ін.

Соціальний вплив тих, хто нас оточує, може активно відбиватися на соціальному розвитку дитини, сприяти формуванню тих особливостей, якостей, поведінки. Народна мудрість, спираючись на багатовіковий досвід виховання дітей, стверджує:

· Якщо дитина живе серед добра й чуйності – вона вчиться бути доброю й чуйною, турбуватися про інших.

· Якщо дитина відчуває заохочення – вона пізнає свою цінність.

· Якщо дитина знаходить розуміння – вона стає терплячою.

· Якщо дитина живе серед ворожнечі – вона вчиться «воювати».

· Якщо дитина зустрічається з насміхом – вона стає несміливою.

· Якщо дитина приневолена соромитися – вона почувається винною.

· Якщо дитину оточують жорстокість, насилля – вона схильна до вияву подібної жорстокості й насилля.

· Якщо дитина живе в атмосфері радості, мажору (бадьорості) – вона виявляє життєрадісність у своїх діях.

У дошкільні роки дитина повністю ототожнює себе зі своєю сім’єю, передусім із батьками; її емоційний світ майже цілком залежить від атмосфери в сім'ї. Саме тут вона пізнає й опановує моделі моральної поведінки, взаємодії з іншими людьми, природою тощо.

У сім'ї дитина отримує перші уявлення про себе та інших людей, розвиває необхідні для життя соціальні почуття, навички спілкування і спільної діяльності. Сім’я створює передумови для взаємопроникнення світу дітей і світу дорослих, що є важливим чинником соціалізації особистості. Унікальні виховні можливості сім'ї впливають на людину протягом усього її життя.

Відчуття дошкільником неповноцінності сім'ї, в якій він виховується, може позначитися на його сталевій соціалізації, розвитку очікувань стосовно власної майбутньої сім'ї.

Провідним чинником у структурі всебічного гармонійного розвитку особистості є моральне виховання. Морально-духовні якості, сформовані на засадах загальнолюдських і національних цінностей, становлять найбільше багатство особистості.

У народній педагогіці різних етносів, у висловлюваннях філософів, учених, письменників стосовно окремих сфер життя найбільший пласт думок стосується морального виховання. Наведемо лише маленьку частку роздумів про мораль і моральне виховання.

Мудрість українського народу в прислів’ях:

· Мораль чиста – краще всякого намиста.

· Правдою весь світ зійдеш, а неправдою ані до порога.

· Сумління – найкращий порадник.

· Хто чисте сумління має, той спокійно спати лягає.

· Батьком - матір’ю не хвались, а хвалися честю.

· Все з чоловіком вмирає, одна чеснота віки триває.

· Мудра людина вимагає всього лише від себе; нікчемна людина вимагає від інших.

Мудрість інших народів:

· Скромність – прикраса мудрості (японське прислів’я).

· Совість – це наглядач і суддя доброчинства (античний афоризм).

· Для себе жити – тліти, для сім'ї – горіти, а для народу – світити (російське прислів’я).

Мудрість філософів, учених, письменників, державних діячів:

· Моральні якості визначної особистості мають можливо, більше значення для певного покоління, ніж суто інтелектуальні досягнення (А.Ейнштейн).

· Мораль є вчення не про те, як ми повинні зробити себе щасливими, а про те, як ми повинні стати гідними щастя (І.Кант).

· Щоб досягти моральної досконалості, треба передусім турбуватися про душевну чистоту. А душевна чистота досягається тільки в тому разі, коли серце шукає правди й воля прагне до святості (Конфуцій).

· Моральне невігластво і дикість у сфері любові приносить нашому суспільству величезну шкоду. Той, хто вважає любов лише задоволенням, породжує горе, нещастя, сльози (В.О.Сухомлинський).

· Моральні сентенції завдають дітям більше школи, ніж приносять користі… Мораль не у словах, а в самому життя родини, яке охоплює дитину з усіх боків і звідусіль щохвилини проникає в душу (К.Д.Ушинський).

Основою морального виховання є етика. Етика (від гр ethika – звичка, норов, звичай) – наука, об’єктом якої є мораль.

Мораль (від лат. moras – звичай) – це система поглядів і уявлень, норм, оцінок, що регулюють моральну поведінку людей у всіх сферах суспільного життя – у праці, побуті, політиці, науці, у сімейних, особистісних, колективних, міжнаціональних та міжнародних відносинах.

В основі змісту морального виховання лежать загальнолюдські й національні морально-духовні цінності. Загальнолюдські морально-духовні цінності – це набуті попередніми поколіннями незалежно від расової, національної чи релігійної належності морально-духовні надбання, які визначають основу поведінки й життєдіяльності окремої людини або певних спільнот.

Національні моральні цінності – це історично зумовлені, створені конкретним народом погляди, переконання, ідеали, традиції, звичаї, обряди практичні дії, які ґрунтуються на загальнолюдських цінностях. Але вирізняють певні національні прояви, своєрідності в поведінці, які є основою соціальної діяльності людей конкретної етнічної групи.