Сторінка
15

Формування взаємин між дітьми дошкільного віку

3. Діти рідко беруть участь в іграх. Вони не вміють підпорядковувати свою поведінку узвичаєним правилам і нормам, часто заважають гратися іншим, не діляться іграшками. Нерідко у поводженні з ровесниками грубі.

Провівши аналіз даних взаємин дітей 4-го року життя: до І-рівня (найвищого) жодної дитини не було віднесено, до ІІ рівня віднесено 54% дітей; до ІІІ – 46%.

Значна кількість дітей не вміє встановлювати і підтримувати позитивні стосунки з товаришами групи; для їхніх контактів властива короткочасність і несталість. Прагнення спільних ігор, ця природна соціальна потреба, не набула ще належного розвитку.

Порівняння одержаних рівнів ігрової діяльності і дитячих взаємин з відповідними показниками, зафіксованими у дослідженнях В.Нечаєвої, Ф.Жуковської, Р.Нанкової, Л.Артемової та ін., виявило істотну їх невідповідність. Причинами такої розбіжності, на нашу думку, є:

· недостатнє прагнення вихователів вивчати реальні дитячі взаємини і враховувати їх у своїй роботі, підтримувати і розвивати особисті симпатії і схильності дітей один до одного;

· у практиці не завжди повністю використовуються виховні можливості ігрової діяльності дітей. Розвиток дитячих взаємин потребує від педагога уважного ставлення до ігор дітей, особистої зацікавленості в них;

· вихователі молодших груп застосовують одноманітні методи керування іграми і дитячими взаєминами, недостатньо враховують вікові особливості;

· зрідка самі беруть участь в іграх та проводять бесіди з дітьми до і після гри тощо.

Результати спостережень показали, що одноманітні, незмістовні, короткочасні ігри не відповідали своїм виховним функціям.

Тому в процесі подальшої роботи з дітьми ми зробили курс «Школа спілкування».

Реалізація розвивальної методики формування взаємин між дітьми дошкільного віку засобами вправ, завдань, ігор у різних видах діяльності дітей

Мета формуючого експерименту: використовувати розвивальну методику «Школа спілкування» у формуванні взаємин між дітьми дошкільного віку.

Завдання формуючого експерименту:

1. Формувати вміння встановлювати і підтримувати позитивні стосунки з однолітками.

2. Розвивати вміння регулювати свою поведінку.

3. Вчити ділового спілкування, вміння дій в сумісній грі.

4. виховувати стійке позитивне становлення до товаришів.

В останні роки значно зріс інтерес педагогів до проблеми дячих взаємин. Учені і практики визначають різні аспекти цієї складної проблеми. Зокрема, виявляються особливості взаємин дітей на різних вікових етапах, ведуться пошуки найефективніших засобів їх формування. І це цілком закономірно. Адже важко переоцінити значення позитивних взаємин у моральному вихованні людини нового суспільства.

Індивідуальний розвиток дитини не можна розглядати і вивчати поза її спілкуванням з дорослими і ровесниками. Саме в процесі набуття досвіду спілкування з іншими людьми закладаються основи моральних якостей особистості. Дитячі взаємини виявляються і формуються у спільній діяльності. Існує взаємозв’язок між рівнем взаємин і рівнем діяльності дітей.

Відомо, що ігрова діяльність, як одна з форм організації життя дітей, сприяє виникненню різних стосунків між ними. Саме взаємини у спільних іграх формують здатність входити у товариство гравців, діяти в ньому певним чином, встановлювати товариські і дружні стосунки, підкорятися його вимогам.

Тут виховується гуманне ставлення дітей одне до одного, взаєморозуміння, усвідомлення вимог вихователів і товаришів, уміння зважати на думку інших та інтереси всіх дітей.

Особливо цікавими для нашого дослідження виявились пояснення, розмірковування дітей, їх пояснення, коментарі тощо. Поліна Ш. пояснювала: «Я знаходжусь у центрі кола товаришів, тому що завжди щось вигадую: якісь ігри, забавки, а вони мене слухаються». Протилежним прикладом є висловлювання Халіфа С.: «Я завжди стою отам, біля вікна – вони не хочуть зі мною гратися чи грають у такі ігри, що мені не подобаються». Дуже прикрим, але дуже цікавим у зв’язку з проблематикою нашого дослідження були пояснення дітей, які відмовлялись від виконання завдання. Наведемо приклади такої відмови. Лєра К. пояснила експериментаторові свою повну відмову від виконання таким чином: «Не хочу та не булу». Ілля Р. пояснив, що серед цих дітей його нема та відмовився намалювати себе в іншому місці умовної схеми. Свою відмову пояснив так: «Мені подобається грати в конструктор, а вони весь час бігають, штовхаються». На наш погляд, це свідчить про те, що такі діти не вміють налагоджувати стосунки з однолітками та, навіть, уникають тісних стосунків чи будь-якої взаємодії з однолітками. Та як свідчать спостереження та подальші дослідження, дитяче співтовариство також не приймає таких дітей до себе. Це свідчить про те, що на сучасному етапі існують такі діти, які відірвані від дитячого співтовариства, а дорослі не надають цьому великого значення. Як показало опитування вихователів, багато з них вважають, що стосунки однолітків не дуже потрібні в дошкільному віці.

Завдяки соціометричному дослідженню «Похід», який складався з двох запитань: «Якщо б тобі самому дозволили обрати не більше трьох дітей, з якими підеш у похід, кого б ти обрав? Чому?» та «З ким би ти ніколи не пішов, навіть на звичайну прогулянку? Чому?». Метою дослідження «Похід» було визначити реальне розташування дітей у стосунках з однолітками, виявити групи, на які поділяється група, офіційних та неофіційних лідерів, відштовхнутих тощо, та потім отримані результати порівняти з анкетуванням вихователів. Тобто намагалися виявити реальне становище стосунків однолітків сучасних дітей дошкільного віку. Однак з результатами якісного аналізу результатів виявилось, що за допомогою якісного аналізу не тільки соціометричні дані. За характером відповідей, знову ж таки, дітей можна було умовно поділити на чотири групи:

Перша група дітей (10,1%) з легкістю та впевненістю визначилися з трьома дітьми, яких вони би обрали, та дали чіткі пояснення свого вибору: «Тому, що ми друзі», «З ними цікаво гратися», «Вони хороші»тощо. Декому було навіть замало трьох кандидатур. Окрім цього, багатьом дітям (34%) було важко визначитись з тим, кого вони б ніколи не взяли з собою.

До другої групи дітей (29,7%) ми віднесли тих дошкільнят, які визначили одного чи двох товаришів, з якими хотіли б залюбки піти у похід, але й дуже чітко перелічили тих, кого б ніколи не взяли (від трьох і більше дітей).

Третя група склалася з дітей, які дуже довго міркували над тим, кого б вони обрали, та потім називали одне ім’я, чи так і не змогли відповісти на перше запитання. Та зовсім не вагалися з визначенням тих дітей, яких би вони ніколи не взяли. Приблизно в половини таких дітей був довгий перелік небажаних дітей. З’ясувалось, що таких дітей дуже велика кількість – 57,8%.

Дітей, які не змогли чітко визначитись, тобто не змогли назвати жодного імені як на перше запитання, так і на друге, ми віднесли до четвертої групи. Також у цій групі опинились діти, які відмовились відповідати на запитання. Четверта група дітей виявилася дуже малою – 2,4%.