Сторінка
3
Сім'я і дитячий садок мають свою специфіку, особливості впливу на дитину, свої виховні засоби. Ці осередки не взаємовиключають один одного й не конкурують між собою, а взаємодоповнюють і коригують впливи один одного.
У взаєминах з батьками педагоги прагнуть керуватись такими принципами побудови стосунків, як принцип єдності й наступності, відмовляються від принципів паралельних взаємин, спроб підмінити один одного. Партнерство педагогів і батьків - партнерство рівних учасників спілкування, які прагнуть оволодіти мистецтвом спільної дії, налагодити співробітництво.
Формування соціальної компетентності дошкільника розпочинається в родині та продовжується в дошкільному закладі. Тому соціальний розвиток дитини залежить від спільних зусиль батьків та педагогів.
Однак людина стає людиною лише взаємодіючи з людьми. „Свідомість закону, моральне розуміння волі закладається лише спільності, у контексті з людьми, - підкреслює Софія Русова. - Для окремої особи, відірваної від громадського життя, не існує закону, не виявляється безумовної ідеї добра. Лише в спільності, у спільному житті всіх людей складається моральний і юридичний закон, моральні завдання та обов'язки". Тому у вихованні гуманізму Софія Федорівна чільне місце надає оточенню дитини, оскільки з оточення діти „переймають усе, у чому бачать якийсь інтерес, переймають і добре, і зле, красне й іншого разу - бридке. Через те й треба, щоб вони у своєму оточенні бачили найбільше добра і краси".
Особливого значення С Русова надає сімейному оточенню, оскільки „родинне виховання найкраще, бо в його основі лежить ласка матері". Мати, яка є „найкращим керманичем розвитку психології дитини, - природна вихователька своїх дітей, яка інший раз і без наукової підготовки, інстинктом уміє читати в дитячій душі й розуміти її. У сім'ї виховується повага до старших, взаємодопомога, співчуття. А педагоги повинні стати добрими порадниками для батьків і продовжувача сформування гуманних рис, які заклали батьки.
Софія Русова також визначає такі засоби виховання гуманних рис у дітей, як гра, праця, народні, сімейні свята. На її думку, гра для дитини - найкраща насолода, бо в ній виявляються всі її переживання, нахили, почуття, вчинки. У вихованні взаємодопомоги, доброзичливості, співчуття особливого значення вона надає спільній праці дітей. „У цій гармонії індивідуальної волі й спільного гуртового порядку й лежить зерно громадянського виховання дітей, перемога людського, товариського елементу над звірячим, самовільним, шкодливим, який існує в кожній дитині».
Софія Федорівна Русова вважає, що для виховання гуманізму в дітей особливе значення має підготовка педагогів, яка б «пособила виявити усі найкращі людські почуття вихованців і захопила їх бажанням стати добрими, гарними людьми».
Успіхи у навчанні та вихованні дітей визначаються низкою чинників, кожен з яких є досить вагомим. Важливим чинником дитячого розвитку виступає особистість педагога, який бере на себе роль вчителя та вихователя.
Професійний педагог – це єдина людина, яка більше частину свого часу відводить на навчання та виховання дітей. Інші дорослі люди, батьки дитини теж, зазвичай, зайняті своїми професійними обов’язками і домашніми клопотами і не в змозі багато часу приділити дітям. Якби освітою і вихованням молодшого покоління не займались педагоги, то через кілька поколінь суспільство зупинилося б у своєму розвитку. Нове покоління людей виявилося б недостатньо підготованим для того щоб підтримувати соціальний, економічний і культурний прогрес суспільства.
У сучасному суспільстві педагог є фігурою, яка потребує особливої уваги. Там, де його місце займають недостатньо професійно підготовлені фахівці, насамперед потерпають діти. Втрати, які тут виникають, як правило, невідтворні. Це вимагає від суспільства створення таких умов, щоб серед педагогів опинялись люди, найбільш підготовані інтелектуально і морально до роботи з дітьми.
Головними і постійними вимогами, що висуваються до педагога, є: любов до дітей, прагнення до педагогічної діяльності, наявність спеціальних знань, широка ерудованість, педагогічна емпатії, високорозвинений інтелект, високий рівень загальної культури та моральності, професійне володіння різноманітними методами навчання і виховання дітей.
У перших навчальних закладах для життя та виховання підростаючого покоління – «будинках молоді» навчання дітей здійснювалось під наглядом старшин роду. У Стародавній Греції, яка дала світові взірці побудови навчальних закладів та цілу плеяду філософів-просвітителів, до людей, що займались навчанням і вихованням молоді, висувались досить чіткі і серйозні вимоги. Так, вчитель мав бути як носієм наукових знань, так і життєвої мудрості жити в ладу з оточуючим світом і самим собою. Вчитель повинен був говорити ясно і чітко, з повагою ставитись не лише до учнів та друзів, але й до ворогів. Вчитель мусив бути терплячим і терпимим, спокійним і врівноваженим, вимогливим і водночас добрим.
Я.Коменський у ІІІ розділі праці «Материнська школа» відзначав, що «…за мудрим і рятівним рішенням здавна було встановлено, щоб в кожній державі освіти юнацтва, поряд з правом покарання, доручалась мужам мудрим, благочестивим і поважним». У праці – «Про вигнання з шкіл відсталості» Я.Коменський зазначав: «Хорошим учителем є той, хто намагається не тільки вважатися, але й бути таким, тобто вчителем, а не однією лише личиною вчителя. Отже він не повинен ухилятися від пов’язаної з учителюванням праці, а сам її вишукувати; виконувати її не заради форми, а серйозно. …Хороший учитель шукає учнів. Він шукає чого вчити, бо він горить нетерпінням навчити всіх всього, що тільки можливо. Він думає про те, як навчити, щоб напій науки проковтувався без побоїв, без крику, без насилля, без огиди, словом привітно і приємно». На думку Я.Коменського, школа не може терпіти такого вчителя, який не наділений мораллю, чесністю. Від учителя вимагається бути освіченим і завжди прагнути до розширення своїх знань і досвіду.
На думку німецького педагога А.Дістервега, хороший вчитель повинен досконало володіти своїм предметом, любити свою професію і дітей. Справжній вчитель має твердо і неухильно втілювати в життя свої педагогічні принципи і не відступати від вимог.
К.Ушинський справедливо вважав, що справа вихователя – скромна ззовні – є однією з найвеличніших справ в історії людства. Саме виховання, за його висловом «…має просвітити свідомість людини, щоб перед її очима лежав ясним шлях добра».
Л.Толстой вказував, що основні риси народного вчителя це – любов до педагогічної праці, до дітей, а також педагогічна майстерність, або «талант». Ним була навіть запропонована своєрідна ієрархія професіоналізму вчителя: якщо вчитель любить свою справу, то він буде хорошим вчителем; якщо вчитель любить дітей як батько або мати, то він буде кращим ніж той вчитель, що прочитав усі книги, але не любить ні своєї справи, ні своїх учнів; якщо учитель поєднує у собі знання, любов до справи і любов до учнів, то він – досконалий учитель. «Виховання є вплив на серце тих, кого ми виховуємо» - писав він.