Сторінка
1
Народознавство як наука про життя, звичаї та обряди й духовну творчість народу загальновизнане у всьому світі. Не випадково І. Франко у своїй праці "Найновіші напрямки в народознавстві" (1895), крім української назви, подає також німецьку й англійську.
Обсяг поняття "народознавство" широкий. "Бо ж пізнати народ, - зауважував І. Франко, - то значить пізнати людей, що мешкають на певній території, а також пізнати їхнє нинішнє і минуле становище, їхні фізичні і розумові особливості, їхні інститути й економічне становище, їхні торговельні відносини й інтелектуальні зв'язки з іншими народами. Таким чином, до сфери народознавства входили б і такі науки, - як історія політична й історія розвитку державних інститутів, історія наук і історія промислу - все, звичайно, в сфері щонайобмеженішій, наскільки це стосується певного конкретного народу".
Народознавство у вузькому значенні (етнографія) наука про культуру, побут народу, його походження, розселення національні традиції та обряди. У широкому розумінні народознавство означає сукупність сучасних наук про народ, його національну духовність, культуру, історію, а також здобутки народного мистецтва, які відображають багатогранність життя народу, нації.
У педагогіці початкової школи вивчення українського народознавства, тобто українознавства, подається у контексті неухильного дотриманні принципу народності (Г. Сковорода, Т. Шевченко, К. Ушинський, О. Духнович, Б. Грінченко, С. Русова, В. Сухомлинський). У даному випадку народність - це втілення в навчання та виховання учнів засобами українознавства ідей, почуттів і прагнень рідного народу, нації.
Належна увага вчителів, батьків, учнів, громадськості до українознавства має надзвичайно велике виховне, пізнавальне, освітнє, розвивальне, а разом з цим і державне значення. Тому ніякого перебільшення не буде, якщо скажемо, що справжнє національне виховання молодших школярів без українознавства не мислиме. Та й навчально-виховний потенціал його невичерпний.
Українознавство служить дійовим засобом утвердження у свідомості учнів громадських почуттів, української національної гордості й людської гідності українця, вболівання за долю самостійної Української держави, готовності стати на захист незалежності країни, виявляти пошанне ставлення до державних символів і атрибутів. Завдяки цьому ростимуть національно свідомі громадяни України, горді історією, культурою і мовою українського народу.
Оволодіння українознавством у початковій класах сприяє входженню молодших школярів у життя, родинний і громадський побут, виробничу й культурну сферу рідного етносу.
З метою визначення потенційних можливостей народознавства в екологічному вихованні, розглянемо його принципи.
1. Принцип науковості в розробці змісту навчального матеріалу з народознавства. Деякі емпіричні народні знання суперечать науковим. Це, зокрема, стосується питань, зосереджених розділі народознавства, що дістав назву демонології (віровчення про злих духів, демонів). У багатьох випадках такі питання репрезентуються через народні прикмети (передбачення, ворожіння, відгадування тощо). Наприклад, у народі вважають, що коли кішка або хтось із порожнім відром перейде людині дорогу, то її неодмінно чекає невдача.
Приховувати від учнів питання демонології, якщо вони "живуть в народі", немає жодного сенсу. Але й формувати та розвивати в них віру у "злі духи" також немає потреби. Тому такі питання доцільно представляти у формі "розважального матеріалу" і в міру можливостей давати учням їх спростовувати з позиції науки.
При розробці змісту навчального матеріалу з народознавства вчитель чи вихователь орієнтується на науково достовірні знання.
2. Принцип системності. Будь-які знання мають вищу цінність, якщо воно належним чином систематизовані.
Систематизація етнографічних знань стосується як народознавства в цілому, так і окремих його розділів зокрема (наприклад, системне вивчення українського фольклору чи різьби по дереву). Але це не виключає епізодичного використання народознавства, якщо його елементи органічно вписуються у зміст інших навчальних предметів (історії, біології тощо). Отже, принцип системності в розробці змісту навчального матеріалу з народознавства вимагає цілісності його інформаційного компонента.
3. Принцип народності. Він вимагає органічного поєднання побутово-емпіричних і наукових знань на ґрунті їх взаємозбагачення.
Осмислюючи зміст навчального матеріалу з позицій цього принципу, необхідно продумати, як ті чи інші закономірності, відкриті емпіричним шляхом, підтвердити науковими знаннями. Наприклад, добрий господар без спеціальних вимірювань може досить точно "на око" визначити вагу зерна, яке знаходиться в купі, що має форму конуса. Завдання вчителя математики в цьому разі полягає в тому, щоб показати, як скористатися формулами для обчислення об’єму конуса і визначення маси тіла через його об’єм і питому масу при "окомірній" оцінці ваги зерна.
4. Принцип зв’язку народознавства з життям. Оволодіння народознавством - один із найефективніших шляхів засвоєння учнями соціально-культурного досвіду та підготовки їх до життя.
Але цю функцію народознавство реалізує за умови його спрямування на життєві потреби людини. В цьому зв’язку особливої гостроти набуває питання взаємозв’язку соціально-культурної спадщини минулого з сучасною культурою
У пізнавальному плані будь-який елемент народознавства є цікавим і корисним, а в прикладному аспекті - далеко не всі. У сучасних складних умовах переходу до ринкової економіки молодь приваблює практицизм наук. А тому, розробляючи зміст освіти з народознавства, в тому числі й на рівні навчального матеріалу, треба прагнути до того, щоб цей матеріал мав належне практичне спрямування стосовно реалій життя.
5. Принцип дослідництва і творчості в оволодінні народознавством. Як зазначалося вище, оволодіння народознавством не зводиться до засвоєння певних знань. Воно передбачає організацію різноманітної практичної діяльності школярів.
Один з її аспектів - дослідницька діяльність учнів етнографічного характеру. Її зміст - це пошук етнографічних матеріалів, старовинних речей, запис розповідей старожилів, пісень, легенд, оповідей, казок з їх наступним аналізом та узагальненням, участь у створенні музеїв тощо.
Другий аспект практичної діяльності - оволодіння технологією народних художніх промислів (різьбою по дереву, писанкарством, килимарством, вишивкою, виготовленням керамічних виробів тощо). Така діяльність має здебільшого творчий характер.
6. Принцип гуманістичної спрямованості змісту народознавства. Відповідно до цього принципу зміст народознавчого матеріалу має бути спрямований на виховання в учнів духовно-моральних цінностей, національної свідомості, поваги до здобутків національної культури та інших народів.
Зауважимо, народознавство синтезує в собі здобутки побутово-емпіричної та наукової етнографічної думки і служить ефективним педагогічним засобом оволодіння соціально-культурним досвідом українського народу та інших цивілізованих народів світу.