Сторінка
11

Педагогічна занедбаність молодших школярів

Опираючись на результати свого аналізу, визначає ті шляхи та способи, які будуть ефективно сприяти усуненню неуспішності.

Рекомендації вчителя батькам невстигаючих учнів зводяться до наступного:

формувати в дітей бажання читати та пізнавати нове;

проводити максимум вільного часу з дітьми;

обговорювати з ними їх успіхи та невдачі в школі;

додатково займатися, виконуючи різного виду вправи та завдання;

підтримувати та вірити в успіхи свої дітей.

Що стосується ролі вчителя щодо усунення занедбаності школярів, то вона полягає ще й у використанні таких корекційних та ефективних методів як:

наочні опори в навчанні;

ігрові форми навчально-пізнавальної діяльності;

поетапне формування розумових дій;

випереджувальне консультування перед вивченням важких для сприймання тем.

Види завдань для, вчителя, які пов’язані з подоланням неуспішності в окремих учнів класу, запропоновані Ю. Гільбухом:

Усвідомлене з’ясування конкретних причини відставання для того, щоб врахувати їх при відборі корекційних дій та заходів.

Вивчення рівня сформованості пізнавального інтересу до вивчення навчальних предметів.

Використання в процесі навчання завдань різного рівня складності.

Використання завдань і вправ пізнавального та творчого характеру.

Проте найдієвішим профілактичним засобом корекції та ліквідації педагогічної занедбаності є класова диференціація, а також індивідуалізація навчально-виховного процесу.

Отже, нами зазначені різні шляхи подолання педагогічної занедбаності учнів молодшого шкільного віку. Кожен із них є структурним компонентом цілої, єдиної системи щодо усунення явища неуспішності. Власне, удосконалення навчально-виховного процесу, використання різних форм і засобів, співпраця з сім’єю занедбаних учнів допомагає вчителеві правильно методично та дидактично організувати роботу на уроці.

Тому не слід покладати лише на вчителя усю роботу з такими учнями, - при цьому необхідна допомога батьків.

Вивчення, аналіз та узагальнення теоретичних основ досліджуваної проблеми, результати яких наведені нами в першому розділі магістерської роботи, дозволили сформулювати робочу гіпотезу: система пропонованих дидактичних умов подолання педагогічної занедбаності оптимально сприятиме розвитку пізнавальних інтересів учнів молодшого шкільного віку та подоланню у них явища педагогічної занедбаності.

Важливою умовою подолання педагогічної занедбаності є побудова такої ефективної системи навчання, яка буде враховувати психолого-педагогічні особливості невстигаючих школярів, рівень їх розвитку, а також і специфіку навчання таких дітей, використання вправ і завдань, які забезпечуватимуть всебічну їх підготовку до навчання в старших класах, вирівнювання рівня їх успішності до рівня встигаючих учнів.

Проведений аналіз наукової літератури вказує на те, що проблема педагогічної занедбаності завжди була і є актуальною як для самої педагогіки, так і психології, а також для методик початкового навчання. Саме тому вона найбільш досліджувана в Ю. Бабанського, В. Цетлін, В. Сухомлинського та ін.

Прагнення відшукати ефективних прийомів, шляхів подолання неуспішності потребує пильного ставлення до особистості занедбаного школяра, враховувати в процесі навчання його вікові та індивідуальні особливості.

Зазначимо результати дослідження на кожному з його етапів.

На констатувальному етапі дослідження, вивчення основних психолого-педагогічних і методичних проблем педагогічної занедбаності молодших школярів проводилось шляхом використання методів соціологічного опитування. А саме анкетування (зміст анкет див. Додаток А), інтерв’ювання та бесіди.

В ході проведеного опитування було обстежено такі групи респондентів:

1) вчителі початкової ланки освіти (120);

2) вчителі-студенти заочної форми навчання;

3) студенти факультету ПВПК Тернопільського національного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка (60);

4) учні початкових класів (60);

5) батьки опитуваних дітей (48).

Для кожної з груп надавалися питальники анкет щодо визначення сутності проблеми занедбаності учнів.

Щоб підтвердити робочу гіпотезу на констатувальному етапі, під час проведення анкетування серед вчителів початкових класів, нашими основними завданнями були:

визначення рівня обізнаності вчителів з даною проблемою;

з’ясування актуальності проблеми занедбаності школярів на сучасному етапі;

визначення причин і ефективних прийомів, заходів щодо подолання педагогічної занедбаності учнів молодшого шкільного віку.

В анкетуванні брали участь вчителі початкових класів шкіл м. Тернополя, м. Чорткова, а також шкіл Тернопільської області та інших областей.

Зокрема, вчителі щороку стикаються із явищем неуспішності школярів. На запитання "Чи є у вашому класі педагогічно занедбані діти?" 78,5 % респондентів відповіли позитивно, лише 11,5 % опитуваних зазначили, що таких учнів у їхньому класі немає. Дану проблему занедбаності школярів вважають актуальною на сучасному етапі (93,5 %) мотивуючи це тим, що батьки не співпрацюють із школою; діти залишені поза увагою як самих батьків, так і вчителів; збільшується кількість дітей, які потрапляють до категорії занедбаних в силу різних причин та обставин.

Як зазначалось у першому розділі магістерської роботи, дана проблема характеризується певними причинами. В результаті анкетування були отримані такі результати щодо визначення причин педагогічної занедбаності школярів:

недосконалість навчально-виховного процесу (68,8 %);

навчання і виховання дітей у сім’ї (90 %);

вади в загальному розвитку дітей (98,7 %);

вплив навколишнього середовища (85,5 %).

Отже, вчителеві слід звертати увагу на кожну з цих причин, розв’язувати їх в системі з врахуванням особистості невстигаючого учня.

Також викликало розгубленість у вчителів запитання щодо визначення їх співпраці з сім’єю занедбаного школяра. Зокрема було зазначено такі прояви:

взагалі не співпрацюю (54,2 %);

співпрацюю для "галочки" (10 %);

залежно від успіхів і неуспіхів самого учня (28 %);

вважаю це не ефективним (7,8 %).

Види робіт, які використовуються вчителем початкових класів у навчально-виховному процесі в роботі з занедбаними школярами були зазначені і:

а) диференційований підхід (35 %). Це використання в процесі навчання різнорівневих завдань і вправ, починаючи від найлегших і закінчуючи завданнями підвищеної складності.

б) індивідуальний підхід (44,5 %). Він включає в себе, перш за все, педагогічну діагностику індивідуальних і вікових особливостей дитини, реальну оцінку можливостей, здібностей, з’ясування перспективи її розвитку та конкретних цілей і завдань навчання. Визначення кількості вправ і завдань для виконання, які повинні виконати учні під час уроку. Надання вчителем різносторонньої індивідуальної педагогічної допомоги невстигаючим школярам з метою підвищити якість засвоєння навчальної програми. Індивідуальний підхід забезпечує правильний відбір методів і прийомів навчання, орієнтуючись на зону найближчого розвитку учня.