Сторінка
6
Нейтральне та негативне ставлення до навчальної праці викликане особливими процесами в мотиваційній сфері. Це може бути її односторонність, бідність домінуючої спрямованості особистості учня через наявні у нього обмежених, вузьких мотивів та недостатньої сформованості зрілих, соціально-значущих, переважання мотивів особистого самоствердження.
Така мотивація викликає дуалістичну, егоїстичну спрямованість особистості: пізнавальні мотиви - тільки першого рівня - вузько-наслідкову спрямованість (наприклад, лише для одержання задовільної оцінки вчителя); відсутнє вміння ставити мету, переборювати труднощі, віднаходити різі способи розв’язання задач тощо.
Велике значення має порівняння мотивації і форм роботи з невстигаючими.
Зниження мотивації може бути в школярів і з високим, і з низьким рівнем розвитку прийомів організації навчальної діяльності. Якщо учень з першого класу відчуває труднощі, постійно одержує негативні оцінки, то в нього згасає бажання працювати, бо занедбані способи його навчальної роботи: з часом він потрапляє до категорії невстигаючих.
В іншому випадку дитина приходить до школи з достатньо відпрацьованим вміннями та навичками, набутими ще в дошкільному віці. Уроки їм здаються нудними та нецікавими. Таке негативне ставлення до навчання закріплюється, внаслідок чого уповільнюється або й зовсім припиняється оволодіння новими способами роботи.
В учнів із різким коливанням успішності спостерігаються недоліки вольових процесів, невміння ставити мету і досягати її.
У таких випадках, коли низький рівень успішності учнів викликається ослабленістю нервової системи, підвищеною стомлюваністю, необхідно особливу увагу звертати на виховання особистісно значущих пізнавальних мотивів навчальної діяльності. Для досягнення цієї мети слід зацікавити учнів процесом і результатами навчальної діяльності, частіше заохочувати до праці, стимулювати прагнення, пробуджувати інтерес, сприяти розвитку активності, щоб отримати бажані результати. Через конкретну участь у різних видах навчальної діяльності та роз’яснення вихованцям значення і мети навчання, педагог виховує у них потребу в знаннях.
Важливо пробудити в занедбаного учня інтерес до навчання, сформувати такі мотиви, які б викликали в самої дитини бажання вчитися, пізнавати щось нове.
"У притупленні допитливості, у згасанні бачення довколишнього світу саме й полягає, - на думку В. Сухомлинського, - та ниточка, котра допомагає досвідченому педагогові добратися до клубочка - знайти способи та засоби розумового розвитку важких дітей" .
Проте, якщо допомога вчителя обмежується лише поясненням матеріалу, якого не засвоїв на уроці учень, воно не сприятиме розвитку здібностей і пізнавальних інтересів учня, оскільки він повторюватиме те, що не зміг зробити під час уроку. Тому вчителеві слід організовувати роботу щодо подолання недоліків у знаннях як на самому уроці, так і в поза урочний час із орієнтацією на рівень і характер труднощів.
Ш. Амонашвілі наголошував, що перетворення невстигаючого учня в "учителя", наставника, що допомагає учневі з попереднього класу, викликає в такого занедбаного молодшого школяра відчуття впевненості і того, що він комусь потрібен.
Слід пам’ятати, що навчання повинно бути радістю для дітей. Цю думку зазначав ще В. Сухомлинський. Важливо дати відчути школяреві радість успіху, перемоги. "Від успіху й до успіху - в цьому й полягає розумове виховання дитини", - зазначав В. Сухомлинський.
У невстигаючих учнів основною пізнавальною діяльністю залишається гра. Слід використовувати ігрові форми в навчальній діяльності школярів.
Якщо в учня спостерігається уповільнений темп навчальної діяльності, невпевненість у собі, якщо він навіть у грі не виявляє ініціативи, вчителю необхідно тактовно знайти правильний дидактичний підхід до нього, зважаючи на його індивідуальні та психологічні особливості.
У таких випадках бажано добирати менші за обсягом завдання, спрощувати структуру та зміст навчального матеріалу, збільшувати час на виконання завдань, давати змогу завершити розпочату роботу.
Досить важливо розвивати в педагогічно занедбаних школярів молодшого шкільного віку самостійність. Це досягається тим, що педагог скорочує допомогу (пряму) та пропонує дітям переходити від максимально розрізнених дій до словесних узагальнень із поступовим нарощенням швидкості виконання окремих видів навчальної роботи - письма, лічби тощо.
Неуспішність спричиняє за собою небажання вчитися, ходити до школи, виконувати будь-які види навчальної діяльності. Здавалося б, школа, в якій діти проводять стільки часу, повинна доставляти радість, будучи місцем набуття досвіду та освіти в широкому значенні цього слова. Вчителі вважають основним своїм завданням навчити дітей читанню, письму, арифметиці, але не звертають увагу на той факт, що потрібно навчаючи виховувати, виховуючи навчаючи, тим самим всебічно впливати на розвиток кожної особистості.
Слід враховувати психологічні, емоційні потреби дітей у навчанні. Занедбані учні, не відчуваючи підтримки з боку вчителя, "замикаються" в собі, залишаються поза увагою школи.
Врахування психолого-педагогічних особливостей педагогічно занедбаних школярів молодшого шкільного віку, сприяє не лише успішному навчанню, а й допомагатиме вчителю правильно організовувати роботу як на уроці, так і в позаурочний час. І лише розуміння вчителем особливостей психології таких дітей сприятиме утвердженню їх у класному колективі, не вдаючись до поділу на "здібних" та "неуспішних".
Щоб дитина не відчувала труднощів у навчанні, успішно оволодівала необхідними знаннями, уміннями та навичками, необхідні чотири умови:
відсутність недоліків розумового розвитку;
достатня педагогічна та культурна освіченість сім’ї;
матеріальне забезпечення;
майстерність вчителів, що працюють з дитиною у школі.
Системний підхід до подолання педагогічної занедбаності в процесі шкільного навчання
В науково-педагогічній літературі немає однозначного визначення поняття педагогічної занедбаності. Разом із поняттям "педагогічна занедбаність" (Г. Медвєдєв, В. Давидов) можна зустріти "соціально-педагогічна занедбаність" (А. Бєлкін), "діти з відхиленням в етичному розвитку" (В. Обухів), "важко виховуваний" (А. Кочетов).
Проблема педагогічної занедбаності в психолого-педагогічній літературі не є досить вивченою. Саме поняття "педагогічна занедбаність" в сучасній теорії і практиці часто вживається як синонім поняттю "важкі діти". Проте між ними є певна відмінність - поняття "педагогічна занедбаність" характеризує процес навчання і виховання дитини, а "важкий" - вказує на результати такого виховання і навчання. Педагогічно занедбаний учень, який "випадає" на певний період із навчально-виховного процесу школи, рано чи пізно стає "важким".
Російська педагогічна енциклопедія поняття "педагогічна занедбаність" розглядає як стійке відхилення від норми в моральній свідомості та поведінці дітей, обумовлені негативним впливом середовища та недоліками виховання.