Сторінка
5
Вимушена неповна і непродуктивна зайнятість та безробіття стали частиною життєвого досвіду майже 10 мільйонів працюючих українців, і ця цифра не враховує зубожіння тих, хто перебуває на їх утриманні.
По-четверте, як не парадоксально, але система пільг і допомог у вітчизняній практиці, нажаль, також створює певні загрози фінансовій безпеці особистості. Діюча система пільг та допомог є надто розгалуженою, фінансово необґрунтованою, значною мірою декларативною, непрозорою та соціально несправедливою: порядок надання пільг регулюється понад 40 нормативно-правовими актами. Згідно з діючим законодавством налічується близько 30 пільгових категорій і понад 20 різних видів пільг. Пільги набули настільки широкого поширення, що на кожного мешканця країни припадало більше одного випадку використання пільг. У 2002 році потреба в коштах для надання пільг (за розрахунками Міністерства фінансів України) становила 17329,7 млн. грн. Розрахунки вказують на те, що діюча система пільг орієнтована здебільшого на забезпечене населення – якщо на одного бідного в середньому припадає 8,2 грн. на місяць у вигляді пільг, то на одного небідного – відповідно 19,1 грн. Як наслідок – пільги, допомоги та субсидії поглиблюють диференціацію в доходах. Неефективною є система адресної соціальної допомоги, якою охоплено близько 5 млн. сімей. Загальна сума витрат на ці виплати сягає 3,0 млрд. грн.
По-п’яте, викликає занепокоєння відсутність ефективної державної регіональної політики, що посилює диференціацію в рівнях соціально-економічного розвитку регіонів України і не сприяє використанню переваг територіального поділу праці, природно-ресурсного та трудового потенціалів регіонів. Зазначена ситуація провокує економічний сепаратизм окремих регіонів, що загрожує територіальній цілісності української держави. У зв’язку з цим важливо здійснювати таку регіональну політику, яка забезпечить виконання конституційних вимог щодо збалансованого соціально-економічного розвитку регіонів з урахуванням історичних, економічних, географічних і демографічних особливостей. Населення усіх регіонів повинно мати єдині соціальні стандарти гарантій щодо сфери охорони здоров’я, материнства і дитинства, освіти, науки і культури.
По-шосте, до небезпечних соціальних загроз, які існують сьогодні в суспільстві, слід віднести також руйнування соціальної бази політичної стабільності, яка існувала раніше, а також науково-технічного й інтелектуального потенціалу, соціальні ускладнення в процесі приватизації. Поширення корупції та злочинності, зрощування кримінальних структур з підприємницькими колами, поширення соціальних хвороб (алкоголізм, наркоманія тощо). Всі вказані фактори ведуть до загострення соціальної напруженості в Україні.
Соціально-економічні наслідки для суспільства:
Бідність, безробіття, економічна та соціальна нестабільність, нездійсненність сподівань, крах планів інтенсивно розкручують процес маргіналізації (процес втрати колишніх соціальних зв’язків із неповним засвоєнням культурних, етичних цінностей нового соціального середовища) населення, в результаті якого з’являється стійкий прошарок соціальних пауперів (бідняків, позбавлених засобів до існування) – наслідок наростання спадаючої соціальної мобільності. Так формується і зміцнюється соціальне дно: злиденні, що просять подання, безпритульні дорослі і діти, алкоголіки, наркомани, повії та ін.
Погіршення умов життя обумовлює зростання смертності з соціальних причин. Смертність від нещасних випадків, отруєнь і травм (неприродні фактори) вже перевищила смертність від хвороб кровообігу та злоякісних новоутворень, особливо це стосується працездатного населення. На думку експертів, головною причиною катастроф, що мали місце останнім часом, стала злиденність. Високим є рівень смертності з причин, пов’язаних зі споживанням алкоголю (отруєння алкоголем, хронічний алкоголізм, алкогольний психоз і т.ін.). Зростання кількості споживання алкоголю можна охарактеризувати як алкоголізацію суспільства.
Феномен бідності спричинює зростання випадків самогубства (суіциду). Уже сьогодні в Україні, за підрахунками експертів, щороку від самогубства гине 15 тис. чоловік – і це психічно здорові люди працездатного віку. Явище суїциду поряд із дитячою смерністю, зниженням народжуваності спричиняє виникнення тенденції депопуляції, яка ще більше загострюється на фоні екологічних негараздів (наслідки Чорнобильської катастрофи, забруднення питної води, повітря, неякісна їжа тощо). Інакше кажучи, відбувається погіршення стану здоров’я кожного наступного покоління, а це, в свою чергу, загрожує зниженням якості людського потенціалу усієї нації у довготривалій перспективі: адже хворе покоління не може відтворювати здорових. Виникає своєрідна „демографічна яма” репродуктивного відтворення та погіршення здоров’я нації, з якої важко вибратися, а якщо і вдасться, то лише через багато поколінь. Причина криється в катастрофічному послабленні здоров’я у дітей, яке визначається насамперед зниженням повноцінності новонароджених (вже сьогодні в Україні лише 10% новонароджених є відносно здоровими дітьми, тоді як решта – мають серйозні вади). Склалася парадоксальна ситуація: проблеми здоров’я перемістилися з групи пристарілих до групи дітей, а це суперечить природному процесу життя, коли вже старіння населення не є суттєвим фактором зростання смертності. Таке становище є наслідком дії як економічних, так і соціальних факторів.
Дані соціологічних досліджень свідчать, що у підлітків змінюються життєві орієнтири – падає авторитет робітничих професій, знань, науки. Знижується прагнення отримати не тільки вищу освіту, а й освіту взагалі. Для підлітків пріоритетною життєвою ціллю стає досягнення багатства будь-якими засобами, в тому числі і незаконними.
Зубожіння населення було і залишається одним із чинників, що обумовлюють дефіцит фінансового капіталу, який гальмує подолання кризи неплатежів та інвестиційну активність. Знецінення заощаджень населення через гіперінфляцію перших років реформи, недовіра до уряду, різке звуження реальної заробітної плати та доходів на душу населення мінімізували споживчий попит, що є важливим джерелом поповнення обігових коштів і надання кредитів підприємцям, змінили форми заощаджень громадян. Через низьку ставку процентів по внесках, а також ризик їх знецінення інфляцією сталося „заморожування” накопичень громадян. Нормою стала практика вивозу швидко зароблених великих капіталів за кордон, тобто „втеча капіталу”.
Завантажити реферат