Сторінка
6

Використання засобів зорової наочності у формуванні лексичної компетентності учнів 5-го класу середньої загальноосвітньої школи

Є.І. Пасов вважає, що мета застосування образотворчих смислових опор - «викликати необхідні асоціації між зображенням (ідеєю, змістом) і тим, що стане змістовним матеріалом висловлювання», оскільки «до зорового образу легко і міцно прив'язуються навіть абстрактні ідеї». На його думку, в даних опорах «можуть бути гіперболізовано ті властивості і якості предметів, які важливі для того, щоб схопити суть і визначити напрямок руху думки того,хто говорить».

Проблема використання наочності в навчанні тісно пов'язана з проблемою моделювання навчального матеріалу. Метод моделювання сьогодні широко використовується в педагогіці.

Модель - це штучно створений об'єкт у вигляді схеми, фізичних конструкцій, знакових форм або формул, який, будучи подібний досліджуваного об'єкта (або явища), відображає і відтворює в більш простому вигляді структуру, властивості, взаємозв'язки і відносини між елементами цього об'єкта.

Прийнято умовно поділяти моделі на три види: фізичні (що мають природу з оригіналом); матеріально-математичні (їх фізична природа відрізняється від прототипу, але можливий математичний опис оригіналу); логіко-семіотичні (конструюються із спеціальних знаків, символів і структурних схем). Існують і інші класифікації: моделі речові і уявні (наочно-образні і логіко-символічні).

А.Н. Кочергін в запропонованій ним класифікації розглядає наступні моделі за видовою ознакою: матеріальні, ідеальні, предметні, символічні.

С.І. Архангельський ділить існуючі моделі на три основних типи: матеріальні, абстрактні, моделі судження та аналогії.

Л.М. Фрідман виділяє два класи моделей: 1) матеріальні (речові, реальні), які, у свою чергу, діляться на статичні (нерухомі) і динамічні (діючі), 2) ідеальні, які діляться на образні або іконічні, знакові ( знаково-символічні) і уявні (розумові, уявні). На його думку, всі виділені моделі мають властивість наочності як для їх творців, так і для тих, хто їх розуміє. Матеріальні моделі наочні тому, що вони являють собою об'єктивно існуючі предмети і чуттєво сприймані. Ідеальні моделі також чуттєво сприймані, і це сприйняття викликає образи модельованих об'єктів, на основі яких ці ​​моделі були розроблені.

Переважна більшість форм людської діяльності не може здійснюватися без застосування знаково-символічних засобів. Вважається, що знак являє предмет і відображає за допомогою значення властивості і відносини предметів, тому що нерозривно пов'язаний зі значенням. Таким чином, функції знаково-символічних засобів - представляти предмет, викликати образ предмета, повідомляти знання про предмет.

Наочність навчання, як дидактичний принцип побудови навчального процесу з опорою на засоби наочності у процесі навчання мовам може бути використаний і при викладенні нового матеріалу, і при перевірці засвоєння навчального матеріалу, і в оформленні навчальних посібників, книжок, карт, схем, таблиць і т. д.

Класифікація засобів наочності

Практика показує, що наочність використовується як при комплексному, так і при аспектному навчанні іноземних мов, весь час розширюючись і поглиблюючись. Особливо інтенсивно і продуктивно наочність застосовується в процесі навчання звукового складу і лексики іноземної мови.

Вибір умов і визначення сфери застосування наочності так чи інакше зумовлюються видом наочності.

Уже Я. Коменський розрізняв наочність предметну і образну. Перша – результат сприйняття об’єкта, що безпосередньо пред’являється, друга – відтворювані образи об’єктів, які колись споглядалися. Назвемо першу наочність перцептивною, а другу – мнемічною.

Але Я. Коменський справедливо вважав, що предмет може споглядатися і в його зображенні, а образи фантазії пам’яті можуть бути намальовані.

Отже, є вже чотири види наочності:

1) безпосередньо-перцептивна (наприклад, показ викладачем положення губ під час вимовляння якої-небудь губної фонеми),

2) зображено-перцептивна (наприклад, пред’явлення зображених губ, знятих на фото),

3) безпосередньо-мнемічна (наприклад, образ пам’яті, як цей звук вимовляв такий-то носій виучуваної мови),

4) зображено-мнемічна (наприклад, малюнок по пам’яті зміни в часі мелодії і сили вимови).

Одна з підстав для класифікації видів наочності – це ступінь натуральності або схематичності: 1) фото, 2) малюнок, 3) схема; 1) живий звук, 2) синтетичний звук, 3) його спектрограма, або сагітальний розріз органів артикуляції при вимовлянні певної фонеми.

За участю органів відчуттів розрізняють наочність зорову, слухову, м’язово-рухову і т. д., а також змішану. Наприклад, під час програмованого навчання мовленнєвої інтонації учень: 1) чує мовлення в магнітофонному запису, 2) бачить на табло схематичне зображення інтонації в сукупності її складових і 3) випробовує рукою, поклавши її на тестер, силу вимови, зокрема місце наголосу і членувавання фрази на смислові шматки.

Крім того, розрізняється чиста наочність і наочність, супроводжувана поясненням. Наприклад, в аудіовізуальному методі Губеріна в перші тижні занять використовується чиста наочність, коли учні тільки чують іноземне мовлення.

Розрізняють також предметну наочність (зі всіма її різновидами), або ж мовну наочність. Під мовною наочністю ми розуміємо таке спеціально оброблене подання усного або писемного мовлення, в результаті якого через чуттєво-наочну виразність мовлення починали просвічувати ті закони мови, за якими певне мовлення побудоване. До мовної наочності входять різні види показу усного і писемного мовлення у виконанні майстрів художнього слова і викладача, якого треба цього учити.

Річ у тім, що в процесі навчання іноземної мови предмет навчання стає також і засобом навчання, у тому числі і засобом наочного навчання. Викладач, навчаючи учнів звукового складу іноземної мови, весь час вимовляє новий матеріал сам або ж відтворює його в магнітофонному записі. Тому мовлення викладача повинне бути достатньо гучним і виразним, а його дикція – чіткою. Магнітофонний запис повинен бути досконалим, без яких-небудь акустичних перешкод.

Мовна наочність може бути і зображальною, починаючи від фото обличчя мовця і закінчуючи схемою часу дієслова мови, що вивчається.

Є всі підстави для того, щоб вказати і психологічно схарактеризувати новий вид наочності в процесі навчання іноземних мов. Йдеться про ситуативно-модельну наочність, тобто про наочність мовленнєвих вчинків, яка є такою потрібною в процесі навчання комунікативних зразків і моделей мови. Під наочністю мовленнєвих вчинків ми маємо на увазі таку репрезентацію перебігу повсякденного життя мовою, що вивчається, яка приводила б до конкретизації правил мови в актах вербальної комунікації і тим самим сприяла б не тільки вивченню мовлення, але і засвоєнню системи її правил.

Тут можуть мати місце такі два шляхи:

1) використання елементів театралізації (через театралізовану наочність цілком можливо розкрити закони мови, спілкування за допомогою мови, створюючи типові ситуації, зразки і моделі цього спілкування);

2) створення спеціальних звукових кінофільмів (завдання кінофільмів, які будуються за особливою методичною програмою, – наочно ілюструвати мовні правила, як вони реалізуються в життєвих ситуаціях, а також привчати студентів до спілкування виучуваною мовою).