Сторінка
5

Соціальний педагог та його професійна діяльність

Особливо тема прихильності актуальна для характеристики батьківсько-дитячих взаємин, що формуються в прийомних сім’ях, сім’ях, де є опікувані діти, та при всиновленні. Коли родина наважується прийняти дитину-сироту, вона стикається з двома проблемами: перша – дитина не відчувала міцної прив’язаності, і батькам доведеться вирішити непросто завдання її створення; друга – дитина раніше відчувала міцну прив’язаність, і тепер батьки повинні підтримати її в тому, щоб вона перенесла цю прив’язаність на нових, незнайомих їй людей. Проблеми прив’язаності можуть бути спричинені затримками розвитку, відсутністю любові та приязні, обіймів, суперечливого чи відстороненого від батьків поводження, лютої та агресивної поведінки або дуже негативної поведінки, яка потребує контролю, тривогою з приводу відсутності батьків або тривалої з ними розлуки та інше. До інших факторів, що впливають на процес формування прив’язаності, належать:

– період, протягом якого дитина піддавалася неадекватному вихованню;

– період внутрішньоутробного розвитку;

–індивідуальні особливості дитини.

У прийомних родинах процес формування прив’язаності ускладнюється тим, що діти-сироти, які багато чого вже пережили, у тому числі насилля, можуть виражати свої потреби через проблемну поведінку. Прийомним батькам треба з розумінням ставитися до вибухів гніву, можливих нічних кошмарів, неслухняної поведінки, відмов робити те, про що просять, симулювання хвороб та інших відкритих форм негативної поведінки прийомних дітей, що служать для вираження гніву, страху, зневіри й самотності. Головне завдання батьків – навчитися заповнювати емоційні потреби дитини й у той же час контролювати її негативну поведінку. На додаток до цих форм поведінки діти-сироти можуть здаватися відстороненими або може створюватися враження, що вони байдужі до прийомних батьків.

Для того, щоб створити коло прив’язаності, батькам необхідно заповнити прогалини в емоційному розвитку дитини, поновити невідчутний зв’язок між дитиною та батьками (у першу чергу з мамою). У цьому разі можливе повернення до тих дій, які задовольняли б потреби новонародженої дитини (особливо, якщо прийомна дитина молодшого віку). Усвідомлене повернення до годування з пляшечки дає можливість тримати дитину на руках та підтримувати контакт очей, що є досить важливим для формування прив’язаності. Обійми, дотики допомагають дитині, у якої з раннього дитинства пригнічені сенсорні рецептори через відсутність або недостатню емоційну чутливість, розвинути тактильне сприйняття світу. Але це непростий процес, який потребує дуже уважної й делікатної поведінки, бо дитина, яка відчула насилля, може закритися, злякатися, тоді це вже можливо здійснити безпосередньо в грі, коли і дорослі, і дитина розслаблені та отримують задоволення від спільних дій.

Психологи радять прийомним батькам для того, щоб сформувати прихильність у дитини:

– розповісти про членів своєї сім’ї (її інтересах, діяльності, правилах, обов’язках, відносинах);

– розповісти про школу (розташування, транспорт, стосунки з іншими дітьми);

– поговорити про зустрічі з її друзями та з усіма, хто для неї важливий;

– розповісти про те, що важливо ставити питання, оскільки, щоб пізнати когось, потрібний час, і чим більше ти знаєш про нього, тим тобі простіше; показати, що потрібно робити, якщо він, наприклад, голодний або хворий;

– пояснити сімейні правила щодо особистого простору;

– постійно повторювати, що цей будинок безпечний для дітей, що в ньому ніким не нехтуватимуть, нікого не битимуть, не доторкатимуться неприпустимим чином, не будуть домагатися, турбувати або обзивати.

У процесах діяльності, пізнання навколишньої дійсності й себе, спілкування з дорослими й однолітками дитина переживає різноманітні емоції й почуття, виявляє своє ставлення до того, що її оточує, що з нею відбувається. Ці переживання утворюють сферу емоцій і почуттів, які є формою відображення дійсності, наслідком задоволення або незадоволення потреб. Емоційність є основою психофізіологічною особливістю дитячого віку. Її вікові зміни зумовлюють своєрідну поведінку дітей на різних етапах їх розвитку. Велике значення для нормального психічного розвитку її життєдіяльності має емоційне благополуччя, яке залежить від багатьох зовнішніх і внутрішніх чинників. На перебудову психічних процесів, формування довільної поведінки впливає воля дитини. Найсильніше і найважливіше джерело переживань дитини – її взаємини з іншими людьми. Якщо дорослі ласкаво ставляться до неї, визначають її права, виявляють увагу, то в неї переважає бадьорий, життєрадісний настрій, вона переживає емоційне благополуччя – почуття впевненості, захищеності, яке сприяє нормальному розвитку особистості дитини, виробленню в неї позитивних якостей, доброзичливого ставлення до людей. Різні ставлення до дитини викликають у неї відповідні почуття – радість, гордість, співчуття, страх, образу, гнів, заздрість та ін

Американські вчені, зокрема Віра Фальберг, яка займається проблемами родин, що всиновили або прийняли (взяли під опіку) дітей-сиріт, для зміцнення прив’язаності рекомендує батькам таку систему методів, яка складається з трьох циклів.

Перший цикл – розрядки, який заснований на розумінні того, що почуття довіри, безпеки й прив’язаності підсилюється, коли дорослі, які виховують дитину, послідовно й багаторазово заповнюють її потреби. Наприклад, дитина злиться й плаче, відображаючи стадію напруги та збудження. Вихователь утішає дитину, задовольняючи її потреби. Вона заспокоюється, що зменшує напругу й сприяє стану її задоволеності. Батьки переживають почуття впевненості й радості, тому що вони гарно дбають про дитину. Гарні почуття підкріплюють один одного. Такий цикл напруги-розв’язки здорових взаємин між дитиною й батьками повторюється багато разів щодня. Цикл залежить від вираження дитиною своєї потреби.

Наступний цикл – позитивної взаємодії. У цьому циклі прийомні батьки ініціюють емоційні й соціальні включення, наприклад, у спільну ігрову або трудову діяльність, дитині це повинно сподобатися, тоді вона відкриється для наступних взаємин з прийомними батьками. У всіх членів родини підви–щується почуття самооцінки, і вони мотивовані продовжувати взаємодію. Такий тип відносин значно поліпшує процес формування прив’язаності. Багато прийомних батьків мають хибну думку, що дитина повинна зробити «перший крок» у формуванні прихильності до сім’ї. У випадку прийняття дитини-сироти в сім’ю через нестачу довіри та двоякі відчуття з приводу нових прив’язаностей, роблять перший крок з її боку неможливий. Прийомним батькам потрібно заохочувати дитину, постійно ініціювати соціальні взаємодії з нею, не очікуючи, що дитина зразу буде відповідати взаємністю.

Третій метод, що рекомендує Фальберг, – це розвиток приналежності. Він допомагає дитині асимілюватися (змінюючись, стати схожою на вподобання батьків) до родини й відчути себе її частиною. Цей метод також допомагає батькам бути впевненими, що в них є повне право виховувати дитину як свою власну. Приналежність формується через дії, що мають символічний характер, і говорять про прийняття дитини в життя родини. Існує низка засобів, спрямованих на розвиток приналежності: