Сторінка
3
Сьогоднішні учні зіткаються з багатьма соціальними, економічними, особистісними проблемами, які часто негативно впливають на процес їхнього соціального і громадянського становлення. Колектив навчального закладу повинен комплексно вирішувати проблеми учня. Роль соціального педагога у цій справі досить вагома.
Напрямки роботи та обов’язки соціального педагога
Одним із напрямків роботи соціального педагога загальноосвітньої школи є корекційно-розвиваюча робота. Корекція – здійснення психолого-педагогічних заходів з метою усунення відхилень у психофізичному та індивідуальному розвитку, поведінці, схильності до залежностей та правопорушень, подолання різних форм девіантної поведінки, формування соціально корисної життєвої перспективи. Важливим є залучення учнів до корекційно-розвиваючих програм, різноманітної творчої діяльності – образотворчої, ігрової, трудової. Дуже важливо, щоб корекція мала випереджуючий характер. Вона повинна мати за мету не вдосконалення того, що вже є, а активне формування того, що має бути досягнуте в майбутній перспективі відповідно до законів та вимог вікового розвитку та становлення індивідуальності. Цінність такого підходу в тому, що він дає можливість учневі відчути себе перспективним у діяльності, що для нього є найбільш важливою.
У рамках діяльності психологічної служби загальноосвітньої школи до обов'язків соціального педагога належить і здійснення консультативної діяльності. Консультування – професійна допомога клієнту (учням, учителям, адміністрації, батькам, іншим особам, які займаються вихованням дитини) у пошуку розв'язання проблемної ситуації. Консультативна робота – це надання порад, рекомендацій учням, батькам, вчителям та іншим особам, які звертаються до соціального педагога.
Консультації можуть бути індивідуальними та груповими; разовими, короткочасними (2–4 рази), тривалими; просвітницько-рекомендаційними, діагностичними, психологічними, педагогічними, правовими тощо.
Соціальний педагог школи виконує й організаторську роботу – забезпечує змістовне дозвілля дітей та підлітків у школі та соціальному середовищі, залучає сім'ї та представників громадськості до соціально-педагогічного процесу. Важливим напрямом роботи соціального педагога у психологічній службі загальноосвітньої школи є соціально-профілактична (превентивна) діяльність.
Соціально-педагогічна профілактика – це система заходів соціального виховання, спрямованих на створення оптимальної соціальної ситуації розвитку дітей і підлітків, які сприяють прояву різних видів їхньої активності (бесіди, тренінги, марафони, дебати, рольові ігри тощо). Соціально-педагогічна профілактика спрямована на зміну різноманітних зовнішніх і внутрішніх факторів і умов соціального виховання або перебудову їх взаємодії. У процесі соціальної профілактики соціальний педагог може спрямовувати свою діяльність на виховний мікросоціум учня (педагоги, батьки, група ровесників), змінюючи характер їхнього ставлення до дитини і впливу на неї. Він також може впливати на її уявлення про оточуючих і на взаємини між ними, а також на переживання, що супроводжують їх, та змінювати ці переживання. З метою профілактики відхилень поведінки соціальний педагог заводить картотеку «важких» підлітків, у якій відображені їхні особливості, що вимагають індивідуальної роботи.
Надзвичайно важливе значення має робота соціального педагога у здійсненні профілактики негативних явищ в учнівському середовищі – правопорушень, наркоманії, алкоголізму, вилучення учнівської молоді з незаконних форм праці, пропаганді здорового способу життя, навчання толерантності, навичкам безпечної поведінки та ін.
Важливим напрямом діяльності соціального педагога є соціально-педагогічне забезпечення профільного навчання, професійної орієнтації. Соціальний педагог може проводити профорієнтаційні бесіди і консультування учнів і батьків, супроводжувати дітей, які вже вибрали певний профіль навчання, проводити бесіди й оглядові екскурсії з питань профорієнтації з урахуванням ситуації на місцевому ринку праці.
До виключної компетентності соціального педагога належить складання і ведення соціального паспорту школи, класу, учнівських колективів, індивідуальних карток дітей та сімей, що потребують особливої психолого-педагогічної уваги. До цієї категорії належать: діти, схильні до правопорушень, які перебувають на обліку служби у справах неповнолітніх, кримінально-виконавчої інспекції тощо, діти з неповних і неблагополучних сімей, діти-сироти або діти і сім'ї, які потребують особливої уваги за висновками психолога або класного керівника.
Таким чином, основним змістом діяльності соціального педагога закладу освіти є забезпечення процесу соціалізації учнів у навчально-виховній діяльності, захист їхнього психічного, фізичного, соціального і духовного здоров'я, сприяння педагогічно доцільному і безконфліктному входженню молодої людини у світ дорослих, підготовка до самостійного життя в суспільстві, попередження і педагогічна корекція вад та відхилень у соціальному розвитку особистості.
Сімейна роль як чинник статево-рольового розвитку
На думку І. Кона, визнаного фахівця в галузі психосексуальної поведінки
особистості, найперша категорія, у якій дитина усвідомлює власне «Я», – це статева ідентичність, а всі або майже всі онтогенетичні характеристики є не просто віковими, а статевовіковими. Статева ідентичність є результатом складного біосоціального процесу, що поєднує онтогенез із статевою соціалізацією та розвитком самосвідомості особистості. Ця статева соціалізація завжди похідна від норм та звичаїв відповідного суспільства, культури і, насамперед, становить собою систему статевих ролей, специфічних статево-рольових настанов, прав і обов’язків чоловіків і жінок, які пов’язані з системою статево-рольових стереотипів – уявлень про те, якими повинні бути чоловік та жінка.
Мета дослідження полягає в тому, щоб розкрити поняття сімейної ролі. Усвідомлення людиною своєї належності до чоловічої або жіночої статі й ототожнення себе з її типовими представниками значною мірою визначає зміст поведінки, спосіб життя, а також формування особистісних якостей людини. Статевовікові закономірності формування уявлень та настанов є насамперед, закономірностями засвоєння, інтеріоризації існуючих у суспільстві статево–рольових стереотипів, які проявляються в безпосередній поведінці людей. Статево–рольові стереотипи – це один з видів соціальних стереотипів, що становлять відносно стійкі, нормативні уявлення про соматичні, психічні та поведінкові властивості представників чоловічої або жіночої статі, які склалися в результаті узагальнення, генералізації, схематизації людського досвіду та поширених у суспільстві уявлень про статеві особливості чоловіків і жінок.
Як будь-який соціальний стереотип статево-рольові стереотипи являють собою певні стійкі образи мужності-жіночності, якими користуються як певним «скороченням». Так, традиційні уявлення про маскулінність як вияв суто чоловічих якостей включає такі особистісні особливості, як раціональність, агресивність, домінантність, незалежність, самодостатність, тоді як традиційні уявлення про фемінінність як про суто жіночі якості передбачають наявність таких особистісних рис, як емоційність, залежність, комунікативність, емпатійність тощо. Однак слід пам’ятати, що стереотипізація в процесі пізнання людьми один одного може призвести до двох різних наслідків. З одного боку, вона призводить до певного спрощення процесу пізнання іншої людини. Такий спрощений підхід хоча й не сприяє точності побудови образу іншої людини, допомагає скоротити процес пізнання. З іншого, – стереотипізація може стати причиною виникнення упереджень. Так, якщо судження спираються на минулий, негативний досвід особистості, будь-яке нове сприйняття цього явища або людини забарвлюється ворожістю та неприязню.