Сторінка
3

Виховання відповідальної поведінки в учнів 7-8-х класів загальноосвітньої школи

Педагоги минулих століть пов’язували відповідальність з конкретними справами (М. Драгоманов), з внутрішніми моральними імперативами (Г. Ващенко), розглядали як соціальну якість, яка формується на засадах чіткого фіксування обов’язків, колегіальності, залучення кожного до керівництва, встановлення наочної конкретної єдності інтересів колективу і особистості (А. Макаренко); як здатність особистості формулювати обов’язки, виконувати їх, здійснювати самооцінку і контроль; у тісному взаємозв'язку з категорією “совість”, яка є центральним утворенням у свідомості дитини, внутрішнім механізмом, що детермінує напрям становлення індивіда як особистості, зокрема, розвиток її моральності (В. Сухомлинський).

У працях А. Петровського йдеться також про роль совісті у відповідальності особистості. Він розглядав її як здатність особистості здійснювати моральний самоконтроль, самостійно формулювати для себе моральні обов’язки, вимагати від себе їх виконання і давати самооцінку здійснюваних вчинків. В. Сухомлинський і А. Петровський найперше виокремлюють у совісті моральний контекст і пов’язують відповідальність з обов’язком. Ці теоретичні положення були реалізовані В. Сухомлинським у практиці виховання.

У теорії виховання відповідальність також виступає як характерна якість суб’єкта діяльності і розглядається в контексті взаємозв’язку з самостійністю, ініціативністю, старанністю та іншими якостями (М. Левківський). Виходячи з положень про те, що прийняття відповідального рішення завжди супроводжується емоційними переживаннями, він вважає доцільним розглядати відповідальність як психологічний стан, установку, що виявляється в емоційних станах неспокою, тривоги, турботи.

У контексті проблеми відповідальності значне місце займає теорія ціннісного усвідомлено-емоційного засвоєння моральності Л. Рувинського, який розглядає засвоєння моралі як процес оволодіння моральними цінностями, втіленими в моральних ставленнях, нормах, принципах та ідеалах, фіксованих у мові. Відповідальність особистості формується як результат зовнішніх вимог суспільства, а сприйняття морально-етичних цінностей стає внутрішньою основою мотивації відповідальної поведінки. Моральна свідомість сприяє засвоєнню моральних цінностей.

У працях М. Савчина відповідальність досліджується як особистісна основа відповідальної поведінки, яка є смисловим утворенням особистості, своєрідним загальним принципом співвіднесення в межах цілісної мотиваційно-смислової сфери мотивів, цілей та засобів життєдіяльності. На його думку, відповідальна поведінка – це тип соціальної поведінки людини, спрямованої на реалізацію предмета відповідальності (обов’язки, доручення, завдання), яка внутрішньо опосередкована особистісним смислом цього предмета і суб’єктивною імперативністю інстанцій відповідальності, а у зовнішньому плані – конкретними соціально-психологічними та матеріальними умовами її реалізації.

Шляхом наукового аналізу літературних джерел про відповідальність, її тлумачень з позицій різних наук нами визначено, що їх об’єднує і що відрізняє. З наших міркувань такими є:

Спільне:

відповідальність у будь-яких проявах є складовою взаємовідносин між людьми;

показниками відповідальності є поведінка, вчинки і діяльність, в яких, власне, вона і втілюється;

відповідальність – це певний рівень свободи: чим більше свободи, тим більша відповідальність.

Відмінне:

філософія наголошує на тому, що відповідальність – це об’єктивний фактор, на формування якого не впливають зовнішні чинники;

соціологія зводить відповідальність лише до взаємодії з суспільством;

психологія розглядає відповідальність як певний рівень морального розвитку особистості;

педагогіка визначає відповідальність як критерій вибору шляхів для досягнення мети.

На підставі зазначеного ми дійшли висновку, що відповідальність – поняття філософсько-педагогічного змісту, яке характеризує соціальний суб’єкт під кутом зору виконання ним соціальних, правових чи моральних вимог. Можливе виокремлення різних видів відповідальності: індивідуальної, групової, колективної, моральної, політичної, правової (юридичної), громадянської, адміністративної, кримінальної, професійної, матеріальної і т.д. Тобто, відповідальність може бути перед іншою людиною, перед суспільством, перед окремими соціальними інститутами, перед власною совістю. Вона зажди наступає в результаті здійснення контролю над діяльністю і поведінкою суб’єкта з огляду на свідоме виконання ним прийнятих норм і вимог, дає їм оцінку та ґрунтується на почутті обов’язку. Міра відповідальності взаємопов’язана зі свободою вибору.

Для нашого дослідження також актуальною є концепція відповідальної поведінки особистості Ж. Паже, згідно з якою діти 7-11 років пов'язують міру відповідальності з покаранням, з величиною нанесеного збитку через недостатній життєвий досвід та відсутність причинного аналізу. Після 12 років у дітей формується суб'єктивна відповідальність, за якої вони, як правило, керуються намірами і мотивами, що спонукають до певної лінії поведінки. Вчений довів, що в індивідуальному розвитку підліток проходить шлях від морального реалізму до автономної моралі, що наступає такий сприятливий період, коли вже можна говорити про його свідоме розуміння ролі відповідальної поведінки у власній життєдіяльності, а проблема виховання відповідальної поведінки підлітка стає актуальною у всіх соціальних сферах.

У процесі теоретичного осмислення проблеми нами було уточнено визначення поняття “відповідальна поведінка особистості”, на підставі якого сформульовано визначення поняття “відповідальна поведінка підлітка”.

Відповідальна поведінка підлітка – інтегрована моральна властивість, яка виявляється у його здатності соціально доцільно поводитись у школі, сім’ї, предметному середовищі, конструктивно взаємодіяти з ровесниками і дорослими, усвідомлено ставитись до їхніх вимог, реалізовувати відповідно до морально-етичних принципів і вікових можливостей свої права та обов’язки, критично оцінювати власну поведінку та вчинки як корисні чи шкідливі для себе та інших.

Основними структурними компонентами відповідальної поведінки визначено:

когнітивний компонент (розуміння суті і предмета відповідальності; розширення і поглиблення знань про норми і правила відповідальної поведінки; усвідомлення того, наскільки важливими є норми, обов’язки на рівні соціуму, групи, а також індивідуальної необхідності);

емоційно-ціннісний компонент (емоційні переживання, які розкривають суб’єктивне ставлення учнів до довкілля, оточуючих і до самих себе, що здійснюється, насамперед, через емоційно позитивне сприйняття);

мотиваційний компонент (цілі та мотиви, які спонукають, спрямовують, регулюють актуальну поведінку, сформованість мотиваційної основи відповідальної поведінки старших підлітків, де домінуючими виступають мотиви суспільні, морального самоствердження та самореалізації, через які розкриваються їхні соціальні домагання);

практичний компонент (виконання обов’язків, дотримання норм, морально-етичних вимог, зобов’язань; активні дії щодо відповідального ставлення до навчання, до себе, до інших, за доручені справи; конструктивна взаємодія з ровесниками, педагогами, батьками; активна участь у суспільно-корисній праці; уміння брати відповідальність на себе: виявляти ініціативу та творчість, приймати обґрунтовані рішення у складних ситуаціях, відповідати за них, доводити розпочату справу до логічного завершення і досягати при цьому високої результативності та якості роботи).