Сторінка
3

Музикотерапія як засіб регуляції гіперактивності та агресивності у дітей старшого дошкільного віку

Агресивність

Під агресією розуміються акти ворожості, атаки, руйнування, тобто дії,

які шкодять іншій особі або об'єкту. Людська агресивність є поведінкова

реакція, що характеризується проявом сили в спробі завдати шкоди або збитку особі або суспільству .

Агреси́вність - риса характеру, що виражається у ворожому ставленні людини до інших людей, до тварин, до навколишнього світу. Агресивними називаються такі дії і таке відношення людини, яке, будучи ворожим, у той же час не викликається будь-якими об'єктивними причинами, не може бути виправдане обставинами, що склалися, або міркуваннями морального або юридичного характеру, зокрема — необхідністю самооборони або захисту інших людей.

Агресивні діти – це діти з особливостями індивідуальної поведінки, що містить дії, спрямовані на завдання фізичної або психологічної шкоди іншим людям. Причинами агресивності є:

а) страх бути травмованим, ображеним, пережити напад, отримати ушкодження. Чим сильніша агресія, тим сильніший страх криється за нею;

б)перенесена образа або душевна травма. Страх спричиняють порушення у соціальних стосунках дитини і навколишніх дорослих;

в)характер покарань (дослідження вказують, що батьки, які досить різко придушують агресію своїх дітей, всупереч очікуванням, не усувають цю якість, а навпаки, викохують її, формуючи у сина чи доньки надмірну агресивність, яка може проявитися навіть у дорослому віці);

г)стиль виховання в родині.

Серед форм агресивних реакцій, що зустрічаються в різних джерелах,

необхідно виділити наступні:

Фізична агресія (напад) – використовування фізичної сили проти іншої особи.

Непряма агресія – дії, як обхідними шляхами спрямовані на іншу особистість (плітки, злобні жарти), так і ні на кого не направлені вибухи люті (крик, тупання ногами, биття кулаками по столу, ляскання дверима і ін.).

Вербальна агресія – вираз негативних почуттів як через форму (крик, виск, сварка), так і через зміст словесних відповідей (загрози, прокляття, лайка).

Схильність до роздратування – готовність до прояву при щонайменшому збудженні запальності, різкості, грубості.

Негативізм – опозиційна манера поведінки, звичайно спрямована проти авторитету або керівництва. Може наростати від пасивного опору до активної боротьби проти сталих законів і звичаїв.

Психологи зазначають, що існує дві форми агресії.

Доброякісна агресія — це настирлива неворожа поведінка, спрямована на самозахист. Вона виявляється в момент небезпеки і має оборонний характер. Як тільки небезпека минула, зникає і прояв цієї форми агресії. Доброякісна агресія може виникати з перших місяців життя дитини. Цей вид агресії необхідний для нормальної адаптації малюка до навколишнього середовища, допомагає йому пізнавати світ, самостверджуватися.

Злоякісна агресія — це ворожа, злісна поведінка, яка призводить до спричинення болю іншим людям. Звісно, гнів, лють, бажання помститися теж можуть бути засобами самозахисту, але вони все одно завдають страждання та болю навколишнім. Злоякісна агресія може виникнути спонтанно. Вона не з'являється одразу після народження, активізується у випадку заподіяння дитині болю або будь-яких неприємних переживань, відчуттів. Іноді можна помітити, що дитина отримує задоволення від того, що робить боляче іншому.

Таблиця 2

Механізми здійснення агресивної поведінки

Портрет агресивної дитини. Вона нападає на інших дітей під час ігор та занять, ображає їх, б'є, забирає і ламає іграшки. Іноді така дитина без будь-якої причини починає бити малюка, що грається поруч, може сипати на нього пісок, замахується і б'є першою предметами, які потрапили їй до рук. Розмовляючи з дорослим, вона спеціально вживає грубі слова, навіть знаючи, що за це її покарають. Якщо дорослий відмовляється купити ласощі або іграшку, така дитина може почати тупотіти ногами, накинутися з кулаками і з люттю бити матір, батька або бабусю, викрикуючи образливі та злі слова.

Емоційний світ агресивних дітей недостатньо багатий. У палітрі їхніх почуттів переважають похмурі тони, а кількість реакцій на стандартні ситуації досить обмежена - найчастіше це захисні реакції. До того ж малюки не можуть подивитися на себе збоку і адекватно оцінити свою поведінку (особливо у ранньому віці).

Агресивна дитина, як і будь-яка інша, потребує лагідного ставлення і допомоги від дорослих, тому що агресія – це насамперед відображення внутрішнього дискомфорту, невміння адекватно реагувати на те, що відбувається навколо. Агресивна дитина досить часто почувається нікому не потрібною. Неправильний стиль виховання, жорстке звернення або байдуже ставлення батьків вселяють у душу дитини відчуття, що її не люблять. Іноді малюк просто шукає способи привернути увагу дорослих або однолітків, але як це зробити – не знає. Агресивних дітей часто не хвилюють страждання навколишніх, вони не розуміють, що комусь може бути погано. Якщо люблячі дорослі докладуть достатньо зусиль, дитина обов'язково навчиться співчувати матері, батькові, іншим дітям.

Гіперактивність

Поняття «гіперактивність» складається з двох частин: «гіпер» та «активність». Гіпер – (від грецьк. πέρ – над, зверх), прийменник або складова частина складних слів, що означає: 1) перебуваючий вгорі, 2) збільшений щодо норми. Активність (з лат. aktivus – дієвий, діючий), а зокрема що стосується роботи «активність особистості» – особливий вид діяльності або особлива діяльність, що відрізняється інтенсифікацією своїх основних характеристик (цілеспрямованості, мотивації, усвідомленості, володіння способами й прийманнями дій, емоційності), а також наявністю таких властивостей як ініціативність та ситуативність.

Отже, гіперактивність – стан, при якому активність і збудливість людини перевищує норму. У випадку, якщо подібна поведінка є проблемою для інших, гіперактивність трактується як психічний розлад. Гіперактивність частіше зустрічається у дітей та підлітків, ніж у дорослих людей, тому що викликається емоціями.

У широкому сенсі «гіперактивність» означає круг різноманітних проблем поведінки – неслухняність, часті нічні пробудження, а також багатослівна, нав'язлива або залежна поведінка і т.д. У психіатрії під гіперактивністю розуміють руховий неспокій дитини.