Сторінка
1

Значення розвитку психічної пізнавальної сфери дітей молодшого шкільного віку в процесі навчання

На сьогодні проблема співвідношення самооцінки і рівня побутових знань є досить актуальною, оскільки особливості виділених процесів впливають на формування особистості. Особливо важливим є висвітлення особливостей самооцінки і рівня побутових знань дітей молодшого шкільного віку, адже саме в цей період закладаються основи моральних норм і правил поведінки особистості. Зважаючи на це, мною було проведено дослідження зв’язку самооцінки і рівня побутових знань молодшого школяра – учнів другого класу середньої школи.

Об'єкт дослідження – психологічна та пізнавальна сфера особистості.

Предмет дослідження – рівень сформованості психологічної пізнавальної сфери.

Гіпотеза дослідження: рівень самооцінки дітей другого року навчання залежить від їх загальної орієнтації в навколишньому світі.

Метою дослідження є виявлення рівня побутових знань другокласників; визначення показників їх самооцінки; дослідження зв'язку показників рівня загальних знань про навколишнє середовище та самооцінки учнів.

Мета роботи передбачає виконання наступних завдань:

Аналіз літератури за темою роботи.

Експериментальне дослідження зв'язку між рівнем показників обсягу побутових знань та рівнем самооцінки учнів другого року навчання.

Якісний аналіз результатів експериментального дослідження.

Формування висновків.

В дослідженні використовувались наступні методи: теоретичні (аналіз джерел за темою дослідження); метод бесіди; експериментальні дослідження за методиками «Діагностика рівня розвитку пізнавальних процесів дітей» та «Вивчення рівня самооцінки учнів»; кількісний та якісний аналіз експериментальних даних.

Практична значимість. Результати дослідження можуть бути застосовані у розробці навчальних планів для учнів другого класу та для підвищення ефективності роботи шкільних вчителів та психологів під час організації навчально-виховного процесу.

Організація дослідження. Робота проводилась протягом 2011–2012 років на базі Ямпільської загальноосвітньої школи I–III ступенів №2.

Соціальна ситуація розвитку молодшого школяра

Молодший шкільний вік, як відомо, охоплює період життя дитини від 6–7 до 10–11 років. Специфіка соціальної ситуації розвитку молодшого школяра зумовлюється переходом до нового соціального статусу – школяра. Вступ дитини до школи змінює її статус та взаємини в соціумі, тому забезпечує конструктивне подолання нею кризи 6 (7) років. Однак раптовий перехід дитини до статусу школяра є складним:

– оскільки результати навчання дитини є значимими для суспільства, то успіхи та невдачі дітей у навчанні перебувають під постійним контролем учителя, батьків, вихователя групи продовженого дня,

– перехід дітей на положення школярів зобов'язує їх вчасно вставати, приходити до школи, дотримуватись правил шкільного життя незалежно від того, хочеться чи не хочеться це робити, виконувати обов'язкові завдання, переборювати труднощі в роботі,

Перехід від дошкільного дитинства до шкільного характеризується рішучою зміною місця дитини в доступних їй суспільних взаєминах і всього образу життя.

Л.І. Божович

– на перший план в організації поведінки молодших школярів виступають вимоги школи, вчителя, які поширюються значною мірою і на позашкільний час, наприклад, виконанням дітьми домашніх завдань,

– має місце переважання шкільних обов'язків дитини над її правами.

Діти по-різному реагують на початок шкільного навчання, тому успішність їх пристосування до нового соціального статусу суттєво залежить від діяльності вчителя початкової школи та підтримуючого ставлення батьків. За сприятливих умов початку навчання дитини в школі в її психіці формується перше психічне новоутворення віку – внутрішня позиція школяра, що є показником успішної адаптації до умов шкільного навчання.

Внутрішня позиція школяра – сформоване загальне позитивне ставлення дитини шестирічного віку до шкільного навчання, її готовність до виконання вимог вчителя, визнання його авторитету

Вступ дитини до школи викликає нове ставлення до неї близьких людей, визнання її нових прав та обов'язків. Найбільш важливим є усвідомлення шестирічкою себе в новому статусі – школяра, що викликає перебудову ставлень дитини до всіх сторін життя. Однак, внутрішня позиція школяра не формується автоматично впродовж перших місяців навчання шестирічки в школі, а є продуктом злагодженої роботи батьків, вчителя та регульованої активності самої дитини.

Становлення і розвиток особистості у молодшому шкільному віці охоплює такі фази, як адаптація (пристосування до нових соціальних умов), індивідуалізація (вияв своїх індивідуальних можливостей і особливостей) та інтеграція (включення у групу ровесників). Школяр потрапляє в зовсім нову для нього групу ровесників-однокласників, яка через відсутність спільно розподіленої навчальної діяльності є дифузною (взаємопроникненою). Цією групою керує педагог. Порівняно з вихователем дитячого садка він є більш референтним (авторитетним) для дітей, оскільки, використовуючи арсенал оцінок, впливає на їхні стосунки з іншими дорослими, передусім з батьками, формує ставлення дорослих до дитини та її ставлення до себе як до «іншого». Фактором розвитку особистості молодшого школяра є не стільки навчальна діяльність, скільки ставлення дорослих до успішності, дисциплінованості, старанності дитини.

Отже, вступ дитини до школи, перехід від сімейного виховання до системи шкільного навчання і виховання є важливим і складним процесом, який супроводжується суттєвими змінами в її житті й розвитку.

Розвиток особистості у молодшому шкільному віці

Молодший шкільний вік характеризується початком кризи. Криза 7 років – це період народження соціального «Я» дитини. Зміна самосвідомості призводить до переоцінки цінностей. Змінюється сприймання свого місця в системі відносин. На думку Л.С. Виготського криза 7 років характеризується узагальненням переживань, що спричиняє формування стійких афективних комплексів. Переживання набувають нового сенсу, між ними встановлюються зв'язки. Така перебудова емоційно-мотиваційної сфери веде до виникнення внутрішнього життя дитини. Часто внутрішнє життя не відповідає зовнішньому. Дитина думає, перш ніж щось зробити, починає приховувати свої переживання. Відповідно, втрачається дитяча безпосередність.

Виникає новий рівень самосвідомості дітей – внутрішня позиція, яка проявляється у ставленні до себе, оточуючих людей, подій. Це характеризується тим, що в свідомості дитини виділяється система моральних норм, яких вона намагається дотримуватися. В період від 5 до 12 років змінюється уявлення школярів про мораль: від морального реалізму (непохитне, однозначне розуміння добра і зла; бездумне виконання вимог дорослого) до морального релятивізму (у кожному вчинку можна побачити морально виправдане і те, що можна засудити; інколи можна вчинити не так, як вважає дорослий).

Відповідно до концепції Е. Еріксона, в цей період формується таке особистісне утворення, як почуття соціальної й психологічної компетентності (або ж неповноцінності), а також почуття диференційованості своїх можливостей. З кожним роком молодші школярі стають самостійнішими, а їх судження критичнішими. Самостійність молодших школярів поєднується із залежністю від дорослих. Починаючи з 3-го класу в молодших школярів з'являється наполегливість як вольова риса характеру.