Сторінка
4
Прямі податки – це податки, що встановлюються безпосередньо щодо платника, який сплачує їх до бюджету держави, і обсяги таких податків залежать від податкової бази.
Непрямі податки – це податки, які справляються до бюджету за допомогою цінових механізмів, причому конкретні платники податків не завжди є їхніми носіями. Непрямі податки встановлюються в цінах товарів, робіт та послуг і їхній обсяг для окремого платника – носія податку визначається обсягом споживання та не залежить від його доходів.
Залежно від органу влади, який встановлює податки, тобто за рівнем запровадження, податки бувають загальнодержавними та місцевими.
Загальнодержавні податки – це обов'язкові платежі, що встановлюються найвищими органами влади, а іноді й управління, в державі і є обов'язковими для справляння на всій території країни незалежно від того, до якого бюджету вони зараховуються.
Місцеві податки – це обов'язкові платежі, які встановлюються місцевими органами влади й управління базового рівня і їхнє справляння є обов'язковим лише на певній території. Встановлення місцевих податків можливе за трьома варіантами:
1. Встановлення місцевих податків згідно з обов'язковим переліком, який затверджується найвищим у державі органом влади.
2. Встановлення місцевих податків як надбавок до загальнодержавних.
3. Автономне запровадження місцевих податків місцевими органами влади чи управління без будь-яких обмежень з боку центральних загальнодержавних органів влади.
За способом справляння податки бувають розкладні та квотарні, або окладні. Розкладні податки – це історична форма справляння податків. Вона відповідала низькій податковій техніці.
Механізм оподаткування був наступним: спочатку уряд визначав загальну суму податкових надходжень, яка необхідна була для фінансового забезпечення функціонування держави, потім ця сума розподілялась між адміністративними одиницями залежно від обраного масштабу.
Пізніше уряд адміністративної одиниці доводив до кожного платника відповідну суму нарахованого податку.
За квотарних, або окладних податків для кожного платника нарахована до сплати сума податку визначається залежно від обсягу податкової бази або об'єкта оподаткування і ставок (квот) податку.
Залежно від порядку зарахування податки поділяються на регульовані та закріплені (директивні). Регульовані податки – це податки, які можуть зараховуватися до різних бюджетів, тобто держава розподіляє їх між рівнями бюджетної системи.
В основному в якості регульованих виступають загальнодержавні податки. Закріплені або директивні податки – це податки, які повною мірою надходять до певного, причому тільки одного, бюджету. В якості директивних можуть бути як загальнодержавні, так і місцеві податки.
Завдяки з'ясуванню сутності та єдності податків можна дійти важливого висновку щодо необхідності чіткого розмежування об'єктивного існування податків з притаманними їм функціями та процесу їхнього використання державою в проведенні податкової політики.
При цьому не менш важливою проблемою є з'ясування принципів оподаткування, орієнтирів організації податкової системи, критеріїв взаємин між фіском і платниками.
Вже кілька століть поспіль проводиться невчухаюча дискусія стосовно цих проблем. В тій чи іншій мірі зусилля авторів спрямовані на перетворення системи оподаткування в інструмент соціально-економічної політики – розвиток продуктивності господарювання, покращення становища платників, економічний ріст взагалі.
В середині ХVІІ ст. Уільямом Петті сформульовані основні способи послаблення незадоволення платників податків. Він стверджував, що людей дратує податок вищий ніж на сусідів, тому податок повинен бути пропорційним:
Ø Платники ремствують, коли зібрані податки витрачаються безглуздо;
Ø Небажання сплачувати виникає у вульгарних умовах, але суворі заходи проти неплатників посилюють невдоволення;
Ø Кількість податків і вартість їх справляння повинні бути мінімальними, а облік платників та оцінка об'єктів оподаткування виконані точно;
Ø Надлишок грошової маси корисно скорочувати оподаткуванням;
Ø Податки, витрачені на вітчизняні товари, не шкодять населенню;
Ø Надмірні податки спричиняють злидні, що деморалізує населення і дерегулює підтримання порядку;
Ø Збір податків повинен бути легким, швидким і безболісним. [11, c. 27-33]
Принципи Уільяма Петті можна звести до твердження, що найважливішим в оподаткуванні є його соціально – психологічний вплив на платників, - думка, котра є актуальною і тепер.
Класична чотиричленна формула оподаткування Адама Сміта зводиться до наступного:
1. Піддані держави повинні брати участь у її підтримці відповідно до своєї платіжної спроможності, тобто пропорційно доходу, яким вони користуються під заступництвом держави.
2. Податок, який кожний платник платить, повинен бути чітко визначеним, а не довільним. Повинні бути визначені час, місце і обсяг платежу.
3. Податки повинні стягуватись у найвигідніший час і найвигіднішим способом для особи, що його сплачує.
4. Кожний податок повинен бути так побудований, щоб він брав із кишень населення якомога менше понад те, що він приносить до скарбниці держави. [16, с. 341-343]
Система оподаткування А. Сміта орієнтована виключно на мотивації платників, тобто на індивідуальні, персоналізовані інтереси. Державні фінансові інтереси сприймаються через суму індивідуальних вигод платників податків.
На початку ХІХ ст. Давідом Рікардо були сформульовані наступні основи оподаткування:
- зростання виробництва національного багатства і національного доходу повинні випереджувати підвищення податків і державних витрат;
- податки в кінцевому рахунку виплачується або з капіталу, або доходу;
- уряд повинен заохочувати нагромадження та всіляко уникати оподаткування капіталу;
- в інтересах суспільного добробуту податки на передачу та обмін майна повинні бути мінімальними, щоб не перешкоджати переходу капіталу в руки тих, хто найбільш ефективно застосує його у виробництві;
- легкість збирання деяких податків не компенсує їх шкідливого впливу;
- велике зло оподаткування полягає не стільки в тому, що воно припадає на ті чи інші об'єкти, скільки в його дії, узятій в цілому. [12, с. 86-88]
Завантажити реферат