Сторінка
3

Податкові надходження до бюджетів, їхня характеристика, роль і місце у доходах бюджетах

Податкові відносини поєднують у собі водночас фіскальні та розподільчо – регулятивні ознаки. Тому специфічне суспільне призначення податків визначається не існуванням кожної функції окремо, а лише завдяки їхній єдності.

Дослідження суті податків нерозривно пов'язане з характеристикою понять, які прийнято називати елементами податку.

До таких понять належать: джерело, об'єкт податку, або податкова база, платник податку, масштаб вимірювання, ставка податку, податкова квота, норма оподаткування.

Елементи податку є основою не лише пізнання суті податків як фінансової категорії, а й основою проведення державою податкової політики, завдяки побудові механізмів справляння податків. Тому оволодіння основами податкової теорії вимагає чіткого, всеохоплюючого й точного розуміння податкової термінології.

Об'єктом податку називають ті явища чи предмети, внаслідок наявності яких податок сплачується (земля, доход, майно тощо). Об'єкт повинен піддаватися чіткому вираженню, мати безпосереднє відношення до платника і вказувати на те, що саме оподатковується.

Назва податку майже завжди походить від об'єкта оподаткування: так податок, об'єктом оподаткування якого є додана вартість, називається податком на додану вартість. У фіскальній термінології об'єкт оподаткування часто називають ще податковою базою.

Суб'єктом податку є будь-яка сторона, що бере участь у процесі організації справляння податків. До суб'єктів податків належить держава та її органи, а також платники податків.

Платником податку називається юридична чи фізична особа, яка безпосередньо його сплачує. Платника податку треба вирізняти від дійсного носія податку – особи, на яку податок падає наприкінці усіх процесів перекладання.

Джерелом податку називають той фонд, з якого податок дійсно сплачується. Податок може сплачуватися з:

1) доходу, звідки б він не отримувався;

2) капіталу, або ж майна, коли для покриття податку доводиться витрачати його частку.

Джерело сплати податку може бути безпосередньо пов'язане з об'єктом оподаткування і може не мати відношення до об'єкта оподаткування. У першому випадку – оподатковується доход або майно, що приносить доход, у другому – стягується податок на майно чи предмети, які перебувають в особистому користуванні і не приносять доходу.

Масштабом вимірювання (або одиницею об'єкта) називається одиниця, яка покладається в основу виміру і на основі обчислення якої податок визначається в межах даного об'єкта.

Таке обчислення може здійснюватися у фізичному або грошовому вимірах. Фізичний вимір точніший. Грошовий певною мірою відносний, тому що є опосередкованим і може бути більш-менш точним лише протягом незначного проміжку часу.

Ставка податку – це законодавчо встановлена величина податку на одиницю оподаткування. Існують два підходи щодо запровадження податкових ставок – універсальний та диференційований. Універсальний підхід передбачає запровадження єдиної для усіх платників ставки, диференційований – декількох. За способом побудови ставки податку поділяються у грошовому вимірі на одиницю оподаткування в натуральному обчисленні.

Проценті ставки встановлюються щодо об'єкта оподаткування, який має грошовий вимір і показує, яку відсоткову частку певного об'єкта треба сплатити як податок.

Податкова квота – частка податку у доході платника. Вона може бути як в абсолютному, так і відносному вимірах. У податковій справі податкові квоти законодавчо не встановлюються.

Податкові пільги – повне або часткове звільнення від сплати податків і пониження загальної норми оподаткування. Усі податкові пільги можна згрупувати у такі чотири підгрупи: звільнення (повне або часткове) від сплати податку окремих осіб або категорій платників; повне або часткове звільнення об'єкта або податкової бази від оподаткування і використання неоподатковуваного мінімуму; зменшення належної до сплати за розрахунковий період суми податку і використання податкового кредиту; зменшення ставки податку.

У зв'язку з різним соціально-економічним призначенням податків у світовій фіскальній термінології існують різновиді таких обов'язкових платежів. Але усі податки поєднуються у відповідні групи, що класифікуються за певними ознаками: за економічним змістом об'єкта оподаткування; за формою взаємовідносин платника і держави; за рівнем запровадження; за способом справляння; за місцем зарахування.

За економічним змістом об'єкта оподаткування податки бувають: податки на доходи; податки на споживання; податки на майно.

Податки на доходи (прибутки) – це обов'язкові платежі, об'єктом оподаткування яких є доход або прибуток певного платника, який отримано протягом певного проміжку часу. Причому, податки на доходи передбачають оподаткування безпосередніх доходів у процесі їх отримання.

Податки на споживача – це обов'язкові платежі, що сплачуються юридичними та фізичними особами в процесі споживання конкретних видів товарів чи інших вартостей.

Специфічною рисою податків на споживання є те, що вони справляються не в момент отримання доходу, а в процесі його використання. Такі податки запроваджуються для оподаткування податків фізичних та юридичних осіб з метою поповнення доходів бюджетів та регулювання співвідношення між споживанням і нагромадженням.

Податки на майно – обов'язкові платежі, які справляються із конкретних власників рухомого чи нерухомого майна, або в процесі передачі на них власності. Оцінка податкової бази може провадитися як у грошовому, так і в абсолютному вимірах (метрах квадратних, метрах кубічних, кіловаттах потужності тощо).

За формою взаємовідносин між платником і державою податки поділяються на прямі і непрямі. Цей поділ умовний і оправданий лише з теоретичних міркувань. Адже універсальні форми непрямих податків при перенесенні їх справляння із сфери реалізації у сферу виробництва мають багато ознак прямого оподаткування.