Сторінка
8

Банківське фінансування та регулювання інвестиційної діяльності

11. Юридичні питання.

12. Кінцева оптимізація структури інвестиційного портфеля за встановленими критеріями дохідності ризику і ліквідності.

Крім зазначених вище пунктів, особливим чином аналізуються питання, пов'язані з бухгалтерським обліком, аналізом курсових виг­рашів і втрат, а також ведення архіву матеріалів про фінансовий стан емітентів.

Усі операції, пов'язані з формуванням й управлінням інвестиційним банківським портфелем, повинні ґрунтуватись на фундаментальному аналізі фондового ринку і фінансових інструментів. Допомогу у проведенні такого аналізу можуть надати спеціальні інформаційні мережі і комп'ютерні програми. Наприклад, система оптимізації інвестиційного портфеля "Money Maher 2.0". Даний програмний продукт пропонується як доповнення до книги Ю. Ф. Касімова "Основи теорії оптимального портфеля цінних паперів". На основі сучасної теорії інвестування "Money Maher" є пакетом оптимального управління інвестування, який розрахований на спеціалістів інвестиційних компаній, фондів, бірж, банків, пенсійних фондів, страхових компаній, аналітичних і консалтингових фірм.

При розробці своєї інвестиційної стратегії банк може дотримуватися наступної класифікації і формувати інвестиційний портфель за:

1) об'єктами:

а) у цінні папери;

б) у паї і часткову участь;

в) у дорогоцінні метали;

г) у нерухомість та інші активи.

2) термінами:

а) короткотермінові інвестиції;

б) середньотерміновіінвестиції;

в) довготермінові інвестиції.

Під короткотерміновими інвестиціями потрібно розуміти вкладан­ня капіталу на період не більшеодного року (наприклад, купівля ОВДП із терміном погашення 1-3 місяці). Подібні інвестиції мають, переважно, спекулятивний характер або спрямовані на підтримання ліквідності. До середньотермінових інвестицій можна віднести вкла­дання на термін від декількох місяців до одного року. Довготермінові інвестиції можна трактувати як вкладання капіталу на термін понад рік.

3) цілями вкладів:

а) прямі інвестиції (їх ціль - забезпечити пряме і безпосереднє управління об'єктами інвестицій);

б) портфельні інвестиції - вкладання у портфелі цінних паперів або інші активи з метою отримання доходів у формі процентів (дивідендів) і в результаті підвищення курсової вартості цінних паперів, при цьому вкладання не переслідують мети забезпечити пряме і безпосереднє управління об'єктом інвестицій.

Під прямими інвестиціями потрібно розуміти безпосередню участь інвестора при виборі об'єкта інвестування коштів. Пряме інвестування здійснюють, в основному, підготовлені інвестори, які мають достатньо точну, інформацію про об'єкт інвестування і добре обізнані з механізмом інвестування. Якщо прямі інвестиції мають форму вкладів у цінні папери, то, як правило, ними забезпечується контрольний пакет акцій або інша форма контрольної участі.

Портфельні (непрямі) інвестиції здійснюються у формі створення портфелів цінних паперів, які належать різним емітентам і не забезпечують контрольну участь і пряме управління об'єктом інвестицій. Мета портфельних інвестицій (на відміну від прямих) - отримання прибутків від зростання курсової вартості портфеля, від створення ними стабільних грошових потоків (дивідендів, процентів) при диверсифікації ризику (прямі інвестиції пов'язані з концентрацією ризику на одному або декількох об'єктах).

Види портфельних інвестицій банку визначаються характером інвестиційної політики, якої дотримується банк, і, відповідно, характером сформованого ним портфеля.

Описуючи різницю між прямими і портфельними інвестиціями, зазначимо, що прямі інвестиції - це сфера діяльності стратегічних інвесторів. Такі інвестори, як правило, не зацікавлені в отриманні доходу безпосередньо на фондовому ринку. Сфера їх фінансових інтересів пов'язана з контролем власності. Намагаючись її зберегти, вони не обмежують період інвестуванняу придбаний ними пакет акцій конкретним терміном. Стратегічніінвестори намагаються отримати власність, заволодівши контролем над акціонерним товариством, і розраховують отримати дохід від використання цієї власності, який, безумовно, буде перевищувати дохід від простого володіння акціями. Крім цього, стратегічні інвестори можуть ставити своїм завданням розширення сфери впливу і придбання контролю при перерозподілі власності.

Визначимо чинники, які, на нашу думку, впливають на інвестиції банку, а також зафіксуємо типи інвестиційної політики.

Основні чинники, які впливають на масштаби інвестиційної діяльності банку і вибір інвестиційної політики:

- етап життєвого циклу банку (етапи створення, швидкого і стійкого зростання, стабілізації, сповільнення зростання і поступове припи­нення діяльності);

- загальний тип поведінки і політика банку на ринку (консервативний, поміркований або агресивний), види і масштабність цілей, які ставить перед собою банк, а також стратегія його розвитку;

- розміри банку і мережі його відділень (міжрегіональна або регіональна мережа);

- готовність банку йти на значні затрати, які не принесуть прибутку в найближчому майбутньому (інвестиційні операції вимагають дорогого ресурсного та інформаційного забезпечення).

Перераховані вище чинники найчастіше зустрічаються у сучасній економічній літературі, однак, на нашу думку, в розмові про вплив на інвестиційну політику банку необхідно враховувати ряд обмежень.

По-перше, структура пасивів банку, а саме: питома вага зобов'язань по залучених коштах на розрахункові рахунки організацій і на вклади до запитання, може не дозволити банкові використовувати "короткі" пасиви для ефективних інвестицій. Банку можуть бути невигідні довготермінові інвестиції, як це відбувалося в 1991-1995 pp. (високий рівень інфляції, менша ризикованість і велика прибутковість операцій з валютою і з короткотерміновими державними паперами).