Сторінка
9

Банківське фінансування та регулювання інвестиційної діяльності

По-друге, банк для ведення інвестиційних операцій повинен володіти значниминадлишками ліквідності, що пов'язано ізсамою природою інвестицій (трансформація короткотермінових залученихресурсів у більш тривалі вкладення), а також з великим ризиком і часто неліквідністю самих інвестицій, що була характерною для українського фінансового ринку початку 90-х років кінця 1997р.

По-третє, регулююча діяльність НБУ, спрямована на обмеження ризику і встановлення пріоритетних об'єктів інвестицій (створення резервів під знецінення цінних паперів).

По-четверте, на масштаби інвестиційної діяльності впливає організаційна структура банку. Очевидно, що інвестиційний банк активніший на фондовому ринку, ніж універсальний.

Сьогодні перед банками стоїть актуальне завдання збереження і примноження грошових коштів своїх клієнтів. Кредитні ресурси використовуються банком по-різному і з відомим ступенем ризику. Затяжна інфляція першої половини 90-х років крім високих доходів забезпечила українським банкам можливість недбало ставитись до проблем «поганих» боргів. Прострочена заборгованість швидко знецінювалась. Свідомо йдучи на ризик при розміщенні грошових коштів, керівники банків часто не готові додатково залучати грошові кошти, бо залучення цих грошових коштів і ризик при їх розміщенні призводить до збільшення зобов’язань банку, що, в свою чергу, при ризиковій політиці може призвести до банкрутства. Виходячи з вищенаведеного, кожний банк для залучення грошових коштів повинен розробляти свою концепцію розміщення грошових коштів у високодохідні, але безризикові операції і фондові інструменти.

Одним з основних елементів розміщення грошових коштів повинен стати інвестиційний банківський портфель.

Таблиця 2.3.1. Вартість цінних паперів у портфелі банків у 2004 – 2005рр.

(на кінець періоду, млн. грн.)[2,132]

Комерційний банк, як інституційний інвестор, здійснює різноманітні передбачені законодавством операції з цінними паперами. Об’єднуючи кошти вкладників (фізичних і юридичних осіб), банк шукає можливість їх розміщення у дохідні цінні папери. Сформувати інвестиційний банківський портфель – значить зібрати воєдино придбані в ході активних операцій фондові інструменти.

Дохід, отриманий банком від свого інвестиційного портфеля, повинен сприяти виконанню зобов’язань перед вкладниками і клієнтами. Таким чином, створюючи інвестиційний портфель і вкладаючи кошти в різні фінансові інструменти, банк старається покрити частину своїх процентних витрат. Частина, яка залишилась, повинна покриватись за рахунок доходів від кредитування реального промислового сектора, комісійних та інших операцій.

Як уже було зазначено вище, активні операції банку, пов’язані з кредитуванням, не завжди можуть задовольняти вимогу про мінімізацію ризику. У випадку, коли банк використовує для довготермінового кредитування «короткі пасиви», він зменшує свою ліквідність.

Є багато напрямів розміщення вільних коштів банку, причому не тільки з метою отримання великого доходу і мінімального зниження ліквідності, а й для здійснення диверсифікації ризику втрат від тих чи інших інвестицій.

Зменшення рівня інфляції приведе до збільшення попиту на середньо-термінові й довгострокові кредити. Короткотермінові кредити будуть приносити дедалі менше доходів.

Розвиток середньо термінового кредитування дасть змогу банкові увійти в новий період української економіки, коли його прибутковість буде визначатися роботою з реальним сектором економіки.

Зменшення вартості ресурсів при зміні терміну їх залучення буде вимагати від банку зниження питомої ваги зобов’язань до запитання і підвищення частки платних термінових зобов’язань.

Розвиток фондового ринку в Україні ставить нові вимоги в сфері планування інвестиційної діяльності. На відміну від кредитної політики банку портфель цінних паперів наділений великою ліквідністю і мобільністю, які дають змогу інвестору при необхідності конвертувати фінансові інструменти в грошові кошти. В межах інвестиційного портфеля банк може дозволити собі використати короткотерміновий депозит для операцій на фондовому ринку.

В умовах стрімкого розвитку ринку, якому, як правило, відповідає достатньо високий рівень інфляції і ризику, очікування інвесторів будуються на можливості отримання максимальної дохідності. Завдання формування портфеля зводиться до пошуку такого розподілу інвестованої суми між фінансовими інструментами, коли після закінчення терміну «життя» портфеля можлива (при найсприятливіших обставинах) дохідність буде максимальною. Таким чином, цільову функцію завдання формування портфеля потрібно визначити як максимізацію можливої дохідності портфеля після закінчення терміну його «життя».

Необхідно зазначити, що, з нашої точки зору, портфельне інвестування дозволяє поліпшити умови інвестування, надавши сукупності цінних паперів такі інвестиційні характеристики, які недосяжні з позиції окремо взятого цінного паперу і можливі тільки при їх комбінації.