Сторінка
1

Астрономічна наука і передбачення. боротьба за науковий світогляд

Одна з головних вимог до будь-якої наукової теорії полягає в тому, що теорія повинна пе­редбачати раніше невідомі факти і явища. Здатність теорії передбачати є водночас і критерієм її істинності, її відповідності закономірностям реального світу.

В астрономії теоретичні передбачення перевіряються спостереженнями. Блискучим прикладом наукового пе­редбачення в галузі вивчення Всесвіту, передбачення, що грунтується на знанні законів руху планет і закону всесвітнього тяжіння, стало відкриття планети Нептун.

Коментуючи цю видатну подію в історії природознав­ства, Ф. Енгельс писав, що система світу Коперника тривалий час залишалася гіпотезою, досить переконли­вою, але все ж гіпотезою. Однак після відкриття Непту­на справедливість цієї гіпотези можна вважати оста­точно доведеною.

Методичні міркування. У зв'язку з відкриттям Непту­на, зробленому завдяки теоретичному прогнозуванню, можна навести учням ще кілька прикладів вражаючих наукових передбачень. До них належать надзвичайно точні прогнози на десятки й сотні років уперед моментів сонячних і місячних затемнень, передобчислення май­бутніх положень планет, а також зроблені свого часу на основі періодичної системи елементів Менделєєва пе­редбачення властивостей нових хімічних елементів і чи­сленні передбачення фізиків-теоретиків про існування невідомих до цього елементарних частинок.

Рух планет і астрологія. З видимими переміщеннями планет відносно сузір'їв, переміщеннями, які є результа­том обертання цих небесних тіл довкола Сонця, пов'яза­на чергова спроба наших предків виявити зв'язок між небесними явищами і долями людей. Йдеться про астро­логію, в основі якої лежали помилкові містичні уявлення про вплив небесних світил на життя людини.

Астрологи вважали, що майбутнє кожного жителя Землі «записане» на небі розташуванням планет й інших небесних світил у момент його народження.

Насправді ж, зрозуміло, ніякого реального причинно­го зв'язку між розташуванням планет і долями людей немає і бути не може. Хоча б уже тому, що планети вза­галі не можуть справляти на Землю ніякого відчутного фізичного впливу. Оскільки ці небесні тіла не е джере­лами скільки-небудь сильного електромагнітного випро­мінювання, то єдиним їх впливом на Землю міг би стати гравітаційний вплив. Проте міжпланетні відстані є на­стільки великими, а маси планет такими незначними порівняно із сонячною, що їх гравітаційний вплив на Землю, а також його коливання, пов'язані із взаємними переміщеннями Землі і планет, практично не можуть скільки-небудь істотно змінювати хід земних процесів. Адже, як відомо, сила тяжіння послаблюється пропор­ційно квадрату відстані. Тому навіть маленький Місяць, завдяки своїй близькості до Землі, зумовлює на ній припливні явища, незмірно потужніші, ніж гігант Юпі­тер, від орбіти якого нас відділяє близько 600 млн. км.

БОРОТЬБА ЗА НАУКОВИЙ СВІТОГЛЯД

Астрономія більшою мірою, ніж будь-яка інша наука, пов'язана із світоглядними питаннями. Це й зрозуміло: адже саме астрономія робить найбільший внесок у з'ясу­вання місця людини і людства у Всесвіті, у вивченні відношення «Людина — Всесвіт».

Одним з основних положень матеріалістичної діалек­тики е уявлення про глибоку єдність людини і світу (зокрема, людини і Всесвіту), хоч водночас між ними існує й докорінна якісна відмінність — природне і соці­альне.

А ідеалізм і релігія «розривають» світ, протиставля­ють його людині. З точки зору об'єктивного ідеалізму і релігії світ є «таємничим» і «непізнаванним», а людина є не продуктом природного саморозвитку матерії, а ре­зультатом «творення».

Геоцентрична система світу. В середні віки панівне становище посідала релігійна картина світу, в основі

якої лежала геоцентрична система Арістотеля — Птоле­мея, освячена церквою і зведена в ранг непогрішимої істини.

Однак було б неправильно саму систему Арістоте­ля — Птолемея вважати «антинауковою». Для свого часу це була цілком наукова система. Вона з єдиної точки зору пояснювала видимі рухи небесних світил і давала змогу з достатньою для практичних потреб тієї епохи точністю передобчислювати їх майбутні видимі поло­ження на небесній сфері.

Інша справа, що ця система виявилася неправильною, проте вона була важливим кроком до істини. Але серед­ньовічну церкву істина не цікавила. До картини світу Арістотеля — Птолемея її притягувало інше: централь­не місцезнаходження Землі в світобудові, що добре узго­джувалося з релігійними уявленнями. Тому церква й пе­ретворила геоцентричну систему світу в релігійну догму.

Як ми вже зазначали, первинний матеріал для нау­кового дослідження постачають спостереження. При цьому одним з найважливіших питань теорії пізнання є питання про те, чи дають спостереження вірогідні відомості про властивості навколишнього світу.

Питання це не випадкове, оскільки в процесі спосте­режень можливі всякого роду помилки й неточності, здатні породжувати неправильні, ілюзорні уявлення про світ, що не відповідають істинному стану речей. Це можуть бути помилки випадкові, помилки, пов'язані з обмеженими можливостями й недосконалістю органів чуттів людини, психологічним станом спостерігача, з особливостями конструкції вимірювальних приладів, з умовами спостережень.

Добре відомі, наприклад, різноманітні ілюзії зору, що виникають внаслідок особливостей будови нашого ока. Ситуації, що породжують усякого роду оптичні ілюзії і здатні вводити в оману спостерігачів, можуть, зокрема, складатися і при астрономічних спостереженнях і до-

слідженнях. Завдяки цьому здобуті дані можуть вияви­тися недостовірними, а в деяких випадках і такими, що істотно викривляють справжню картину спостережува­них явищ. А неправильні, перекручені уявлення про дійсність нерідко стають благодатним грунтом для різ­ного роду релігійних спекуляцій. Добре відома класична астрономічна ілюзія, жертвою якої стали наші предки — ілюзія добового обертання всіх небесних світил довкола Землі. Земна куля обертається довкола своєї осі із за­ходу на схід, а нам здається, що Сонце, Місяць, планети і зірки переміщуються в протилежному напрямі.