Сторінка
1
Практично неможливо назвати точну дату зародження інтересу до зір, тому що вивчення зоряного неба людиною таке ж давнє, як і людська культура. Можна припустити, що в ті часи, коли люди були зовсім безсилі перед природними явищами, виникла віра в могутні сили, що викликали ці явища, створили світ і керували ним на власний розсуд. Протягом багатьох століть обожнювався Місяць, Сонце, планети. Міфи багатьох народів грунтувалися на туманних ідеях про множинність заселених світів.
Уявлення давніх людей про світобудову були дуже наївними. Майже у всіх релігійних віруваннях світ поділявся на дві основні частини — небесну й земну. «Небесна твердь» лежала на арках і до неї кріпилися всі зорі, а Земля вважалася нерухомим центром світобудови. Існувала ще третя частина — підземна, «грішна», розташована в надрах Землі. Але з розвитком астрономії ідеї про множинність світів ставали чимраз більш конкретними й науковими, міфи розсіювалися, Земля набувала «правильніших» обрисів.
Геоцентрична система світу
У II столітті до н. є. давньогрецький астроном Гіппарх, спостерігаючи за рухом планет, відкрив явище, що називається прецесією, тобто зворотний рух планет. Гіппарх звернув увагу на те, що планети ніби описують на небі петлі. Ця вдавана складність у русі планет пов'язана з тим, що ми спостерігаємо планети із Землі, яка сама рухається навколо Сонця. І коли Земля «наздоганяє» іншу планету, то здається, що планета ніби зупиняється і потім рухається у зворотному напрямку.
Давньогрецький астроном Птолемей (бл. 100—165) висунув свою «систему світу». Він намагався пояснити будову Всесвіту в такий спосіб: оскільки у Всесвіті є центр, тобто місце, куди прямують усі тіла, що мають вагу, то виходить, що й Земля повинна перебувати разом із цими тілами. Інакше Земля, будучи важчою за всі інші тіла, падала б до центру світу, випереджаючи у своєму русі всі предмети, що є на її поверхні: людей, тварин, дерева тощо, — які б плавали в повітрі. А у зв'язку з тим, що Земля не падає, виходить, що вона є нерухомим центром Всесвіту. Птолемеева система світу була названа геоцентричною.
Найвідоміше з удосконалень Птолемея — введення таких понять, як епіцикл і деферент. Він припустив, що планета рухається уздовж малого кола — епіциклу — із постійною швидкістю, а центр епіциклу, у свою чергу, уздовж великого кола — деферента. Тобто він припустив, що кожна з планет рухається не навколо Землі, а навколо якоїсь точки, яка, у свою чергу, рухається по колу (деференту), у центрі якого знаходиться Земля.
Система Птолемея була сприйнята астрономами, її дотримувалися ще протягом довгого часу, хоча, наприклад, сьогодні важко уявити, що планети роблять такі заплутані рухи навколо якихось уявлюваних точок. Зате Птолемей був переконаний, що Земля нерухома, це центр Всесвіту, бо в запропоновану схему вкладався і зворотний рух планет.
Крім того, Птолемей додав до своєї системи ще один елемент — еквант. Завдяки йому планети могли здійснювати вже нерівномірний рух по колу, але за умови існування якоїсь точки (не обов'язково, щоб цією точкою була Земля), відкіля цей рух здавався би рівномірним.
Система світу Арістотеля—Птолемея здавалася сучасникам правильною. Незважаючи на занадто складну й громіздку систему, Птолемей, скрупульозно підбираючи для кожної планети властиве тільки їй поєднання деферентів, епіциклів і еквантів, домігся того, що його система світу передбачала положення планет дуже точно. Зроблені ним обчислення були надзвичайно важливими для сучасників, тому що давали можливість складати календарі, допомагали мандрівникам орієнтуватися під час подорожі, служили «графіком» сільськогосподарських робіт для хліборобів тощо. Ця помилкова система вважалася правильною протягом майже півтори тисячі років.
Цю систему визнавала церква. В основу свого світорозуміння християнство поклало біблійну легенду про створення світу Богом за шість днів. За цією легендою Земля — «середина» Всесвіту, а небесні світила — «освітлювальні прилади» Землі, що прикрашають небосхил. Християнство нещадно переслідувало будь-яку спробу розглядати будову Всесвіту з іншого погляду, тому що ця система, яка ставила Землю в центр світобудови, якнайкраще відповідала християнському віровченню.
Таблиці, складені Птолемеем, дозволяли визначити наперед положення планет на небі. Але через певний час астрономи знайшли розбіжності спостережуваних положень планет із раніше обчисленими. Протягом століть вважали, що система світу Птолемея просто недостатньо досконала, і, намагаючись її вдосконалити, вводили для кожної з планет нові й нові комбінації кругових рухів.
Геліоцентричне вчення про будову світу
Давньогрецький мислитель Арістарх Самоський (бл. 310—230 pp. до н. є.) одним із перших запропонував геліоцентричну систему, де Земля і всі планети обертаються навколо Сонця, але його припущення не знайшло відгуку в сучасників, подібна думка занадто випереджала свій час, крім того, його ідея цілком суперечила механіці Арістотеля, у якій центр Землі вважався природним місцем розташування важких тіл.
Спростував Птолемееву систему світу великий польський астроном Міколай Коперник (1473—1543). Геліоцентрична система Коперника була істотно простішою за систему Птолемея. Згодом послідовники Птолемея в угоду церкві вигадували нові «пояснення» і «докази» руху планет навколо Землі, щоб зберегти «істинність» і «святість» помилкового вчення. Але від цього система Птолемея ставала чимраз більш надуманою й штучною.
Незадовго до Коперника німецький кардинал і філософ Миколай Казанський і відомий італійський учений Леонардо да Вінчі стверджували, що Земля Рухається й займає не центральне місце у Всесвіті. Але система Птолемея все ОДно продовжувала панувати. Чому? Через те, що вона підтримувалася всесильною церквою, яка пригнічувала вільну наукову думку, чим заважала розвиткові науки. Крім того, вчені, які спростовували вчення Птолемея і висловлювали правильні погляди щодо будови Всесвіту, ще не могли їх переконливо обгрунтувати.
Завантажити реферат