Сторінка
4

Астрономічна наука і передбачення. боротьба за науковий світогляд

Церква і наука. Вчення Коперника завдало першого відчутного удару по релігійному світогляду. І справа була не тільки в тому, що руйнувалася релігійна карти­на світу. Руйнувалися уявлення, які церква оголосила абсолютною непогрішимою істиною. А це не могло не викликати сумніви у непогрішимості й інших релігійних догм. Почався процес поступового ослаблення релігійної влади над умами людей, вивільнення мас від впливу релігійного світогляду.

Подальший розвиток науки, різноманітні практичні застосування наукових знань зумовили те, що наукові уявлення набирали дедалі більшого авторитету серед широких кіл людей. У світлі наукових даних релігійні уявлення про світ виглядали дедалі менш обгрунтова­ними і дедалі наївнішими.

Як же розвивалися «стосунки» між церквою і наукою від середньовіччя до наших днів? Внаслідок діяльності Коперника, Бруно і Галілея церква вже в середні віки була змушена певним чином переглянути свої позиції. А в подальшому зміна історичних умов не раз змушувала захисників релігії пристосовуватися до нових об­ставин. Особливо чітко цей процес пристосування можна простежити на прикладі католицької церкви.

Минає два сторіччя, настає XIX вік. Нова капіталі­стична формація завойовує провідні позиції в суспіль­стві, зростає й роль науки. Католицька церква не може ігнорувати цю обставину. І на І Ватіканському соборі у 1869—1870 pp. було проголошено тезу про можливість пізнання бога природним світлом розуму через пізнання сучасного світу. Але на той час це була ще не стільки спроба зблизити релігію з наукою, скільки відображен­ня прагнення церкви нейтралізувати атеїстичне значен­ня наукових відкриттів, запобігти їхньому впливу на уми людей. Тому настійливо повторювалося, що не слід покладати особливо великі надії на людський розум, і всіляко підкреслювалось, що наука не повинна вступа­ти у суперечність з істинами віри, а лише сприяти їх обгрунтуванню.

XX сторіччя з його стрімким соціальним і науково-технічним прогресом знову істотно змінило обстановку в світі. Авторитет релігії почав падати, сфера її впливу неухильно зменшувалася. І це знову не могло не позна­читися на діяльності церкви, зокрема на її ставленні до науки і наукового прогресу.

Успіхи природознавства в XX сторіччі змусили, на­приклад, католицьку церкву зробити нові кроки по шляху «зближення» з наукою. Теоретичною основою су­часного католицизму є томізм — учення християнського теолога XIII сторіччя Фоми Аквінського про гармонію між вірою і знанням. Виходячи з цього вчення, яке твер­дить, що у релігії і в науки нібито спільне джерело — божественний розум, його сучасні прихильники нама­гаються узгодити релігійну віру з науковими знаннями про світ.

«Сучасний фідеїзм зовсім не відкидає науки,— писав свого часу Феєрбах,— він відкидає тільки «надмірні претензії» науки, саме, претензію на об'єктивну істину».

Католицька церква створила в країнах Західної Євро­пи спеціальні астрономічні обсерваторії, обладнані від­повідним устаткуванням. Учені ченці проводили багатогодинні спостереження, робили астрономічні відкриття. Серед них ми можемо зустріти імена відомих астрономів. У більшості своїх висловлювань ці католицькі вчені прагнули показати, начебто результати дослідження Всесвіту не тільки не підривають віри в бога, а, навпа­ки, підтверджують правоту релігійних поглядів.

Проте надії керівників католицької церкви не справ­дились. Досягнення природознавства за останні десяти­річчя не тільки не привели до ідеї бога, а, навпаки, переконливо свідчили на користь матеріальної єдності світу. Всі спроби прямого витлумачення тих чи інших наукових результатів у релігійному дусі не витримували і не витримують скільки-небудь серйозної критики. Ця обставина, а також обстановка в світі, що змінилася, зму­сили II Ватіканський собор, який відбувся в 1962 — 1965 pp., зробити ще один крок назустріч науці.

Було урочисто заявлено, що церква позитивно оцінює науковий прогрес і віднині не зазіхатиме на свободу наукового дослідження і самостійність науки.

У листопаді 1979 р. черговий глава римської католи­цької церкви Іоанн Павло II уперше офіційно визнав, що великий італійський учений Галілео Галілей несправед­ливо постраждав внаслідок переслідування з боку церк­ви. Папа заявив, що інквізиція силою примусила Галілея відректися від учення Коперника.

Ця акція ще раз свідчить про те, що сучасна церква готова піти на будь-які словесні поступки, щоб створити видимість відсутності протиріч між релігією і наукою і підтвердити можливість їх «мирного співіснування».

Істинний смисл такої тактики цілком очевидний. Якщо сучасна релігія нічого не може протиставити нау­ковим даним по суті, якщо вона не в силі боротися з наукою прямо й безпосередньо, то слід зобразити спра­ву так, ніби наукова діяльність дана від бога і тому не тільки не суперечить релігії, а й з необхідністю має приводити до бога.

Що ж до обгрунтування релігійних уявлень за допо­могою наукових даних, то, оскільки прямі «наукові до­ведення» існування бога виявляються малопереконли-вими і без особливих труднощів спростовуються з науко­вих позицій, католицькі теологи почали шукати інші шляхи й можливості.

Так, неотомісти були змушені якщо й не повністю відмовитися від тези, за якою природознавство повинно доводити існування бога, то принаймні значно її по­м'якшити.