Сторінка
1

Культові споруди міста Коломия

Духовна спадщина.

Християнство почало поширюватись в Галичині ще в Х столітті. В 1215 році в Іспанії був заснований католицький орден домініканців. З часом його діяльність розповсюдилася по всій Європі і просувалася далі на схід. В 1246 році в Коломиї був заснований перший домініканський монастир, який проіснував до початку XV ст. Пізніше, в 1413 році король Владислав Ягайлончик заклав в місті замість старого, новий монастир. На той час це була найбільша храмова споруда на землі Галичини. Але під час одного з найжорстокіших нападів турків і татар в 1589 році на Коломию, він був знищений, монахи були порубані ,а їхні тіла повішені на монастирських мурах. В 1627 році, вже на новому місці, в районі теперішньої ратуші будується монастир, який проіснував до 1788 року. Після ліквідації ордену монастир був закритий, а на його місці, в 1855 році була збудована греко-католицька церква Святого Архистратига Михаїла. Ця споруда в майже незміненому вигляді дійшла до наших днів. Авторами іконостасу церкви та образів були відомий український художник К. Устиянович та угорський – Міклош. Відразу церква стала осередком духовного та національно-культурного розвитку українців Коломиї. Настінні розписи храму виконувалися в декілька етапів коломийським митцем В. Крицінським. У 1885 та 1892 роках при виконанні розписів йому допомагали викладачі гончарної школи С.М. Дубицький та С.М. Дачинський. Тоді були створені образи Христа Благословляючого, чотирьох євангелістів, хор ангелів. На сторожі віри та національної культури стояли церковні братства, які діяли при храмі. Серед них: “Братство Святого Архистратига Михаїла”, жіноче “Братство Пресвятої Родини”, “ Братство святого апостола Петра”. Найдовше проіснувало “Братство Пресвятої Родини”, основу якого складали коломийські жінки – парафіянки церкви Святого Архистратига Михаїла. Братство проіснувало аж до 9 вересня 1955 року.

В радянські часи церква була піддана гонінням. В 1946 році Сталін видав розпорядження про ліквідацію греко-католицьких храмів. З цього часу на Україні починають закривати греко-католицькі церкви, переслідувати священиків. За розпорядженням місцевих органів радянської влади діяльність церкви була припинена, а приміщення передано православній громаді м.Коломиї. Тільки в часи незалежності церква була повернута в лоно УКГЦ. Слід відзначити, що греко-католицькі священнослужителі не зрадили свою віру і в умовах підпілля проводили свою діяльність. Безумовно, одна з найяскравіших постатей на цьому шляху – постать Владики Кіра Павла Василика. Понад 50 років подвижницької діяльності священика, 20 років тюрем, концтаборів, заслань – така його пожертва на олтар віри. На жаль, 12.12.2004 р. перестало битися серце першого єпископа Коломийсько-Чернівецької єпархії УКГЦ. Похований Владика Кир Павло Василик біля стін Кафедрального Собору Преображення Христового, будівництво якого він розпочав в Коломиї, але не встиг закінчити. Віддати останню шану покійному з’їхалися духовні особи УКГЦ з цілої країни, а також представники католицтва з ряду європейських держав.

У 1775 році в Коломиї, за проектом відомого на той час італійського архітектора Бернардо Меретина, в стилі бароко був побудований величний парафіяльний римо-католицький костел Діви Марії. Костел залишив помітний слід у церковному житті міста кінця XVII, початку ХХ століття, об’єднуючи віруючих поляків, а подекуди – німців та українців. Це був великий кам’яний собор, стіни якого чітко розділялися на яруси і були прикрашені пишним архітектурним декором. Під час пожежі 1830 р. храм частково згорів, майже повністю був знищений його зовнішній вигляд. Відбудовчі роботи тривали аж до 1895 року. Під час реставрації значно змінився зовнішній вигляд костелу, був спрощений декор фасаду, зменшена кількість кам’яних деталей. За переказами, до цього костелу ходили, в основному, прості люди, сподіваючись на заступництво Божої Матері, тому його часто називали “простонародним”. В костелі знаходився чудотворний образ Пресвятої Діви Марії, або “Коломийської Божої Матері”. В 1939 році він був вивезений до Польщі. Освячена копія цього образу зараз знаходиться в римо-католицькому костелі Святого Ігнатія Лойоли по вул. Івана Франка. В повоєнні радянські часи костел Діви Марії був закритий і після реконструкції внутрішніх приміщень перетворений в магазин “Дитячий світ”. З відновленням української державності, 1 грудня 1991 року храм був переосвячений і відновив свою діяльність, як греко-католицька церква священомученика Йосафата Кунцевича.

Ще один цікавий католицький храм ХІХ століття – теперішня греко-католицька церква Святого Миколи Чудотворця. У 1873-1875 роках мешканці німецької колонії Багінсберг звели цегляно-кам’яний молитвений будинок. Кошти на його спорудження були зібрані серед колоністів, а також поступили від релігійних общин Німеччини. 25 жовтня 1875 року храм був освячений і відкритий для віруючих. Напередодні другої світової війни відбувся масовий від’їзд колоністів з Коломиї до Німеччини. Новоприбула радянська влада віддала пустуючі приміщення підприємству “Заготзбутльон”, яке почало використовувати його для зберігання льону. Пізніше приміщення храму було передано для виробничих потреб заводу “Коломиясільмаш”. Лише в дев’яності роки будівля була відреставрована, переосвячена, і з 1997 року належить греко-католицькій парафії Святого Миколи Чудотворця.

Римо-католицький костел Ігнатія Лойоли відрізняється від інших релігійних споруд міста в архітектурному плані. Історія виникнення цієї споруди почалася з того, що в 1887 році заможна верхівка парафіяльного костелу Діви Марії, польська громада міста, звернулись до керівництва ордену “Товариства Ісуса” з листом, в якому запрошували до себе отців-єзуїтів і дозволяли їм збудувати в місті костел. Угода про це була підписана в 1895 році. Будівництво проводилось за проектом і під безпосереднім керівництвом інженера Н. Кжичковського. Кошторис проекту склав 50 тисяч золотих ринських. Багато коштів на будівництво костелу поступило від заможних католицьких родин Коломиї. З 1 жовтня 1897 року будівництво було завершено. Майже відразу після відкриття костел стали називати “панським”. Це вказувало на те, що більшість приходу складали заможні родини. Отці-єзуїти привезли з собою велику збірку церковних та світських книг на різних мовах. Частина цих книг збереглася і тепер знаходиться в фондах коломийського музею. Місіонерська діяльність єзуїтів в Коломиї не обмежувалась просвітительством. Вони займалися благочинністю, працювали в лікарнях, виправних закладах. В цілях підвищення рівня освіти та поширення католицької віри серед коломиянок в 1899 році була збудована окрема будівля монастиря та спеціальної школи сестер-урсулянок. Крім навчання та релігії сестри-урсулянки займались садівництвом та городництвом. Тепер в цьому приміщенні знаходиться Коломийська гімназія ім. М. Грушевського, а сад, закладений сестрами-урсулянками і досі дарує свої плоди учням гімназії.