Сторінка
3

Історико-архітектурний огляд Візантії

З всіх архітектурних типів, що існували напередодні виникнення візантійського зодчества, купольна базиліка, що була потім покладена в основу Константинопольської Софії, мала для візантійської архітектури найбільше значення.

У відношенні будівельних матеріалів і конструктивних прийомів архітектура періоду додавання візантійського зодчества розпадається на двох великих шкіл, з яких кожна внесла свій дуже істотний внесок у його утворення. Одна з цих шкіл — столична, константинопольська( інша, східна, найбільше яскраво представлена будівлями Сирії.

Для сірійської школи характерна кладка з прекрасно відтесених кам'яних блоків. Перекриття — звичайно дерев'яні. Дуже часто в монументальних спорудженнях, а може бути й у житлових будівлях, застосовувалися куполи з дерева, внутрішні поверхні яких іноді були прикрашені мозаїкою. Сірійська кам'яна кладка являє собою подальший розвиток античної, грецької кладки. Однак можливо, що в деяких випадках зовнішні поверхні стін покривалися тонким шаром штукатурки.

У константинопольській школі будівельні матеріали і технічні прийоми були менш однорідними і являють собою складну картину. Основною відмінністю від Сирії є тут дуже широке застосування цегли і зводів.

Рішення питання про походження кам'яної кладки, у якій кілька рядів каменю чергуються з рядами цегли, дуже істотно для з'ясування джерел столичної візантійської кладки. Можна затверджувати, що близько 400 р. у Малій Азії чергування каменю і цегли в кладці стін було широко поширене. Як приклади його застосування можна привести такі пам'ятники, як будівлі IV в. у Нікомідії і церква Марії в Ефесі, а також поза Малою Азією арку Галерія і церква Георгія у Фезалоніках. У Константинополеві аналогічна кладка зустрічається в міських стінах і інших ранніх будівлях. У церкві Сергія і Вакха в кладці вперше починає переважати цегла. У її стінах кам'яні прокладки служать тільки доповненням до цегельної кладки. У Софії вони застосовані лише в самих відповідальних місцях. Перевага цегли спостерігається в Константинополеві вже в кладці іподрому.

У відношенні художньої сторони архітектури в період раньовизантійського зодчества чітко виступають дві основні тенденції. Сірійська і почасти малоазійська архітектура схиляється до виразних геометричних обсягів, поставленим ізольовано, до невеликих прорізів вікон, малому їхньому числу, до статичних інтер'єрів. У константинопольській архітектурі й в архітектурі інших найбільших міст візантійського світу спостерігається тенденція до складних динамічних інтер'єрів, до переваги їх над зовнішніми масами будинку, до розчленованих, навіть часом роздробленим обсягам і їхньому зв'язку з міською забудовою.

Константинополь — столиця імперії і центр світового мистецтва.

У самому Константинополеві найбільш видатними пам'ятниками архітектури V в. є міські фортечні стіни, цистерни, базиліка Студійського монастиря і Халкопратійська василька.

Константинополь склалося як місто ще до останньої чверті V в. Грандіозні стіни і міські ворота, побудовані при Феодосії II у першій половині V в., завершили собою міський ансамбль. Місто володіло чудовою природною гаванню — Золотим Рогом. Вхід у нього з боку Мармурового моря закривався, відповідно до античної традиції, ланцюгом. Через численні ворота в сухопутній стіні проходили головні дороги, що з'єднували столицю з іншими містами. Усередині міста дороги переходили в основні вулиці. Головними міськими воротами були Золоті ворота, розташовані поблизу від берега Мармурового моря. Головна вулиця Константинополя називалася Міси, тобто Центральна. Вулиці від воріт у сухопутній стіні сходилися до Міси, що направлялася до центрального комплексу суспільних будинків столиці, що вміщали з Іподрому, Великого імператорського палацу і собору Софії. Усі ці будинки виходили на велику площу Августіон. Основу структури Константинополя складав пучок сходилися до Міси й Августіону вулиць, чудово уписаний у трикутник півострова, на якому стояло місто.

Загальна структура Константинополя відрізняється від римських міст саме цим доцентровим початком, вираженим у спрямованості головних вулиць до суспільного центра. Це відбивало й одну з найважливіших керівних ідей візантійської держави.

Великий Константинопольський імператорський палац можна уявити собі тільки загалом. Розкопані його частини показують, що основні парадні палацеві приміщення групувалися навколо багато прикрашених перестильних дворів, відкриті частини яких мали мозаїчні підлоги з фігурними зображеннями. Мозаїка, що дійшла до нас, одного з таких дворів відноситься ще до середини V в. Більш пізні частини палацу мали анфілади монументальних залів, схожих на бічні нефи Константинопольської Софії і парадних залів, що, зводи, що чергуються з великими перекритими куполами, яких були прикрашені золотими мозаїками.

У V в. храми в Константинополеві будували ще переважно в традиційному базилікальному типі. Добре збереглася базиліка Студійского монастиря (463 р.). Вона свідчить про те, що в базилікальну композицію проникнуло центричний початок: будинок мало розвинутий в довжину, місткі хори оточували середній неф із трьох сторін.

²Золоте століття² імперії.