Сторінка
2

Мова як компонент культури етносів

Мова належить до найбільш стійких і добре зовнішньо виражених компонентів культури етносів, найчастіше виступає головною етнодиференціюючою рисою. У зв’язку з чим, Л. Вейсгербер вивів закон рідної мови, зазначаючи, що “народ у ході своєї історії будував свою мову, закладаючи в неї, що являлося йому цінним у його внутрішніх і зовнішніх долях, у його історичних і географічних умовах, у процесі встановлення і росту духовної та матеріальної культури .” [17, 112]. Дану точку зору підтримував О. Потебня, згідно яким, мова і нація є настільки взаємопов’язаними, що втрата мовної ознаки призводить до розподібнення народу, втрата його цілісної структури, моральної деградації і повного занепаду, адже мова “не лише одна із стихій народності, але і досконала її подоба” [16, 70]. Мова є єдиною умовою існування народу: “Народна єдність настільки очевидно не полягає ні в географічній єдності території, ні в державній, ні в релігійній єдності, ні в подібності зовнішнього способу життя ., а єдиною прикметою за якою ми пізнаємо народ, і разом з тим єдиною, незмінною нічим умовою існування народу є єдність мови” [16, 186-187].

Мова етносу утворює навколо нього своєрідну національну ауру, яка дозволяє у повній мірі пізнати рідний народ, приєднатися до його культурних здобутків, усвідомити індивідуальність своєї спільноти. Лише завдяки мові людина переймає досвід, знання, уміння не тільки всіх тих людей, що живуть довкола неї в даний час, а й досвід і знання попередніх поколінь, а також інших народів, оскільки саме мова – довговічніша за будь-яку форму суспільної організації. Людська природа стає цементуючим фрагментом нації. Таким чином, кожне наступне покоління має багатшу мову, ніж попереднє, але мова попереднього покоління залишається для наступного цілком зрозумілою, бо вона втрачає менше ніж набуває. Відлуння давно минулих років зберігаються сьогодні у прислів’ях, приказках, фразеологізмах, метафорах, символах культури.

Найбільше національні особливості та зміни, які відбуваються у суспільному житті відбиваються у лексичній системі. Визначну роль у формуванні лексичного значення належать національно-культурному (етнопонняттєвому) і національно-мовному (етноспецифікаційному) тлу, тобто рівню фонової обізнаності етносу в системі понять і в системі мови. Певне лексичне значення містить, крім потенційних сем, ще й такий компонент, який пов’язаний зі складовими культури, які “мають етноспецифічне забарвлення. Як правило, таке забарвлення мають лексеми, які пов’язані з:

- звичаями (їх визначають як традиції у соціонормативній сфері культури) та обрядами, що виконують функції несвідомого залучення до пануючої у даному суспільстві системи нормативних вимог”;

- традиціями (або стійкими елементами культури) [2, 70];

- побутовою культурою, тісно переплетеною з традиціями;

- щоденною поведінкою;

- ментальними стереотипами певного народу;

- художньою культурою, історичним розвитком народу.

Ці мовні одиниці набули символічне, еталонне, образно-метафоричне значення у національній культурі, узагальнюючи результати власне людської свідомості – архетипічного і прототипного. Вони зафіксовані в міфах, легендах, ритуалах, обрядах, фольклорних і релігійних дискурсах, поетичних і прозових художній текстах, фразеологізмах і метафорах, символах, прислів’ях та приказках. Таким чином, мову потрібно досліджувати в нерозривному зв’язку з історією, культурою, соціальним становищем, особливостями побуту, психологічним складом народу.

Національна специфіка стане ще більш очевидною і яскравішою при співставленні образних семантичних полів, побудованих на матеріалі різних мов. Наприклад, у Франції про високу людину кажуть asperge (спаржа), про дурну – banane (банан), про міцну – chêne (дуб), в Україні ж міцну і дурну людину порівнюють з дубом, а високу – з тополею. В англійській і українській мові дурну людину порівнюють з такими тваринами як гускою, ослом ((as) silly as a goose; (as) silly as a donkey). В англійській ще з совою ((as) silly as an owl) [1, 123], а в українській мові з совою порівнюють людину, у якої період творчої активності припадає на другу половину дня і вечір.

Зазвичай, образність тісно пов’язана з іншими мовними категоріями: експресивністю, емотивністю, оцінкою, інтенсивністю. Більшість образних слів наділено примітками несх., жарг., жарт., заст., які свідчать про наявність додаткових смислових відтінків у структурі значення слова, що дає можливість на словниковому матеріалі виявити національно-культурну специфіку народу.

Говорячи про універсальні, загальнолюдські та національно-специфічні компоненти певної мовної картини світу, ми маємо на увазі відповідно схожі та відмінні якості об’єкта позамовної дійсності, які об’єктивно закладені в ньому і які виявляються різними суб’єктами за різними мотивами в пізнавальній та інформаційній діяльності [12, 62].

Так, для прикладу розглянемо у порівняльному аспекті словникові дефініції поняття домівки в української та англійській мовах [6; 19].

Поняття дому є одним із центральних у картині світу більшості народів. Всередині кожного дому знаходиться мікросвіт, світ людської особистості, що узгоджується або входить у просторіччя із зовнішнім мікросвітом інших людей, людства [11, 208].

В українській мовній картині світу поняття домівки реалізується двома лексемами: хата і дім, в англійській – house і home [15, 113].