Сторінка
5

Велика любов великого гетьмана в українському історичному романі: спроба ґендерного погляду

Різким дісонансом в наших міркуваннях про особисте життя Б.Хмельницького та його зображення в історичних романах буде звернення до відомого твору Павла Загребельного “Я, Богдан”. Саме в ньому вперше любов великого гетьмана названа великою любов’ю, вперше їй повернули справжне ім’я. Тепер вона вже не Олена і не Гелена, а Мотрона, саме це ім’я, за свідченням П.Загребельного, значиться в архівних джерелах. У післямові до свого роману письменник розповів про своє, індивідуально-авторське бачення історичної постаті Богдана Хмельницького. Для нього гетьман – “не лише вождь, з булавою, на коні, державний муж, чий погляд прозріває віки”. І зовсім не герой-коханець, який “заплутався у власних сентиментальних малоцікавих пригодах і в пронизливому барюканні з жалюгідними змовниками” [2, 650]. Рішуче і неприховано П.Загребельний полемізує з авторами попередніх історичних і художніх праць про Хмельницького, полемізує навіть з вигадками, плітками й наклепами. Цікаво, що робить він це устами самого гетьмана, який, перебуваючи вже “над подіями”, може вільно втручатися в них, згадувати і свідчити про те, що сам сподіяв, сказав і думав в ті далекі часи, оцінювати, що думають про те нині. “Люди б мали пишатися словом любов, повторювати щокроку, а вони часто соромилися його, в суворості своїй зрікалися, віддаючи то молодим закоханим, то матері для дитини, то священикам для Бога, обділяючи й кривдячи тим самих себе. Так і я, гетьман Богом даний, в славі своїй і величі не смів промовити цього слова, соромився його, ховав навіть од самого себе, бо хтось вигадав, ніби не пасує воно до величі, не входить у ранг державного мовлення, загрожує здрібненням і знікчемнінням” [2, 315-316]. Сповідь гетьмана подекуди вражає читача своєю відвертістю. Линучи думкою в минуле герой роману пригадує, як поволі перетворювалась Мотрона з худенької дівчинки в звабливу жінку і вже темний поклик жаги з нездоланною силою вів його за отими сірими очима під темними бровами, і хоч знав він, що не повинен був піддаватися, не міг противитися, відкинув усі докори сумління, йшов сліпо й слухняно, бо зоставався людиною у всьому. “Я ошалів од любові. І це в п’ятдесят літ!” – каже гетьман в романі [2, 128], і спростовує докори майбутніх істориків питанням – а чи вони любили коли-небудь? Пам’ять Богдана детально малює історію цієї любові, ми бачимо цю жінку виключно очами гетьмана, його оцінки, враження і почуття – єдині свідчення, що заслуговують на увагу.

Палаючий погляд, гордо випростані плечі, могутня постава, золота булава за широким шовковим поясом, кінь у коштовній збруї – таким бачили Хмельницького сучасники. Але всевладний гетьман не владен був над своїм серцем і линув думками до Чигирина, ледь стримував своє розшаліле серце і ждав свого щастя. Чи мав на це право в лиху годину, коли Україна купалася в крові і в сльозах? “Любити землю й народ – це толерується всіма охоче, а жінку – недостойно, надто дрібно як для гетьмана. А що земля без жінки, без дорогих тобі людей? .Хто б’ється за чужу долю, хоче долі й для себе. Чи я жив лиш для землі своєї і ніколи для себе? Хто б так зміг? Ще не народився чоловік, що їв би чужим ротом і за якого б хтось спав, любив, дихав” [2, 319, 212]. Цей цілком зрозумілий сучасному читачеві висновок нарешті спростовує обмежені, нагадуючі ідолопоклонство трактовки образу великого гетьмана.

Реконструйовані в статті випадки художнього втілення історичних подій і фактів особистого життя Б.Хмельницького в українських історичних романах свідчать про постійний інтерес митців слова до постаті великого гетьмана. Не можна не згадати з цього приводу думки В.Г.Белінського про те, що кожна епоха проголошує своє судження щодо великих імен та подій, проте, як би вірно вона не зрозуміла їх, все ж завжди залишить наступній добі сказати щось нове і більш вірне, і ніколи і жодна епоха не скаже всього . Досвід сучасного прочитання і здолання ґендерних стереотипів в давно знайомих текстах, написаних в різні часи, свідчить про те, що Богдан – велика неповторна особистість, людина універсальна, невідома сила якої досі ще не розгадана ніким. Неповторність ця у всьому: і в розумі, і в обдарованості, і в нестримності натури. Буйнощі гетьманських почуттів приваблюють увагу нащадків не меньш ніж звитяги полководця. Сьогодні слід визнати як безперечний факт – мовчати про велику трагедію і велику любов Богдана – значить знищити в ньому все земне та людське, перетворити його в безплотний символ, йти проти історичної правди. Без цієї вагомої сторони життя Богдана Хмельницького, людини не залізної, а з крові й кісток, наші уявлення про нього були б неповними, “школярськими”, як казав П.Загребельний, а українська історія виглядала б надто схематично.

ЛІТЕРАТУРА

1. Брандт Г. “Гендер” как конфликт // Гендерный конфликт и его репрезентация в культуре: Мужчина глазами женщины. Материалы конференции «Толерантность в условиях многоукладности российской культуры». – Екатеринбург, 2001. – С.24-28.

2. Загребельний П. Я, Богдан. – Харків: Фоліо, 2001.

3. Загребельний П. Великий, славний! Чи не дуже? / Загребельний П. Я, Богдан. – Харків: Фоліо, 2001. – С.646-653.

4. Рибак Н. Переяславська рада / Твори в 5 тт. – Т.1. – К.: Дніпро, 1981.

5. Ролле Й. Жінки при Чигиринському дворі / Спалах у темряві. Історія України в прозових творах та документах. – К.: Україна, 2001. – С.304-338.

6. Старицький М. Перед бурей / Твори в 8 тт. – Т.5. Кн.1. – К.: Дніпро, 1965.

7. Старицький М. Буря / Твори в 8 тт. – Т.5. Кн.2. – К.: Дніпро, 1965.

8. Старицький М. У пристани / Твори в 8 тт. – Т.5. Кн.3. – К.: Дніпро, 1965.

9. Чугуенко М. Раздвоение Речи Посполитой: истинные причины и следствия казацко-панской усобицы XVIIв. // Чугуенко М. Шокирующая Украина. Лабиринты истории. – Харьков, 2002.