Сторінка
4

Особливості фантастичної прози Валерія Шевчука

3. Грабович Г.Кохання з відьмами // Критика. – 2000. – № 7-8. – С. 5-9.

4. Давидюк В.Ф. Українська міфологічна легенда. Львів: Світ, 1992. – 176 с.

5. Жулинський М. “І метафори реального життя” // Наближення: Літературні діалоги. – К.: Дніпро, 1986. – С. 224-253.

6. Жулинський М. … І сповіщає нам голос трави. Післямова до кн. Вал. Шевчука «Дім на горі». – К. – 1983. – С. 475 - 476

7. Жулинський М. … І сповіщає нам голос трави. Післямова до кн. Вал. Шевчука «Дім на горі». – К. – 1983. – С. 470

8. Журнал “Українська мова та література” від числа 31 (143). 1999.

9. Зверев А. Дворец на острие иглы // Новый мир. – 1985. – № 9. – С. 237-253.

10. Кравченко А. Химерний роман і фольклор // Рад. літературознавство. – 1982. – № 4. – С. 57-62.

11. Кравченко А. Художня умовність в українській радянській прозі. – К.: Наук. думка, 1988. – 128 с.

12. Лотман Ю.М., Минц Г.Г. Литература и мифология // Труды по знаковым системам. – Тарту: Изд-во Тартусского университета, 1981. – Вып. 13.

13. Майдаченко П. Проза Вал. Шевчука: поетика умовності //Радянське літературознавство. – 1988. – №2

14. Мелетинский Е. Поетика мифа. – М.: Изд. фирма “Восточная литература”, 1995. – 407 с.

15. Милорадович В.П. Українська відьма: Нариси з української демонології / Упоряд., пер., передм. О.М.Таланчук. – К.: Веселка, 1993. – 72 с.

16. Насминчук Г. И. Нравственно-философские искания современного украинского романа и проблема фольклоризма (Р. Федорив, Вал. Шевчук). – Автореф. … канд. фил. наук. – К., - 1989

17. Павлишин М. “Дім на горі” Валерія Шевчука //Сучасність. – 1990. - №5. – С.38

18. Павлишин М. Мітологічне, релігійне та філософське у прозі Валерія Шевчука // Канон та іконостас: Літературно-критичні статті. – К.:Час, 1997. – С. 143-156.

19. Шевчук В. Вибрані твори: Роман-балада. Оповідання / Передм. М.Жулинського. – К.: Дніпро, 1989. – 526 с.

1 Шевчук Валерій. Тор.-Львів, 2004.-С.133.

[2] Шевчук Валерій. Тор.-Львів, 2004.-С.26.

[3] «Ми завжди учимо себе: хто покаявся, той уже наполовину винуватий, а хто наполовину винуватий, здобуває право на надію. Ми учимо себе: годі жити у світі без права на каяття, бо інакше порожні ми станемо. Хай ідемо ми в темряві, як оця, але не можемо мати надії, що в глибині цієї ночі лежить незапалена свічк. Кожен має її розшукати і запалити, бо кожна жива істота - світильника» (епіграф до книги «Мор»)

[4] Див.: Лебедев Аифіан. ІоасафЪ Горленко, епископъ Бђлгородскій и Общянскій (С 2 іюня 1748 года до 10 декабря 1754 года).- Харьковъ, 1900.-С.11-12.

[5] «Не вимірював шляху, бо й непотрібно було: знав, що піде туди, де може зустрітися з людьми, де найбільше людських нещасть, бо хоч не мав співчуття, вірив, що чужий біль може вигоїти його. Керував ним ще один розважок: знайти загублене «я» міг тільки тоді, коли заставав людину у смертельній агонії» (С.232).

[6] Алембек побачив у странньому одного із уславлених в середньовіччі захисників від мору: «- Хто ви? – спитав хрипео бурмистер. – Святий Квірин, святий Рох чи Станіслав Костка?» (С.316).

[7] Наскрізними в повістях, окрім квітів волі та любові, є багатозначеннєвий симолічний образ сліз і Дому, до якого линуть думками герої всіх трьох творів