Сторінка
4

Внутрішня форма слова й імпліцитність

7. Потебня А.А. Из записок по русской грамматике. М., 1958. Т.І-ІІ. 536 с.

8. Потебня А.А. Мысль и язык. К., 1993. 192 с.

9. Словарь української мови / Упорядкував Б.Грінченко. К., 1907. Т.І. 495 с.

10. Словник української мови: В 11-ти т. К., 1978. Т.ІХ. 917 с.

11. Снітко О.С. Внутрішня форма і зміст номінативних одиниць // Мовознавство. 1989. № 6. С.9-14.

12. Стернин И.А. Лексическое значение слова в речи. Воронеж, 1985. 172 с.

13. Українська мова. Енциклопедія / Ред. кол.: Русанівський В.М., Тараненко О.П., Зяблюк М.П. та ін. К., 2000. 752 с.

[1] Про співвідношення цих понять див. у публікаціях „Про „внутрішню форму” лексичних одиниць”, „Про види мотивованості лексичних одиниць” [Кияк 1987, 1989].

[2] Цей макрокомпонент, уявлення, чуттєві образи (елементи І сигнальної системи), є „основою безмовного мислення – конкретного, наочно-дієвого, властивого і тваринам, і людині. У людини ці ж уявлення можуть включати в процес абстрактного мислення, здійснюваного в словесній формі – тоді вони виступають як компонент значень слів, тобто елементів ІІ сигнальної системи” [Стернин : 78].

[3] Зокрема, опосередковану реалізацію такого образу спостерігаємо найчастіше при переносному вживанні лексем, коли актуалізується та емпірична ознака, на якій базується використання назви для позначення об’єкта, який чимось нагадує інший, наприклад: Без тебе кожен камінь – ворог, Подушка каменем тверда (І.Драч). Тут метафорично вжита лексема каменем актуалізує одну з ознак денотатів (тверда подушка і твердий камінь), до речі, експліковану відповідним прикметником у наведеному висловлюванні.

[4] Йдеться як про похідні, так і непохідні лексичні одиниці. Це означає, що чуттєвий образ якраз і відрізняється від внутрішньої форми, що притаманна лише похідним словам. Непохідні назви не мають внутрішньої форми у визначеному вище розумінні. Виявляти її у них можливо за умови, як це можна простежити в деяких концепціях, коли внутрішню форму ототожнити з образом. Поділяємо погляди О. Потебні щодо непохідних слів, який навіть відкидав можливість у лексем на зразок риба, які повністю втратили «живу» внутрішню форму, говорити про нульове вираження представлення. Дослідник зауважував: „Здається, однак, що таким чином лише даремно затемнюється значення терміна «п р е д с т а в л е н н я”. У слові риба зміст ніяк не представляється, а тому представлення в ньому зовсім нема, воно загублено. Значення тут має тільки зовнішній знак, тобто звук [Потебня, 1958 : 19].

[5] Найпомітніша відмінність між переносним значенням лексеми та її образним вживанням полягає в тому, що у разі виникнення першого двоплановість семантики зводиться до мінімуму і простежується у вигляді мотивувальної ознаки, наприклад: повилітати – перен. „Дуже швидко вибігти звідкись”. При функціонуванні лексем із сформованим переносним значенням, контекст здебільшого не містить виразних вказівок на двоплановість їх семантики (Всі сусідки повилітали з хорім і прибігли на Томино обійстє – В.Стефаник). Про розмежування переносного значення та образного вживання див. ще в статті О.Марцинківської [Марцинківська, 1973 ].

[6] При цьому ідентифікація значень інформантами зіставляється із семемами, що їх фіксують словники, наприклад російську лексему тундровик із фактичним значенням „мешканець тундри” носії мови сприймають як таку, що може мати чотири значення: „людина, що має відношення (працює, живе) до тундри”; „рослина (гриб), що росте в тундрі”; „вітер, що віє в тундрі”; „комаха, що мешкає в тундрі” [Снітко; СУМ].