Сторінка
1
Вступ
Останні роки спостерігається збільшення кількості студентів, що мають відхилення в стані здоров'я. Сьогодні це число становить близько 25% і більше від загального числа школярів та студентів.
Адаптація цих студентів до інтелектуальних, фізичних і нервових навантажень стає актуальною проблемою, що вимагає у навчальних закладах різного типу свого рішення протягом всіх років навчання.
Загальне зниження психосоматичного здоров'я учнів та студентів повинне привести до комплексного системного шляху зміцнення здоров'я, заснованому на глибокій диференціації, виборі лікувальних педагогічних технологій, форм організації навчального процесу, дозуванні навчальних навантажень з урахуванням багатьох факторів.
Важлива роль у рішенні цієї проблеми належить фізичному вихованню. Необхідними елементами фізичного виховання школярів та студентів, які мають відхилення в стані здоров'я, є вхідний контроль і рейтингова технологія фізичного розвитку, адаптована до особливостей відповідно сформованих груп студентів.
Фізичне виховання є головним напрямом впровадження фізичної культури і становить органічну частину загального виховання, покликану забезпечувати розвиток фізичних, морально-вольових, розумових здібностей та професійно-прикладних навичок людини.
Правильна фізична освіта повинна підготувати кожну людину так, щоб вона не боялась жодної роботи, напруження сил, що сприятимуть набуттю фізичної самостійності. Вона повинна сприяти засвоєнню кожною окремою особою тих навичок, які виявляться для неї найкориснішими.
У період від 3 до 5 років діти активно граються у різноманітні ігри. Тут важливо допомогти дитині обрати ту гру, яка своїм змістом спрямовувала б до високих ідеалів подання допомоги тим, хто п потребує, врятування від небезпеки, перемога дружби над ворожнечею. Дослідники підкреслюють, що діти, які не навчились гратися у віці 3-5 років, не можуть брати участі у дитячій грі й надалі.
Виховати людину успішно можна тільки відповідними методами, що за привабливістю приховують саме виховання і навчання. Одним з таких методів є ігровий. Ігри виступають як засіб фізичного виховання і як метод організації дитячого колективу.
Через ігрову діяльність школяр чи студент входить у світ знань, на позитивному емоційному тлі починає вивчати азбуку науки, оволодіває духовними цінностями. У грі моделюється свого роду мікросуспільство, в рамках якого діти одержують початкову підготовку в галузі суспільної поведінки. Граючись, діти відчувають радість від реалізації своїх фізичних і розумових сил, що є невід'ємною умовою розвитку.
Спортивні рухливі ігри – це особливий вид ігор, які не стільки дають пізнавати світ, скільки підготовлюють школяра фізично до цього світу.
1. Значення спортивних та рухливих ігор
у фізичному вихованні
У період від 3 до 5 років діти активно граються у різноманітні ігри. Тут важливо допомогти дитині обрати ту гру, яка своїм змістом спрямовувала б до високих ідеалів подання допомоги тим, хто п потребує, врятування від небезпеки, перемога дружби над ворожнечею. Дослідники підкреслюють, що діти, які не навчились гратися у віці 3-5 років, не можуть брати участі у дитячій грі й надалі.
Уже в первісному суспільстві громадське виховання залишало значне місце самостійності дитини, її майже ніколи не били. Тому з раннього віку, як свідчать історико-педагогічні дослідження, діти, особливо хлопчики, стають значною мірою самостійними: з 3-4 років починають ставити капкани на птахів, вміють керувати човном, в 6-8 — ловлять рибу, полюють, проявляючи при цьому чудову витримку і винахідливість (лежачи на спині, на долоні руки тримають годинами кілька зерен, доки не прилетить птах, аби в цей момент затиснути його в руці). Велике значення в той час мають ігри. Хлопчики граються у війну, влаштовують змагання. Дітей вчили кидати в ціль, ховатись уміло і непомітно, підкрадатись, міняти місце, добре бігати і стрибати. Дорослих юнаків ставили на відкритому місці й одночасно з чотирьох сторін метали у них тупі стріли, від яких вони повинні були ухилятися. З малих літ дітей привчали і до лука. До 13-14 років більшість юнаків ставали самостійними мисливцями, які не боялися виступити навіть проти великого звіра.
Метою виховання, на думку Сократа, повинно бути пізнання самого себе.
Хоча найважливішим завданням виховання Арістотель вважав розвиток розуму, але рекомендував починати з виховання фізичного.
Не випадково у школі педагога-гуманіста Вітторшо да Фельтре, що була названа ним "Будинком радості", велика увага приділялась фізичному розвиткові вихованців 3 цією метою тут використовувались рухливі Ігри, їзда верхи, боротьба, фехтування, стрільба з лука, плавання Велике значення надавалось загартуванню
На думку Мішеля Монтеня, фізичне виховання повинно робити вихованця сильним, витривалим, загартовувати його і таким чином розвивати в ньому Душевну велич і міцність духу
Ще в епоху Київської Русі дітей з семи років навчали стріляти з лука, володіти списом і арканом, їздити верхи, а з дванадцяти років — мистецтву ведення бою.
У січових козацьких школах перехід з одного класу в інший супроводжувався народними дитячими забавами, іграми, іншими різноманітними фізичними вправами. Важливе місце відводилося також навчанню учнів плавати, веслувати, керувати човном, переховуватись від ворога під водою тощо. Все це підносило дух учнів, підвищувало віру у свої сили і можливості, оптимізм.
Як і завзяте козацтво, молодь на свята народного календаря, у процесі народних ігор змагалася у силі, спритності і прудкості, винахідливості, точності попадання в ціль тощо. Традиційними були різноманітні змагання на конях.
Отже, козацька молодь систематично розвивала свої природні задатки, вдосконалювала тіло і душу. Підлітки і юнаки охоче брали приклад з дорослих, які однаковою мірою піклувалися про своє інтелектуальне, моральне, духовне і фізичне удосконалення.
Завантажити реферат