Сторінка
1

Виміри у фізичній культурі і спорті

Спортивна метрологія - наука, у якій викладаються загальні “керівні” методологічні і методичні основи і положення контролю в спорті. Спортивна виступає прикладною науковою, як складова і засіб спортивної педагогіки.

Велике значення у спортивній метрології посідає рухова підготовка, програма тренувального процесу.

Рухова підготовка — активний цілеспрямований процес. Ціль її — представлення про рухову підготовленість, бажану для суб'єкта підготовки, і про схему переходу до неї з вихідного рівня і характеру підготовленості. Сторони рухової підготовленості — тілесна (“фізична”, технічна, тактична, теоретична, психологічна. Відповідні сторони є й у підготовки.

Підготовка це процес формування потрібної суб'єкту підготовленості. Ціль окремого тренувального заняття підлягає загальній меті підготовки.

Щоб підготовка була більш ефективною, цілеспрямованою, її планують. В основі плану лежить модель бажаного стану, цільовим компонентом якого є цільова рухова підготовленість, тобто спортивна підготовленість. Управління системою — процес перекладу її за допомогою продуманих цілеспрямованих впливів, називаних керуючими, з вихідного стану в задане інше -кінцеве, цільове (керуючись при цьому деякою програмою, не завжди, утім, явної).

Програма тренувального процесу — алгоритмічно організоване представлення чи опис складу, ритму, частоти, обсягу, інтенсивності тренувальних занять і включених у них рухових завдань.

Тренувальні впливи — 1) усі сторони впливу виконання застосовуваних (застосованих) на тренуванні вправ, їх сукупностей і інших факторів тренування. 2) — результат цих впливів.

Контроль — це перевірка ступеню виконання плану і досягнення запланованих результатів. Без наявності плану (неважливо, оформленого чи ні) немає і контролю. А при відсутності контролю (неважливо, оформленого чи ні) планування не має змісту. Для здійснення контролю необхідно активно збирати відповідну інформацію.

У процесі управління процесом тренування потрібно враховувати різні фактори і зв'язки між ними (на схемах жирні стрілки — прямі зв'язки, тонкі — зворотні; у головних блоків — “спортсмен”, “поведінка” — границі товстіші).

У контролі розрізняють кількісні і якісні компоненти.

Кількісні компоненти аналізу виражені числами, отриманими інструментальними чи неінструментальними (в основному візуальними) вимірами. Якісні компоненти — змістовна частина контролю, у якій можна розрізняти інформацію 2 принципово різних пологів: 1) якісні характеристики об'єктів контролю і їхніх функцій (більше, небагато більше, менше, слабкіше, небагато слабкіше, сильніше, лівіше, вище легко, ваговито, м'яко, жорстко, різко і т.п.) і 2) оцінні педагогічні, діяльнісні характеристики.

Останніми завжди завершуються і результати кількісної частини контролю — у противному випадку числа ні про що не говорять. На практиці неінструментальний контроль застосовується значно ширше, ніж інструментальний.

Інструментальні методи вимірів, за допомогою яких одержують об'єктивну і більш точну інформацію про об'єкт контролю і його функції, можуть бути більш простими і більш складними, у залежності від особливостей інформації, що хочуть одержати, і від складності застосовуваної апаратури. Ніж більш складна і трудомістка процедура вимірів і обробки отриманих результатів, тим менш доступна практикам відповідна форма контролю. Крім того, використання навіть вже отриманих даних у практиці фізичного виховання і спорту по більшій частині утруднено неможливістю для спортсмена керувати своїми рухами з тією точністю, що досягається вимірами.

При вимірах неминучі погрішності (абсолютні і відносні). Вони зв'язані з рівнем точності і станом вимірювального приладу чи пристрою і з промахами оператора. Мінімізація погрішностей вимірів і їхній розумний облік — важливі задачі.

Тестування — цілеспрямований досвід, іспит, вимір для одержання потрібних зведень про досліджуваний об'єкт, це основа сучасного контролю. Схема, по якій здійснюється тестування, називається тестом. До тесту пред'являються обов'язкові вимоги: він повинний бути інформативним (тестування повинне дати саме цікавлячу нас інформацію), стандартним (у тесті повинні бути ретельно розписані процедури тестування по цьому тесті), мати ефективну систему оцінювання результатів тестування, надійним (кожне повторне тестування об'єкта в незмінному стані в незмінних умовах повинне давати приблизно однакові, що прийнятно розрізняються результати), придатним (пасувати контингенту тестованих, у випадку тестування функціональних характеристик — бути технічно простим, бути сучасним).

Педагогічна оцінка — уніфікована міра тієї чи іншої характеристики стану об'єкта або його успіху у виконанні завдання. Педагогічні оцінки виражаються в якісних, змістовних, що мають деятельностное значення категоріях, але можуть бути дані у формі окулярів, балів, умовних одиниць. Переклад результатів вимірів у чи окуляри бали здійснюється відповідно до тих чи інших шкал оцінювання. Існують шкали обраних крапок: пропорційна, прогресуюча, що регресує, S-образна. Графічно такі шкали являють собою лінії, проведені по деяких заданих крапках у плоскій системі координат. Ці шкали засновані на відношенні збільшення в окулярах, що дається у відповідь на збільшення результату. До таких шкал, власне кажучи, відноситься і “шкала ГЦОЛИФК”. Інший тип шкал: стандартні, засновані на відношенні відхилення до середнього квадратичного. Третій тип шкал: квантильны (квартильні, децильні, перцентильні). На основі шкал оцінювання формуються норми (точкові та інтервальні; порівняльні, належні, індивідуальні).

Багато сторін і характеристики об'єктів не піддаються прямому кількісному оцінюванню. Кваліметрія — сукупність підходів, методів, методик, прийомів, що дозволяють кількісно оцінювати якісні, “невимірювані” сторони і характеристики об'єктів. Серед цих методів: 1) метод опитування (інтерв'ю, анкетування), 2) метод експертів, 3) метод попарних порівнянь, 4) метод рейтингу, 5) диференціальний метод, 6) інтегральний метод, 7) диференційно-інтегральні методи (наприклад, метод кваліметричного дерева).