Сторінка
8

Матеріальна відповідальність за трудовим правом

Питання про відшкодування завданої шкоди може розгля­датись судом за заявою працівника, який не згодний з розпо­рядженням про відрахування, зробленим власником або упов­новаженим ним органом, чи з розміром цього відрахування після розгляду його в комісії по трудових спорах або безпосередньо в суді.

Позов про обгрунтованість розпорядження власника або уповноваженого ним органу щодо відрахування шкоди праців­ником може бути заявлений і до реалізації розпорядження про відрахування. Працівником може бути заявлений також позов про повернення суми, зайво виплаченої ним добровільно на відшкодування шкоди, коли відсутні підстави і умови для мате­ріальної відповідальності, збитки ним відшкодовані у більшому розмірі, ніж це передбачено законом, та в інших випадках.

Виходячи з вимог ст. 15 ЦПК України, суд у кожному ви­падку зобов'язаний з'ясувати обставини, чи завдані діями пра­цівника матеріальні збитки підприємству; чи становлять ці збит­ки пряму дійсну шкоду працівника; чи заподіяні вони неправо­мірними діями працівника; чи входять до функцій працівника обов'язки, належне виконання яких призвело до шкоди; в якій конкретно обстановці підприємству завдані збитки і чи є в цьому вина працівника; чи були створені працівнику умови, які б забезпечували збереження матеріальних цінностей і нормальну роботу з ними.

За шкоду, заподіяну внаслідок порушення трудових обо­в'язків. працівник несе відповідальність перед підприємством з яким перебуває у трудових правовідносинах. За вимогами інших осіб, що грунтуються на неналежному виконанні праці­вником своїх трудових обов'язків, внаслідок статті 441 Цивіль­ного кодексу України відповідає підприємство, перед яким вин­ний працівник несе матеріальну відповідальність у порядку рег­ресу за нормами трудового законодавства.

Якщо суд встановить, що шкода заподіяна з вини не лише працівника, до якого заявлено позов, а й службових осіб підпри­ємства, він повинен притягнути цих осіб відповідно до ст. 109 ЦПК України до участі в справі як співвідповідачів.

Для звернення до суду власника або уповноваженого ним органу ст. 233 КЗпП встановлений річний строк з дня виявлен­ня заподіяної працівником шкоди. Днем виявлення шкоди вва­жається день, коли власнику або уповноваженому ним органу стало відомо про наявність шкоди, заподіяної працівником. Днем встановлення шкоди, виявленої внаслідок інвентаризації матеріальних цінностей, ревізії або перевірки фінансово-госпо­дарської діяльності підприємства, слід вважати день підписан­ня відповідного акта або висновку.

Право регресної вимоги до працівника виникає з часу вип­лати підприємством сум третій особі, і з цього часу обчислюється строк на заявлення регресного позову.

8. Матеріальна відповідальність підприємств, установ, організацій за шкоду, заподіяну працівникам

Закон передбачає матеріальну відповідальність за завдану шкоду не тільки працівників, а й підприємств. Така відпові­дальність на власника або уповноважений ним орган покла­дається відповідно до ст. 173 КЗпП при заподіянні шкоди здо­ров'ю працівника каліцтвом або іншим ушкодженням, пов'я­заним з виконанням ним своїх трудових обов'язків.

На відміну від дисциплінарної відповідальності матеріаль­на відповідальність є двостороннєю: кожна сторона трудових відносин несе перед іншою відповідальність за завдану шкоду-Особливість відповідальності власника або уповноваженого ним органу перед працівником полягає у тому, що небезпечні та шкідливі умови праці можуть завдати моральної шкоди праців­нику, порушити його нормальні життєві зв'язки і потребують додаткових зусиль для організації свого життя.

Тому власник або уповноважений ним орган може нести перед працівником не тільки матеріальне, а і моральне відшко­дування завданих збитків.

Питання відшкодування заподіяного громадянинові ушкод­ження здоров'я цивільне право розглядає також як позадого­вірну, деліктну відповідальність. В юридичній літературі три­ває дискусія щодо характеру норм, які регламентують покриття шкоди, заподіяної здоров'ю робітників і службовців. Зміст цієї дискусії зводиться до того, що цивілісти вважають ці норми інститутом цивільного права, а науковці в галузі трудового пра­ва — інститутом трудового права. Є третя точка зору, згідно з якою це «пограничний» між цивільним і трудовим правом інс­титут.

При вирішенні цього питання ми виходимо з того, що в рамках трудових правовідносин кожний суб'єкт має визначені законом і взаємною угодою права і обов'язки. Стаття 153 КЗпП передбачає створення для всіх працюючих здорових і безпеч­них умов праці, покладає такий обов'язок на власника або упов­новажений ним орган.

Таким чином, право робітників і службовців на здорові і безпечні умови праці і обов'язок власника підприємства або уповноваженого ним органу створити такі умови є предметом регулювання трудового права. Це положення ні у кого запере­чень не викликає.

Але коли власник або уповноважений ним орган порушує свій обов'язок, внаслідок чого робітнику чи службовцю зав­дається ушкодження здоров'я, висловлюються точки зору, згідно з якими відносини по відшкодуванню цієї шкоди є частиною цивільно-правового інституту зобов'язань, що виникають внас­лідок заподіяння шкоди.