Сторінка
2

Матеріальна відповідальність за трудовим правом

Протиправна поведінка може бути вираженою як дія, що заборонена законом, або як бездіяльність, коли працівник був зобов'язаний вчинити певні дії внаслідок своїх трудових обо­в'язків, але не вчинив їх. Тобто протиправна поведінка праців­ника може проявлятись у двох формах: протиправної дії або протиправної бездіяльності.

Законодавство про матеріальну відповідальність не пов'я­зує протиправну поведінку працівника з порушенням конкрет­них правил, які б були закріплені в нормативних актах. Тому це можуть бути конкретні обов'язки, передбачені правилами внутрішнього трудового розпорядку, а також обов'язки, взяті на себе працівниками, трудовим колективом в трудових догово­рах, контрактах, колективному договорі.

Відповідно до ч. 4 ст. 130 КЗпП на працівників не може бути покладена відповідальність за шкоду, яка відноситься до категорії нормального виробничо-господарського ризику, а та­кож за неодержані підприємством прибутки, за шкоду, заподі­яну працівником, що перебував у стані крайньої необхідності.

Нормальний виробничо-господарський ризик повинен по­годжуватись з тією метою, для якої його застосовують; бажа­ний результат не може бути досягнутий звичайними, неризикованими діями; можливість шкідливих наслідків при нормаль­ному ризику завжди повинна бути ймовірною. Там, де йдеться про свідоме заподіяння шкоди, виправданий ризик відсутній. Ризикувати можна тільки матеріальними цінностями, а не жит­тям чи здоров'ям людини. При цьому ризик повинен ретельно готуватися.

Стан крайньої необхідності виключає протиправну поведі­нку працівника. Дії визнаються вчиненими у стані крайньої необхідності, коли вони вжиті для усунення загрози суспіль­ним інтересам, майну підприємства, правам особи або інших громадян, якщо загроза за даних обставин не могла бути відвер­нена іншими засобами і якщо заподіяна шкода є значно мен­шою, ніж та, яку відвернено.

Безспірним підтвердженням протиправності дій чи бездіяль­ності працівника, який заподіяв матеріальну шкоду, є притяг­нення його за це до кримінальної, адміністративної чи дисцип­лінарної відповідальності. Але матеріальна відповідальність може бути покладена на працівника не тільки у випадках, коли його притягнуто до інших видів юридичної відповідальності. Тому відмова в порушенні кримінальної справи, адміністративного провадження, а також непритягнення працівника до дисцип­лінарної відповідальності не свідчить про відсутність умов для притягнення його до матеріальної відповідальності.

Протиправна дія чи бездіяльність працівника створює умо­ву покладення на нього матеріальної відповідальності лише то­ді. коли шкода настала не тільки після протиправних дій чи бездіяльності, але й була заподіяна саме ними. Між діями чи бездіяльністю працівника і наслідками, що настали-у вигляді прямої дійсної шкоди, повинен бути причинний зв'язок Тому

причинний зв'язок є другою умовою для покладення на пра­цівника матеріальної відповідальності. За відсутності причин­ного зв'язку між протиправними діями і протиправною без­діяльністю і наслідкам, що настали, працівник не може бути притягнений до матеріальної відповідальності.

Протиправна поведінка працівника і причинний зв'язок є об'єктивними умовами матеріальної відповідальності, тобто такими умовами, що не залежать від волі працівника. Тому є неправильними твердження, що у працівника є протиправна поведінка або він є винним. Вина є третьою умовою матеріаль­ної відповідальності і становить саме суб'єктивну умову відпо­відальності, тобто певний стан волі особи, що вчинила протип­равні дії чи допустила бездіяльність.

Якщо будь-які виновні дії чи виновна бездіяльність праців­ника, що викликали заподіяння шкоди майну, будуть одночас­но і протиправними, то далеко не всі протиправні дії чи без­діяльність будуть виновними.

Розрізняють дві форми вини: умисел і необережність. Уми­сел може бути прямим і побічним, необережність виражається у недбалості і самовпевненості. Залежно від форми вини за­конодавство про матеріальну відповідальність встановлює в окремих випадках різні види відповідальності: обмежену чи повну.

Відповідно до ст. 138 КЗпП обов'язок доказування наяв­ності умов для притягнення працівника до матеріальної відпо­відальності покладається на власника або уповноважений ним орган. Відсутність підстави чи хоча б однієї з умов матеріальної відповідальності виключає можливість притягнення працівни­ка до матеріальної відповідальності.

Чинне законодавство про матеріальну відповідальність пра­цівників встановлює три види матеріальної відповідальності ро­бітників і службовців: обмежену, повну і підвищену.

3. Види матеріальної відповідальності. Обмежена матеріальна відповідальність робітників і службовців

Обмежена матеріальна відповідальність при заподіянні шко­ди працівником полягає в обов'язку відшкодувати заподіяну з його вини шкоду в розмірі прямої дійсної шкоди, але не більше свого середнього місячного заробітку. Цей вид відповідальності є основним і настає в усіх випадках, коли чинним законодавством не передбачений більш високий розмір відшкодування. Названа відповідальність є обмеженою тому, що вона обме­жується розміром середнього місячного заробітку працівника.

Її не можна назвати неповною, оскільки при заподіяні шкоди меншого розміру, ніж середня заробітна плата працівника, він буде нести відповідальність у повному розмірі шкоди. Ця відпо­відальність не є і частковою, оскільки розмір відшкодування визначається не часткою шкоди, а залежно від розміру серед­ньої місячної заробітної плати працівника. Розмір середнього заробітку становить заробітну плату за два останні календарні місяці роботи працівника, що передували дню виявлення шко­ди, а якщо шкода виявлена після звільнення — дню звільнен­ня. В разі, коли працівник пропрацював на даному підприємстві менше двох місяців, середня заробітна плата обчислюється із заробітку за фактично відпрацьований час.

Обмежена матеріальна відповідальність на підставі п. 1 ст. 133 КЗпП настає у випадку, коли шкода заподіяна зіпсуттям або знищенням через недбалість матеріалів, напівфабрикатів, виробів (продукції) працівником в ході трудового процесу. На інших працівників з числа службових осіб (наприклад майстра, технолога), якщо шкода від зіпсуття або знищення матеріаль­них цінностей сталася через недбалість, заподіяна внаслідок їх службових дій чи бездіяльності, матеріальна відповідальність може бути покладена також у межах середнього місячного за­робітку, але не на підставі п. 1 ст. 133 КЗпП, а на підставі ст. 132 КЗпП. Відповідальність у тому ж розмірі за зіпсуття або знищення через недбалість інструментів, вимірювальних при­ладів, спеціального одягу та інших предметів покладається на працівника, якщо названі цінності були видані йому в користу­вання в зв'язку з виконанням трудових обов'язків.

На підставі п. 2 ст. 133 КЗпП за шкоду, заподіяну зайвими фошовими виплатами, неправильною постановкою обліку і збе­рігання матеріальних чи грошових цінностей, невжиттям необ­хідних заходів до запобігання простоям, випускові недоброякі­сної продукції, розкраданню, знищенню і зіпсуттю матеріаль­них чи грошових цінностей, матеріальну відповідальність в межах прямої дійсної шкоди, але не більше середнього місяч­ного заробітку, несуть винні у цьому директори, начальники та інші керівники підприємств та їх заступники; керівники та їх заступники будь-яких структурних підрозділів, передбачених статутом підприємства чи іншим відповідним положенням.