Сторінка
6

Розірвання трудового договору за ініціативою роботодавця

Якщо ж працівник засуджений до виправних робіт за місцем роботи або до умовного засудження, то навіть за наявності вироку, що набрав законної сили, це не перешкоджає працівнику виконувати свою роботу. Тому за цією підставою працівника звільняти не можна.

Як вказує Н.Б. Болотіна, власник або уповноважений ним орган, тільки одержавши вирок суду, що набрав законної сили, може видати наказ про припинення трудового договору з даним працівником на підставі пункту 7 ст. 36 КЗпП України. Днем звільнення працівника при припиненні чи розірванні трудового договору вважається останній день його роботи.

Таким чином, працівник звільняється з роботи з останнього дня, коли він був на роботі. Тому час, поки тривало слідство та суд розглядав справу, до трудового стажу цього працівника не включається, хоча трудовий договір і не був припинений.[4]

Згідно ст. 7 КЗпП України особливості регулювання праці осіб, які працюють у районах з особливими природними географічними і геологічними умовами та умовами підвищеного ризику для здоров’я, тимчасових і сезонних працівників, а також працівників, які працюють у фізичних осіб за трудовими договорами, додаткові (крім передбачених у статтях 37 і 41 цього Кодексу) підстави для припинення трудового договору деяких категорій працівників за певних умов (порушення встановлених правил прийняття на роботу та ін.) встановлюються законодавством.

Тому підставою припинення трудового договору може бути прийняття на роботу з порушенням встановленого порядку (ст. 7 КЗпП України). Це, зокрема:

- прийняття на роботу осіб, які позбавлені вироком права обіймати певні посади або займатись певною діяльністю, що пов’язана з матеріальною відповідальність осіб, які раніше були засуджені за крадіжки, хабарництво та інші корисливі злочини, коли судимість не знята та не погашена;

- прийняття на роботу службовців, які перебувають між собою в близькій спорідненості чи свояцтві (батьки, подружжя, брати, сестри, сини, дочки, а також трати, сестри, батьки та діти подружжя), якщо їх служба пов’язана з безпосередньою підпорядкованістю або підконтрольністю одного з них іншому, крім випадків, коли відповідно до чинного законодавства наявність близької спорідненості чи свояцтва не є перешкодою для укладення трудового договору;

- укладення трудового договору з молодим спеціалістом або молодим робітником після закінчення ними навчальних закладів з порушенням встановленого порядку направлення їх на роботу.

Крім загальних підстав, передбачених КЗпП України, державна служба може припинятись:

- у разі порушення умов реалізації права на державну службу (ст. 4 Закону України „Про державну службу”);

- недотримання пов’язаних із проходженням державної служби вимог, передбачених ст. 16 Закону;

- досягнення державним службовцем граничного віку проходження державної служби (ст. 23 Закону);

- відставки державних службовців, які займають посади першої та другої категорії (ст. 31 Закону);

- виявлення або виникнення обставин, що перешкоджають перебуванню державного службовця на державній службі (ст. 12 Закону);

- відмови державного службовця від прийняття або порушення присяги;

- неподання або подання державним службовцем неправдивих відомостей щодо його доходів.

Так, наприклад, законами і підзаконними нормативно-правовими акта­ми встановлені певні обмеження для сумісництва окремих категорій працівників. Народний депутат України здій­снює свої повноваження на постійній основі. Статус депутата не сумісний із заняттям будь-якої іншої виробничої або службової посади, за винятком викладацької, наукової та іншої творчої діяльності згідно ст. 4 Закону України "Про статус на­родного депутата України"[5].

Згідно з ст. 5 Закону України "Про статус депутатів місце­вих рад народних депутатів" депутат не може бути главою місцевої державної адміністрації, його заступником, керівни­ком її структурного підрозділу, а також прокурором, суддею, арбітром[6].

Проте Конституційний Суд України в Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 47 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення положень статей 3 та 5 Закону України “Про статус депутатів місцевих Рад народних депутатів" (справа щодо статусу депутатів рад) від 13 травня 1998 року у справі N 1-15/98 ви­знав положення ч. 1 ст. 5 названого закону таким, що не відпо­відає Конституції України. Згідно з рішенням Конституцій­ного Суду депутат місцевої ради може працювати на будь-якій посаді в державній адміністрації в тому числі бути го­ловою державної адміністрації, працювати прокурором, але за умови, що він не поєднує свою службову діяльність з керів­ною посадою у відповідній раді, її виконавчих органах та апара­ті. Обмеження щодо сумісництва залишаються чинними лише для судді та арбітра.[7]

Повноваження судді припиняються органом, який його обрав, у випадках, передбачених ст. 15 Закону України від 15 грудня 1992 року „Про статус суддів”.

Адвокатська діяльність може бути припинена рішенням кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури, а видане свідоцтво анульоване у випадках, зазначених в ст. 17 Закону України від 19 грудня 1992 року „Про адвокатуру”.

2. Розірвання трудового договору за ініціативою роботодавця за підставами, що не грунтуються на винних діях працівника.

Трудовий договір, укладений на невизначений термін, а також строковий трудовий договір до закінчення терміну можуть бути розірвані власником лише за підставами, ви­значеними законом і з дотриманням визначеного у законі порядку.

Група підстав для звільнення працівника, що досліджується в даному розділі, відноситься до загальних підстав розірвання трудового договору з працівником. Таки підстави визначені у ст. 40 КЗпП України.

Загальними вважаються такі підстави, що поширюються на всіх працівників підприємств, незалежно від форм власності та галузі народного господарства.

В умовах формування ринкових відносин набуває все більш широких масштабів вивільнення працівників у зв'яз­ку зі змінами в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідацією, реорганізацією або перепрофілюванням підприєм­ства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Формами припинення юридичних осіб є: ліквідація та реорганізація. При ліквідації юридична особа припиняє свою діяльність без правонаступництва, тобто переходу прав та обов’язків до інших осіб. Для здійснення рішення про ліквідацію юридичної особи, як правило, створюється ліквідаційна комісія.

Однією з підстав для ліквідації юридичних осіб виступає банкрутство.

При реорганізації також має місце припинення юридичної особи, але її справи та майно переходять до іншої юридичної особи у порядку загального правонаступництва.

Сама реорганізація здійснюється у різних формах: шляхом злиття, приєднання, поділу, виділу, або перетворення.