Сторінка
2

Вдосконалення інституційних засад здійснення регіональної політики в Україні

Але в цій сфері існує низка невирішених проблем, що унеможливлює ефективне проведення такої діяльності.

1) Термін “регіон” досі не має однозначного тлумачення навіть в законодавчих актах України. В Законі України “Про стимулювання розвитку регіонів” регіон – це Автономна Республіка Крим, область; в Законі України “Про планування і забудову територій” до регіонів відносяться і адміністративні райони. В політичних виступах, в ЗМІ регіоном часто називається група країн (наприклад, Україна – регіональний лідер Центрально-Східної Європи).

В країнах ЄС регіональна політика зазвичай охоплює і субрегіональний (в умовах України – адміністративні райони чи їх групи) та місцевий (населені пункти) рівні: NUTS IV та V.

2) Повноваження Мінрегіонбуду в сфері забезпечення реалізації державної регіональної політики не розмежовані з Мінекономіки, що призводить до загрози дублювання відповідних функцій. Це ж стосується взаємовідносин Мінрегіонбуду в цій сфері з іншими центральними органами виконавчої влади.

Викликає сумнів доцільність функціонування Держземагентства, яке частково дублює функції Мінрегіонбуду, а що стосується здійснення землеустрою, то воно лише технічне оформляє вирішення робіт з планування територій, які виконують підпорядковані Мінрегіонбуду інститути.

3) Зміст державної регіональної політики має бути спрямований на досягнення стратегічної мети розвитку країни, яка мала б людський вимір і була б зрозумілою та прийнятною як для влади, професійних кіл, так і бізнесу і більшості громадян.

Стала громадська легітимізація забезпечить широку підтримку регіональної політики у суспільстві, її мобілізуючу роль, сприятливі умови для реалізації. Базові ідеї цієї політики мають стати загальнонаціональними.

Але стратегічна мета розвитку України ще не сформульована. В програмних документах Уряду, в Зверненні Президента України до Верховної Ради України у 2006 році мова по суті йде не про мету, а лише про засоби її досягнення.

4) Розроблення та реалізація державної регіональної політики має спиратись на систему довго-, середньо- та короткострокових прогнозів регіонального розвитку, які охоплюють всі його складові.

Але така система в Україні відсутня.

5) На основі відповідних законодавчих актів на одну й ту ж адміністративно-територіальну одиницю розробляються різні прогнозні і програмні документи, які не пов'язані між собою за цілеспрямованістю, змістом, глибиною прогнозного горизонту, термінами виконання.

Так, Закон України “Про державне прогнозування та розроблення програм економічного і соціального розвитку України” передбачає складання прогнозів і програм економічного і соціального розвитку Автономної Республіки Крим, областей, районів та міст на середньостроковий (5 років) та короткостроковий (1 рік) періоди. Відповідно до Закону України “Про стимулювання розвитку регіонів”, розробляються стратегії регіонального розвитку на більший прогнозний строк, ніж прогнози економічного і соціального розвитку. Тобто вони не можуть спиратися на довгострокові прогнози такого розвитку країни в цілому. Законом України “Про державні цільові програми” передбачена можливість розроблення територіальних (регіональних) цільових програм.Законом України “Про планування і забудову територій” визначено, що планування територій здійснюється на загальнодержавному, регіональному та місцевому рівнях на основі розроблення та реалізації відповідно Генеральної схеми планування території України, схем планування територій Автономної Республіки Крим, областей, районів, генеральних планів міст, селищ і сіл на перспективу 20 років. На місцевому рівні за підтримки грантів іноземних інституцій розробляються і стратегії розвитку міст.Враховуючи необхідність подальшого вдосконалення системи прогнозних і програмних документів з питань соціально-економічного розвитку, Кабінет Міністрів України розпорядженням від 4.10.2006 р. № 504-р схвалив Концепцію вдосконалення системи прогнозних і програмних документів з питань соціально-економічного розвитку України.Але в переліку факторів, які мають бути проаналізовані для розроблення прогнозів економічного і соціального розвитку регіонів, що наведені у відповідних нормативно-правових актах, в вищезгаданій Концепції вдосконалення прогнозних документів, в стратегічних цілях та механізмах реалізації Державної стратегії регіонального розвитку до 2015 року не згадується необхідність врахування містобудівної складової прогнозування регіонального розвитку – робіт з планування територій.

В зв'язку з цим практично відсутня взаємопов'язаність між згаданими прогнозними документами щодо економічного і соціального розвитку адміністративно-територіальних одиниць різного рівня, з одного боку, і схемами планування їх територій, з іншого. Це зменшує результативність всіх вказаних робіт, призводить до неефективного використання витрачених на їх виконання інтелектуальних та фінансових ресурсів, а головне - території не отримують всебічно обґрунтованих прогнозів свого розвитку, їх органи влади не завжди знають, якими прогнозними документами вони мають користуватись при вирішенні різних проблем свого розвитку.

Ці ж недоліки характерні і для нещодавно підготовленого законопроекту “Про державне прогнозування та стратегічне планування в Україні”.

З назви цього документу можна було б вважити, що в ньому розглядаються не тільки соціально-економічні, а й всі складові прогнозування регіонального розвитку. Але у законопроекті навіть не згадуються прогнозно-конструктивні роботи з планування територій. В Розділі VІ “Повноваження та відповідальність учасників процесів державного прогнозування та стратегічного планування” відсутній Мінрегіонбуд. Між тим вітчизняний та зарубіжний досвід доводить, що ефективне прогнозування регіонального розвитку потребує врівноваження територіальних та галузевих чинників цього розвитку при домінуванні перших.У ЄС політика територіального планування розглядається як важливий складник політики усієї спільноти і окремих країн. Основний документ ЄС щодо просторового розвитку ЕSDР (1998 р.) визначає рамки для розроблення і впровадження цієї політики задля поліпшення секторальної політики, яка, в сою чергу, суттєво впливає на просторовий компонент розвитку.Еволюція впливу територіального планування на Національну стратегію регіонального розвитку Польщі демонструє: якщо при складанні стратегії на 2001-2006 рр. цей вплив розглядався як слабкий, то на 2007-2013 рр. – як сильний.6) Існує нагальна необхідність реформування адміністративно-територіального устрою України на нижчому базовому рівні.