Сторінка
2

Поняття та сутність нової регіоналізації

На сьогодні наукова спільнота не веде дискусій щодо того, чи слід сучасний стан та перспективи розвитку регіонів України оцінювати у контексті глобалізаційних процесів. Беззаперечно, позитивна відповідь ґрунтується на усвідомленні світових тенденцій зростання ролі регіонів у глобалізаційних процесах, у специфічності регіональних і локальних форм розвитку. Глобалізація економічного розвитку має важливі наслідки для держави. В умовах демократизації центральна влада має виражати та проводити в життя загальнонаціональні інтереси, враховуючи регіональні інтереси. Однак центр не завжди може врахувати їх специфічність, особливо у тих випадках, коли їх реалізація потребує виходу за межі державних кордонів. Під впливом глобалізації в кожній окремій країні створюються свої ядра, напівпериферії й периферії. Саме через ядра - мегаполіси або найбільш розвинуті регіони країни, а не через національні органи влади здійснюється включення останньої у світові та глобалізаційні процеси [23]. Це зумовлює пошук нового змісту поняття регіоналізації як категорії регіоналістики та одного із напрямків регіональної політики, концептуальні основи якої відповідають сучасному етапу розвитку суспільства.

Регіоналізація – термін багатозначний. У залежності від контексту під ним розуміють: а) розвиток, укріплення економічних, політичних та інших зв’язків між областями або державами, що входять до одного регіону; б) процес виникнення регіональних об’єднань держав[21, с. 216]. в) специфічність, розмаїття напрямків регіональної політики, що проводиться в окремих регіонах; г) економічне районування; д) зовнішньоторговельні привілеї двох країн [2, с. 213]. Теоретично навантаженим є перше значення цього терміну, який часто неправомірно використовують ще як синонім регіоналізму, оскільки вони знаходяться у певному співвідношенні. У країнах Західної Європи регіоналізм у широкому значенні розуміється як сукупність соціокультурних і політичних рухів, що спрямовані проти необґрунтованих об'єктивною необхідністю тенденцій уніфікації різних сфер життя народів та держави, або суспільні процеси, які спрямовані на збереження ідентичності. Методологічне значення регіоналізму в європейському варіанті полягає у погляді на регіональні процеси з точки зору: по-перше, збереження самобутності регіональної спільноти, її ідентичності, яка розуміється у більш широкому контексті не тільки як етнокультурна єдність, а як паттерн регіонального розвитку (матриця, соціокультурний код, зразок, модель розвитку); по-друге, забезпечення самоврядування регіональних спільнот, врахування інтересів та потреб регіонів у політиці, управлінні та плануванні розвитку.

Єдине розуміння регіоналізму як певної ідеології та певної методології, яку ще називають новим регіоналізмом, тим не менш, не виключає великих розбіжностей у регіональній політиці, які пов'язані, насамперед, з її інституціональним дизайном та відповідними моделями і механізмами регіоналізації країни. Документ “Agenda –2000”, де зафіксована остання модифікація єврорегіональної політики, підтверджує тенденцію посилення ролі регіонів, що є розвитком загальної ідеї “Європи регіонів”, складовою якої є поняття регіоналізації. Зважаючи на це, нам потрібно відокремити методологічний (інваріантний) зміст поняття “регіоналізація” від інших його значень.

Деякі автори використовують цей термін як аналог поняття децентралізації державного управління, не вдаючись до додаткових пояснень[6, с. 11]. В інших випадках у працях звертається увага на його зміст. Так, наприклад, М.О. Шульга, зазначає, що процеси суспільно-політичного життя, пов'язані з наданням територіям особливого статусу, створення відповідних державних органів і органів місцевого самоврядування можуть бути визначені поняттям регіоналізації[25, с.5]. Співзвучні з таким підходом думки авторів, які стверджують, що регіоналізм і регіоналізація є антонімами централізму і централізації[22, с. 5] Окремі дослідники, що займаються проблемами соціально-економічного районування (регіонування) розуміють регіоналізацію як процес обґрунтування територіального поділу на макрочастини (макрорегіоналізацію) [10, с. 24]. Інші застосовують поняття регіоналізації, маючи на увазі інституційні чинники та механізми регіональної політики (моделі регіоналізації)[16, с.80].

Зазначена варіативність застосування терміну “регіоналізація” має раціональне пояснення. Вона обумовлена, на наш погляд, двома основними причинами: по-перше, поєднанням традицій, що склались, з однієї сторони, на основі критичного осмислення теорії районування, розробленої ще в радянські часи, з іншої – на основі аналізу європейського досвіду регіональної політики, в рамках якої регіоналізація розуміється як процес, пов'язаний з децентралізацією державної влади, по-друге, намаганням авторів акцентувати увагу на конкретних аспектах регіональної політики, які можуть стосуватись нового адміністративно-територіального поділу, децентралізації, інституційних або інших змін.

З'ясування методологічного змісту поняття потребує дотримання принципу інваріантності, який, як відомо, дає можливість встановлювати нові співвідношення подій на основі знання про вже встановлені співвідношення. Це стосується також поняття регіоналізації, інваріантний зміст якого не може бути встановлений у вузьких методологічних рамках теорії районування та регіоналістики, що відірвана від сучасних соціально-філософських теорій, у яких осмислюються реалії постіндустріального етапу розвитку суспільства. З цієї точки зору свіжий погляд на регіоналізацію представлено у праці російських дослідників “На порозі нової регіоналізації Росії”, де вона трактується як структурування процесів (розвитку) у просторі, виділення в ньому спільнот, відмінностей та меж[17]. Таке визначення, на наш погляд, містить інваріантне значення, але є занадто абстрактним для практичного використання і потребує конкретизації.