Сторінка
2

Сутність інформаційного простору як парадигми суспільного розвитку

Діалектичний зв’язок між інформацією та знанням встановлюється в процесі прийняття рішень. Інформація становиться знанням, якщо на основі повідомлення адресатом прийнято певне рішення. Останнє не може відбутись без трансформації інформації (повідомлення) в знання. Потреба в інформації в сучасних суспільствах, - робить висновок Н. Луман, - визначається не стільки неповнотою знань, скільки залежністю суспільства від необхідності приймати безліч рішень, особливо із структурних питань функціонування суспільства. Тому в суспільстві переважають реактивні, а не когнітивні стратегії прийняття рішень, які, ти не менш, забезпечують їх послідовність та оперативну узгодженість. У сучасних умовах нам доступний більший масив знань, “але знання, щоб стати знанням, має бути перетворено в інформацію. Це можна помітити лише за умови розрізнення понять знання та інформації”[9].

Безумовно, домінантною реалією сучасного суспільства є інформація (за Н. Луманом), а не знання (семантична інформація). Це твердження не заперечує величезної технічної, економічної, політичної, культурної ролі інформації. Більш детальна аргументація на користь цієї тези міститься в інших роботах[1; 6; 10]. Інформація може передаватися різними каналами комунікацій (друковані видання, радіо, телебачення, Інтернет). Зміна книжної культури електронною та мультимедійною має принципове значення для розуміння інформаційного суспільства. Цей процес, зазначає А.В. Соколов, є свідченням закону зростання комунікаційних потреб, які, в свою чергу, представляють собою функціональну властивість суб’єктів активно реагувати на розбіжність між наявним і нормальним (бажаним) станом їх свідомості[14, с. 364]. Саме зростаюча кількість комунікацій, тиражування та швидкість розповсюдження інформації, а не знання, є суттєвими характеристиками сучасного суспільства. Інформація в цих комунікаціях виступає не стільки ресурсом, скільки стимулом (мотивом) діяльності. Інформація операціональна, і в цій якості слугує обґрунтуванням/виправданням дій [2, с.11].

З цієї точки зору можна поставити під сумнів логічну обґрунтованість розуміння інформаційного простору як території розповсюдження інформації за допомогою конкретних механізмів системи інформації та зв'язку. Суто просторові характеристики систем комунікації – їх протяжність, структурність, співіснування та взаємодія елементів, не враховує фактори, що властиві процесам соціальної комунікації. Як вірно підмічає М.М. Слюсаревський “поняття інформаційного простору охоплює не тільки актуальну комунікативну поведінку та зумовлені нею перцептивні дії споживачів інформації, але також і відповідні стани їх психологічної готовності. Власне, на цій готовності, - стверджує він, - й тримається, якщо можна так висловитися, інформаційний простір” [13, с. 73]. Таким чином, реальний інформаційний простір не існує поза перцептивними процесами і функціональними станами психіки споживачів інформації, й в цьому сенсі він підпорядковується законам реляційності. О.В. Баранов, у минулому заступник голови Державного комітету зв'язку та інформатизації України, підкреслюючи роль Інтернету для економіки, з цього приводу підкреслив: “важливим є не тільки наявність технологічної бази, комп'ютерних мереж і програм, але й наявність широкого кола ділових людей, морально готових до використання цих нових технологій” [1, с. 49]. Ще раніше на цю проблему звернув увагу Ю.М. Канигін, який зазначив, що без проведення заходів по інтелектуалізації суспільства, впорядкуванні інформаційних зв'язків ефективне використання ЕОМ та інформаційних технологій має вузькі межі[7, с. 7].

Відмінність сучасного етапу розвитку комунікаційної діяльності від попереднього полягає в тому, що за останні десятиріччя створено комунікаційний канал, який є принципово новим матеріально-технічним засобом її здійснення. Його називають простором комп'ютерних комунікацій, кіберпростором або віртуальною реальністю. “Кіберпростір, лаконічно зазначає Е. Гіденс, - це простір взаємодії, утворений глобальною мережею комп’ютерів, з яких складається Інтернет” [3, с. 462]. Він передає повідомлення в фізичному просторі та астрономічному часі з небаченою раніше швидкістю та легкістю, що дає можливість значно інтенсифікувати процес руху смислів в суспільстві в національному та міжнародному масштабах. В цьому аспекті кіберпростір є засобом розширення можливостей інформаційного простору, ефективне використання якого становиться сучасною парадигмою суспільного розвитку. На основі аналізу можливих соціальних змін, пов'язаних з цим простором, й були побудовані різні концепції постіндустріального суспільства, в яких соціально-комунікаційна революція трактується як процес створення принципово нових умов для формування соціального інтелекту, що функціонує за законами колективної творчості.

Простір комп'ютерних комунікацій є електронною версією (органічною складовою) інформаційного простору. Інші складові існують в усній та документній формах. Це означає, що кіберпростір підпорядковується закономірностям соціальної комунікації. Однак останній представляє собою більш складну самоорганізуючу, самореферентну систему, яка має невід'ємні характеристики відкритості, незавершеності, постійного становлення та діалогічності. Комплекс цих атрибутів забезпечує самоорганізацію комунікаційного процесу, який не підпорядковується будь-якому прямому управлінського впливу, в тому числі з боку держави. В інформаційному просторі спонтанно з’являються нові суб’єкти діяльності, або трансформуються старі, формуються специфічні форми поведінки і діяльності, які якісно відрізняються від тих, що існували раніше. Виникнення нових суб’єктних позицій, інтересів та установок у відношенні до інформаційного простору є об'єктивною основою для включення до цілей і завдань державної інформаційної політики розв'язання проблем, що пов'язані не тільки з процесом інформатизації країни, але й з формуванням єдиного соціокультурного простору з використанням Інтернет. Формування інформаційного простору як сучасної парадигми суспільного розвитку має передбачити, насамперед, створення семантичного поля, в рамках якого ефективно функціонуватиме соціальний інтелект нації, орієнтований на демократичні цінності.

Усвідомлення інформації як важливого ресурсу суспільного розвитку актуалізує експлікацію таких понять як інформаційний простір особистості, сім'ї, колективу, соціальної системи будь-якого рівня – села, селища, міста, регіону, держави в контексті соціального інтелекту. Розвиток соціальної системи в цілому забезпечується шляхом її самоідентифікації на основі співставлення соціальної реальності та інформації, прийняття відповідних рішень на різних рівнях соціальної дії. Ефективність інформаційного простору залежить від змісту (смислів), який формується в сучасних умовах різними соціальними агентами. Сьогодні держава втратила свою монополію на його формування. Інформація розподілена серед множини соціальних агентів, значення яких як суб'єктів знання значно зростає в умовах кіберпростору. Роль держави полягає в визначенні зрозумілих для суспільства цілей (смислів), визначенні пріоритетів, створенні правової бази, що відповідає принципам цивілітарної держави, розробці та реалізації інформаційних стратегій відносно оптимального використання інтелектуальних ресурсів суспільства, які мають перейти від автономного до спільного режиму функціонування в цілях суспільного розвитку. “Інформаційне суспільство, - зазначає О.А. Баранов, - будується всім суспільством, а для цього необхідно створювати умови, переконувати суспільство, що це є необхідним” [1, с.50]. В цьому сенсі основним завданням держави є визначення пріоритетів та розроблення стратегії руху до інформаційного суспільства.