Сторінка
6

Зернове господарство України. Основні проблеми та перспективи розвитку

Особлива роль землі, як головного засобу сільськогосподарського виробництва, комплекс природних та економічних умов підвищення її родючості, нерівномірність використання трудових ресурсів і основних виробничих фондів, інші фактори викликають необхідність більш доцільного поєднання галузей, раціонального добору культур і сортів.

У господарствах, які мають надмірні площі колосових культур у сівозмінах, можливе зниження ефективності виробництва озимої пшениці, якщо колосові були її попередниками більш ніж два роки. При надлишках вологи, високої вологості повітря та незбалансованому азотному живленні посіви озимої пшениці можуть постраждати від масового ушкодження листовими хворобами, що знижує врожайність на25-30%. Крім погіршення фітосанітарного стану полів, перенасичення сівозмін озимої пшениці обумовлює розміщення її після просапних попередників, які зривають, а отже, посів проводиться у гірші агропромислові строки.

За умов прискореного розвитку хвороб та шкідників при порушенні сівозмін, строків посіву та незбалансованому застосуванні мінеральних добрив необхідне масове використання пестицидів, однак це веде до непередбачених екологічних наслідків. Коли врахувати, що в Україні від 20-30% посівів зернових культур знаходяться у санітарно-охоронних зонах (поблизу жилих селищ, тваринницьких ферм, водойм, водних джерел та ін.), де застосування хімічних засобів захисту різко обмежене або заборонене, подальше нарощування виробництва зерна в цих зонах можливе лише в разі запровадження комплексної системи агротехнічних та біологічних засобів захисту зернових культур від шкідників, хвороб та бур’янів, а також проведення відповідних організаційно-господарських заводів.

Найважливішими напрямками інтенсифікації виробництва зерна є широке використання досягнення генетики і біотехнології, селекції і насінництва, виведення та впровадження нових сортів та гібридів рослин, що характеризується підвищеною засухостійкістю, несприятливістю до хвороб, більш високою потенційною врожайністю порівняно з їхніми попередниками, підвищеним вмістом у зерні біологічно активних речовин, які становлять особливу цінність як для харчування людині, так і для скота.

Збільшення виробництва твердих та сильних пшениць стримується недостатньою кількістю її районованих сортів.

На початку 90-х років посівна площа під кукурудзою зменшувалась і становить 0,7 млн. га в 1996р. в 1997р намітилось значне зростання площі посівів під зерно кукурудзи до 1,7 млн. га, що відповідно привело і до значного зростання її валового збору: від 4,7 млн. т на початку 90-х років, 1,5 млн. т в середині 90-х років до 5,3 млн. т в 1997. Різкий спад валового збору кукурудзи на зерно на початку і всередині 90-х років стримував виробництво комбікормів, що негативно вплинуло на розвиток тваринництва. Велику потрібність в зерні кукурудзи відчуває також харчова, мікробіологічна промисловості, медична та інші галузі народного господарства. Несприятливі природні умови останніх років та погіршення забезпечення господарств добривами, гербіцидами, пально-мастильними матеріалами, морально застаріле технічне забезпечення галузі – ось ті головні причини, що призвели до різкого зменшення валового збору кукурудзи в країні. У зв’язку з цим у розробленні Національної програмі “Зерно України” передбачається в наступні роки збільшити посівні площі під кукурудзою до 2,3 млн. га і створити всі умови для доведення валових зборів цієї культури до 8 млн. т у 2005р.

Що стосується фуражного зерна, то його частка становить лише 42% валового збору зерна. Ми ще недостатньо збираємо ячменю, зерна кукурудзи, вівса, зернобобових, використовується в найближчі роки довести його питому вагу у валовому зборі всього зерна до 60-65%.

Основне виробництво продовольчого зерна озимої пшениці і надалі буде концентруватись в степовій та лісостеповій зонах, де природні умови сприяють вирощування зерна високої якості. Обсяги виробництва пшениці в Поліссі мають визначатися внутрішніми потребами регіону та країни. Передбачається на півдні степової зони та в господарствах Автономної Республіки Крим створення зони товарного виробництва твердої озимої пшениці, де щорічно виробляється до 300-350 тис. т зерна. Це дасть змогу забезпечити цією сировиною вітчизняну макаронну та круп’яну промисловість. Значна частина цього зерна може бути реалізована на світовому ринку.

За експертними оцінками Україна може збирати щорічно не менш 1 тони зернових на чоловіка. Такий врожай був зафіксований лише один раз – в 1989 році. Після цього спостерігався постійний спад виробництва зернових.

Для відновлення росту збору зернових потрібно провести комплекс заходів, перш за все економічного та організаційного характеру:

1. Пониження рівня цін на фінансові ресурси та надання можливості ліквідувати диспаритет ціню

2. Земля повинна стати товаром та є предметом залога при фінансуванні конкретного підприємства.

3. Повинно впровадити рівність всіх форм власності та законодавчо це задекларувати.

4. Створення умов для конкуренції в галузі.

5. Впровадження економічно обґрунтованої державної підтримки підприємств як зернового господарства, так і агропромислового комплексу взагалі.

Слід підкреслити, ці міри можуть витягнути весь сільськогосподарській комплекс із кризи.

ВИСНОВКИ

Аналізуючи стан зернового господарства з точки зору вирішення цих завдань, необхідно виявити фактори, які не тільки стримують підвищення темпів зростання виробництва зерна, а й завдають шкоди під час його збереження, переробки і використання.

Важливою технологічною особливістю вирощування зернових культур є науково обґрунтоване застосування добрив і засобів захисту рослин. Так, при використанні мінеральних добрив необхідно враховувати дані агрохімічного аналізу про наявність поживних речовин у ґрунті в засвоюваній рослинами формі і раціональне їх співвідношення. Високі врожаї неможливі без мікроелементів, потреба в яких не задовольняється у повному обсязі. Засоби захисту рослин слід застосовувати виходячи з економічного порога шкідливості хвороб, бур’янів та шкідників, а також із міркування безпеки для здоров’я людей і навколишнього середовища. Враховуючи те, що з 1992 року в сільському господарстві у 4,5раза зменшення мінеральних добрив і в1,5-2рази засоби захисту рослин, головною умовою подальшого розвитку виробництва зерна є формування інтенсивних технологій, які постійно вдосконалюються й доповняються новими елементами. При цьому велике значення мають обґрунтування машин, створення їх комплексів для без – і маловідхідних технологій, які повинні забезпечувати економію енергії і матеріальних ресурсів.

Для високоефективної організації виробництва зерна необхідна добре розвинена матеріально-технічна база. У тих господарствах, де було досягнуто високого рівня розвитку матеріально-технічна бази і інтенсивності зернового господарства, врожайність зернових культур на 10-25% перевищувала середні показники інших держав . Наприклад, у господарствах з фондозабезпеченістю 380-600карбованців за гектар орних земель (1990-1995 роках) врожайність зернових була на 11-16 центнера на гектар більше ніж у господарствах, гірше забезпечених основними фондами.