Сторінка
4

Територіальний поділ праці — об'єктивний процес розвитку продуктивних сил

У сучасному світі суспільне виробництво відбувається * з постійним поглибленням територіального поділу праці. При цьому ускладнюється територіальна структура національної економіки, посилюється її регіональна складова, яка викликає формування еко­номічних районів різних рівнів. Процес формування економічних районів є об'єктивним. Він відбувається через формування відпо­відної певним регіональним передумовам господарювання тери­торіальної організації продуктивних сил та структури виробництва. Таким чином, основою формування економічних районів є суспіль­ний територіальний поділ праці, який формує виробничу спеціаліза­цію окремих територій, виробничі цикли і розвиток системи внут­рішніх та міжрайонних зв'язків. Об'єктивними передумовами фор­мування економічних районів виступають наявні у даному регіоні:

• природні ресурси

• особливості економіко-географічного положення території

• система розселення

• чисельність населення

• територіальна організація виробництва

• виробничий потенціал

• спеціалізація господарства

• рівень господарського освоєння території.

На основі формування згідно даних передумов територіально-виробничих комплексів з певною спеціалізацією господарства та організаційно-технологічною структурою виробництва (енергови-робничим циклом) і відбувається розвиток економічних районів. Завданням вчених при цьому є визначення меж об'єктивно існуючих економічних районів.

В економічній та географічній науці існують декілька підходів до визначення поняття економічного району. Для усіх них прослід-ковуються спільні ознаки: спеціалізоване господарство, його комплекснють, територіальна цілісність, тісні внутрішньорайонні й між­районні економічні зв'язки, відносна повнота та замкненість вироб­ничих циклів, особливості економіко-географічного положення. За загальноприйнятим визначенням П.М.Алампієва економічний рай­он — це географічна цілісна територіальна частина народного господарства країни, яка має свою виробничу спеціалізацію, міцні внутрішні економічні зв'язки і нерозривно зв'язана з іншими час­тинами суспільним територіальним поділом праці.

Окрім вказаних передумов, на формування економічних рай­онів впливають фактори трьох основних груп: економічні, природні, та історичні. Основними серед них є фактори економічного поход­ження:

1. головним районоутворюючим фактором у кожній країні є суспільний територіальний поділ праці;

2. територіальні виробничі комплекси (ТВК) як сукуп­ність однорідних або тісно зв'язаних між собою різних виробництв, розташованих на певній території;

3. природні умови і ресурси як основа розвитку спеціалі­зованого господарства району та існування й розвитку інших ком­понентів продуктивних сил даної території;

4. особливості економіко-географічного положення те­риторії району обумовлюють формування спеціалізації його госпо­дарства, характер та рівень розвитку економічних зв'язків;

5. районоутворюючі центри — великі міста-економічні центри з потужним виробничим та інфраструктурним потенціалом. Зона районоформуючого впливу крупних регіональних центрів охо­плює групу адміністративних областей або територіальне відокрем­лений анклав в межах економічного району. На Україні такими цен­трами є Київ, Харків, Донецьк, Дніпропетровськ, Одеса, Львів, Вінниця, Сімферополь, Житомир та Чернігів;

6. форми територіальної організації виробництва - про­мислові, інфраструктури (транспортні, рекреаційні) та агропроми­слові райони, центри, промислові та транспортні вузли, локальні форми територіальної організації господарства регіону;

7. суспільно-політичний устрій (унітарний або федера­тивний). В Україні суспільно-політичний устрій держави побудова­но на засадах унітарності, але з певними елементами федерації, зок­рема, з існуванням внутрішньої автономії для АР Крим;

8. адміністративно-територіальний поділ країни. У ме­жах економічних, адміністративних та правових механізмів терито­ріального управління й регулювання в полі адміністративно-терито­ріального поділу країни функціонують як самостійні суб'єкти гос­подарювання різних форм власності, так і окремі ланки господарсь­ких комплексів територій.

Проблеми й перспективи економічного районування

В світлі регіональної економічної політики держави та форму­вання відповідної їй концепції нового адміністративно-територіаль­ного устрою країни з усією актуальністю постає питання удоско­налення економічного районування. Так, у цьому контексті основними проблемними питаннями, які потребують теоретико-методологічного обгрунтування, є наступні.

Питання про ранг бюджетотворної територіальної соціально-економічної системи (ТСЕС) другого рівня. Так, якщо зараз бюдже-тотворною ТСЕС вищого рангу є країна в цілому, де на рівні дер­жавного народногосподарського комплексу формується бюджет, то бюджетотворною ТСЕС другого рівня є область. Крупний інтег­ральний економічний район свого бюджету не має. В результаті змін адміністративно-територіального устрою роль бюджетотворної ТСЕС другого рівня може перейти, в різних варіантах

а) до території, яка дорівнює укрупненій області, (охоплює приблизно півтори або дві нинішні області),

б) до території рангу економічного макрорайону.

Можливими є й варіанти незначного зменшення кількості об­ластей (на 1-4) або ж їх фактичного збереження в існуючих кордо­нах з незначними змінами, які суттєво не відображаються на сис­темному рангу обласної ТСЕС.

Друге питання стосується теоретико-методологічних та прак­тичних проблем виділення економічних районів. На сучасний мо­мент територія Поліського та Південного районів відзначається у цілому не характерною для України взаємною відокремленістю складових територіальних частин. Так, Поліський економічний рай­он складається з двох територіальне відокремлених анклавів — Во-линсько-Житомирського Полісся та Чернігівщини (Східного Полісся). У них є різними районоформуючі центри - м. Житомир та м. Чернігів. У Південному районі проблематичним є віднесення до нього території АР Крим з особливими передумовами господарю­вання та своїм районоформуючим центром - м. Симферополь. Східний район, який охоплює територію української Слобожанщини в дійсності за географічним розташуванням є Північно-Східним, а самою східною областю України є Луганська область Донецького району. Проблематичним у сітці районування є положення Кірово-градщини, яка за природно-економічним потенціалом є схожою з Центральним економічним районом, аж ніяк не з Придніпров'ям, хоча й тяжіє до останнього за господарськими зв'язками.

Щодо вказаних питань, то, вирішення першого з них повинно враховувати як національний, так і світовий досвід формування за­гальнодержавного й місцевого бюджетів, адміністративно-територіального поділу територій країн, а також загальноекономічні зако­номірності функціонування продуктивних сил на різних стадіях циклу виробництва. Зокрема, з точки зору раціонального та еко­номічно, соціальне й екологічно ефективного використання сукуп­ного ресурсного потенціалу територій, масштабний ранг нинішньої області, як основної бюджетоформуючої ланки другого рівня, на етапі сталого економічного зростання може стати просто недос­татнім. В недалекому минулому, зараз та в середньостроковій пер­спективі, тобто на етапі перехідного та трансформаційного періодів за рахунок дії об'єктивних факторів, дійсно формування бюджету території рангу економічного макрорайону є важким, а зважаючи на національні реалії - й неможливим завданням. Проте досвід розви­нутих країн з суттєвими регіональне диференційованими суспільно-економічними та природно-економічними передумовами господа­рювання (Німеччина, Росія, Іспанія, Велика Британія тощо) показує, що для економіки, яка ефективно розвивається, оптимальним мас­штабним рангом бюджетоформуючої ланки другого рівня є тери­торія, яка дорівнює за площею декільком (як правило 2-3) областям України. Тобто, на стадії подолання в основному кризових явищ в економіці й соціально-економічних процесах, можливим є укруп­нення бюджетотворної одиниці другого рівня до території, яка б охоплювала економічний район макромасштабного рангу. При цьо­му всебічне урахування управлінськими ланками таких регіонів конкретно-регіональних передумов економічної діяльності цілісних за природно-ресурсним, соціальним та виробничим потенціалом 8 -10 макрорайонних господарських комплексів надасть змогу в май­бутньому ефективно вирішити ряд перспективних завдань. Серед них головними є завдання збалансування рівнів соціально-економіч­ного розвитку як всередині районів, так і між ними, а також докорін­не підвищення загальної ефективності господарювання в комплексі зі зміцненням в цілому всієї української держави з метою розбудови підґрунтя сталого розвитку країни.