Сторінка
2

Територіальний поділ праці — об'єктивний процес розвитку продуктивних сил

Необхідно зазначити, що розвиток територіального поділу праці і рівномірне розміщення продуктивних сил несумісні, вони навіть суперечать одне одному. Кожен район як господарська система продуктивних сил є одночасно підсистемою в народному господарстві країни. Всі економічні райони функціонують на основі тісних економіч­них взаємозв'язків, що складаються в залежності від того, як формується система територіального поділу праці. Розміщення продуктивних сил в економічних районах— процес динамічний і неадекватний. В кожному економічному районі ніяк не можна створити всі виробництва і таким чином позбутись ввезення продукції з інших районів, у тому числі з віддалених. Прагнення виробляти в районах буквально всі види продукції не виправдовує себе, оскільки це негативно впливає на всю систему територіального поділу праці і веде до зростання витрат виробництва. Одночасне розміщення продуктивних сил в різних за природними і економічними умовами районах (створення в кожному з них однакової або близької структури чи однакового типу економічного розвитку) звужує масштаби територіального поділу праці і практично позбавляє виробництво широкого розвитку його важливих форм — концентрації, спеціалізації, кооперування.

Розміщення продуктивних сил в умовах зростання науково-технічного прогресу і поглиблення територіального поділу праці передбачає створення залізничних, автомобільних, трубопровідних і водних магістралей, сучасних великих морських портів і аеропортів. В результаті посилюється інтеграція районів, що знаходяться на значній відстані, розширюються масштаби територіального поділу праці. У той же час відбувається концентрація продуктивних сил переважно навколо великих центрів виробництва, на головних магістральних шляхах сполучення, в акваторіях великих портів. Концентрація виробництва — це один з ефективних шляхів зниження собівартості товарів, що дозволяє збіль­шити відстань перевезень промислової і сільськогосподарської продукції. Розширення магістральних шляхів сполучення відкриває широкі можливості для розвитку продуктивних сил і територіального поділу праці. Так, завдяки потужним нафто- і газопроводам, лініям електро­передачі створюються нові промислові комплекси в районах з недо­стачею сировини і палива, розвиваються всі інші галузі господарства

Розміщення проблеми економічного районування України

В теорії розміщення продуктивних сил особливе місце займає еконо­мічне районування. Значення проблеми районування господарства особливо посилюється на сучасному етапі, коли Україна стала незалеж­ною державою і приступила до створення основ ринкової економіки.

Економічне районування в цілому та окремі його проблеми вивчені досить глибоко. Вчення про господарські (економічні) райони і про районування як процес базується на синтезі величезної інформації, перш за все — на вивченні зв'язків явищ природи, розселення, праці і міграцій населення, господарства, науки, культури, освіти. Районування відбиває територіальну диференціацію господарства на основі системи територіального поділу праці, тобто воно є важливим методом аналізу розміщення і територіальної організації продуктивних сил.

Методологічні основи економічного районування закладені у дослід­женнях цілого ряду вчених-районологів, зокрема у працях ММ.Коло-совського, М.М.Баранського, П.М.Алампієва, Ю.Г.Саушкіна, А.М.Коло-тієвського, І.В.Нікольського та ін. Певний позитивний вклад у розробку проблем територіально-виробничого комплексоутворення і економічного районування внесли українські вчені М.М.Паламарчук, Л.М.Корецький, Ф.Д.Заставний, В. А. Поповкін.

Економічний район будь-якого масштабу розглядається у вітчизняній науці як цілісна складна територіальна система продуктивних сил, що виступає нерозривною ланкою, складовою частиною господарського ком­плексу країни і виконує певну функцію в рамках національного ринку.

Розвиваючи територію економічного районування, відомий районолог М.М. Колосовський виходив з того, що організація продуктивних сил економічного району набуває форми комплексу. На його думку, районний комплекс проявляється в різних конкретних формах залежно від видів енергії, сировини та інших ресурсів. Аналізуючи районні комплекси, вче­ний застосував нові методи, зокрема метод енерговиробничих циклів, за допомогою якого йому вдалося глибоко вивчити структуру виробницт­ва районів та міжгалузеві зв'язки. В процесі вивчення особливостей роз­міщення продуктивних сил встановлено, що рівень їх розвитку в окремих районах має значні відмінності. Це пов'язано з використанням досягнень науково-технічного прогресу і розвитком територіальної організації виробництва.

Оскільки система економічних районів -— це прояв територіального поділу праці, районоутворення виступає як важлива умова регіонального управління народним господарством. Раціональна територіальна органі­зація продуктивних сил в економічних районах сприяє більш повному використанню природних, трудових і матеріальних ресурсів, підвищенню ефективності виробництва в усіх територіальних ланках країни. Г Завдання економічного районування на сучасному етапі зводиться до виявлення на території країни науково обгрунтованих господарських, комплексіврізного масштабу. Сітка економічних районів сьогодні вико­ристовується для планування і прогнозування розвитку продуктивних сил, зокрема районних господарських комплексів. Досить ефективним виявляється програмно-цільовий метод. Економічний ефект полягає у досягненні високого рівня комплексності їх господарства, раціоналізації системи внутрірайонних і міжрайонних зв'язків, у найбільш повному використанні природних, матеріальних і трудових ресурсів. Наукове і практичне значення економічного районування в сучасних умовах роз­витку господарства України полягає у формуванні раціональної струк­тури виробництва, в основу якої повинна бути покладена система районних виробничих комплексів. У зв'язку з розпадом Радянського Союзу і проголошенням незалежності колишніми його республіками, система економічного макрорайонування України втратила своє значення. Сьогодні потрібно розробляти і впроваджувати в практику нову сітку економічних районів нашої держави. Необхідність нового економічного районування випливає з Декларації про державний суверенітет республіки і принципово нових завдань щодо розвитку її економіки. Перш за все повинні бути детально вивчені і враховані умови розвитку територіального поділу праці в межах України як незалежної держави. Це дасть змогу виділити систему районів з об'єктивною основою, всебічно врахувати природно-географічні і соціально-економічні умови формування кожного з них, а також прогнозувати напрямки їх розвитку на майбутнє.