Сторінка
5
Як правило, загальнообов'язкове правове регулювання злійснюється органами держави, тобто правила, критерії та стандарти ринку цінних паперів встановлюються державними органами, і вони є обов'язковими для всіх індивідуальних або інституційних учасників. Більш того, вони також є обов'язковими і для самих державних органів. Прикладами таких правил можуть бути, зокрема, визначення понять акцій у Законі України «Про цінні папері і фондову біржу» або правило, згідно з яким надання дозволу на здійснення посередницької діяльності на фондовому ринку є прерогативою Міністерства фінансів України.
Що стосується інституційно-правового регулювання, то правила, критерії і стандарти, визначені інститутами-регуляторами, є обов'язкові лише для певних (конкретних) учасників ринку цінних паперів. Наприклад, «Правила допуску цінних паперів до котирування на Українській фондовій біржі» є обов'язковими лише для тих емітентів, цінні папери яких котируються на біржі.
Державно-правове та інституційно-правове регулювання ринку цінних паперів є не тільки видами правового регулювання, а ї його двома складовими частинами[9].
Державно-правове регулювання ринку цінних паперів в Україні здійснюється низкою державних органів, які складають систему державних органів регулювання в цій сфері. Між зазначеними органами існує певний ієрархічний та галузевий поділ.
В сучасну систему органів державно-правового регулювання ринку цінних паперів України входять, зокрема, такі: орган законодавчої влади - Верховна Рада України; органи центральної виконавчої влади - Президент України, Кабінет Міністрів України, Міністерство фінансів України, Міністерство економіки України та деякі інші. Крім того, важливу роль у цій системі відіграють інститути, які не є органами законодавчої або виконавчої влади, але підзвітні Верховній Раді України, наприклад, Національний банк України, Фонд державного майна України тощо; а також місцеві органи державної влади, головним чином, місцеві державні адміністрації (до їхньої компетенції належать питання реєстрації юридичних осіб або реєстрації іноземних інвестицій тощо) і органи судової влади, у тому числі арбітражні суди.
Практично жодний з названих органів системи державно-правового регулювання не здійснює впорядкування відносин винятково на ринку цінних паперів України. Всі вони регулюють або окремі аспекти взаємодії на цьому ринку, або впорядковують відносини в цій сфері економіки поряд з іншими її сферами. Наприклад, відносини реєстрації випуску акцій і облігацій підприємств регулюються законами, які приймає Верховна Рада України, та наказами Міністерства фінансів України; надання дозволу на здійснення посередницької діяльності комерційними банками регулюються спільним документом Національного банку України та Міністерства фінансів України; валютне регулювання обігу цінних паперів здійснюється відповідно до актів Кабінету Міністрів України та Національного банку України; відносини переміщення цінних паперів через державний кордон регулюються спільним документом Національного банку України та Державного митного комітету України; відносини перетворення державних підприємств в акціонерні товариства регулюються законами Верховної Ради України, указами Президента України, нормативними актами Фонду державного майна тощо.
Особливістю державно-правового регулювання є те, що воно виконується державними органами і здійснюється, головним чином, на основі застосування принципу субординації та примусовості.
У більшості країн світу існують спеціальні органи центральної виконавчої влади, які узагальнено називаються комісіями з цінних паперів. Деякі з функцій, які звичайно виконуються такими комісіями, в Україні здійснює Міністерство фінансів. Зокрема, це стосується реєстрації випусків акцій та облігацій підприємств, реєстрації інформації про відкритий випуск акцій, надання дозволу на здійснення посередницької діяльності з цінними паперами тощо. Проблема створення органу, який буде виконувати функції комісії з цінних паперів, актуальна і для України[10].
Оскільки в рамках єдиного ринку цінних паперів країни, як правило, співіснують біржовий та позабіржовий сектори, відносини на кожному з них впорядковуються самоврядними інститутами-регуляторами: на біржовому фондовому ринку - фондовою біржою, на позабіржовому - асоціаціями ділерів з цінних паперів. В Україні функції інституту-регулятора на біржовому ринку цінних паперів виконує Українська фондова біржа, а на позабіржовому - Українська асоціація торговців цінними паперами. Зазначені два сектори ринку цінних паперів і відповідно дві системи інституційного регулювання доповнюють одне одного. Проте між ними існують і певні розбіжності.
Принципи формування та управління портфелем
Портфель - сукупність зібраних воєдино різних інвестиційних цінностей, службовців інструментом для досягнення конкретної інвестиційної мети вкладника. У портфель можуть входити цінні папери одного типу (акції) або різні інвестиційні цінності (акції, облігації, ощадні й депозитні сертифікати, станові свідоцтва, страховий поліс й ін.). Формуючи портфель, інвестор виходить зі своїх "портфельних міркувань". "Портфельні міркування" - це бажання власника коштів мати їх у такій формі й у такому місці, щоб вони були безпечними, ліквідними й високоприбутковими.
Принципами формування портфеля є безпека й прибутковість вкладень, їхній ріст, ліквідність вкладень. Під безпекою розуміються невразливість інвестицій від потрясінь на ринку інвестиційного капіталу й стабільність одержання доходу. Безпека звичайно досягається на шкоду прибутковості й росту вкладень. Нарощувати вкладення можуть тільки власники акцій. Під ліквідністю будь-якого фінансового ресурсу мається на увазі здатність його брати участь у негайному придбанні товару (робіт, послуг). Так, готівка мають більшу ліквідність, чим безготівкові. Набір дрібних купюр має більшу ліквідність, чим набір великих купюр. Ліквідність інвестиційних цінностей - це їхня здатність швидко й без втрат у ціні перетворюватися в готівку. Найбільш низькою ліквідністю володіє нерухомість. Жодна з інвестиційних цінностей не має всіма перерахованими вище властивості. Тому неминучо компроміс. Якщо цінний папір надійний, то прибутковість буде низкою, тому що ті, хто віддає перевагу надійності, будуть пропонувати високу ціну. Головна мета при формуванні портфеля складається в досягненні найбільш оптимального сполучення між ризиком і доходом для інвестора. Іншими словами, що відповідає набір інвестиційних інструментів покликаний знизити ризик втрат вкладника до мінімуму й одночасно збільшити його доход до максимуму[11].
Завантажити реферат