Сторінка
6

Демографічний потенціал України

Механізація та автоматизація виробничих процесів, спеціаліза­ція виробництва сприяють зниженню трудомісткості продукції, що дає особливо великий ефект при розміщенні підприємств у райо­нах, де трудових ресурсів не вистачає. Велике значення має також скорочення адміністративного персоналу з наступним його пере­розподілом у галузі матеріального виробництва і сферу послуг.

Однією з найважливіших проблем є підвищення ефективності використання трудових ресурсів у сільському господарстві. В бага­тьох адміністративних районах сільськогосподарські підприємства гостро потребують додаткової робочої сили, незважаючи на те, що в цій галузі матеріального виробництва зосереджено майже 5 млн. чол., що становить майже 21.1% середньорічної чисельності зайнятих у народному господарстві. Причини такого дефіциту Не однозначні. На­самперед різко погіршилася віково-статева структура сільського на­селення. Низький рівень механізації й електрифікації виробничих процесів зумовлює значну трудомісткість продукції. Недосконалі й форми організації виробництва та оплати праці. Все це потребує ви­сокого рівня зайнятості населення в сільському господарстві. До речі, зазначені причини зумовлюють відплив із сіл трудових ресурсів, на­самперед молоді та кваліфікованих працівників.

В умовах переходу до ринкової економіки урізноманітнюються форми зайнятості населення. Зростає кількість зайнятих у коопе­ративах, малих підприємствах. Багато хто займається індивідуаль­ною трудовою діяльністю. У зв’язку з цим дедалі більше загострю­ються проблеми забезпечення робочою силою суспільного сектора виробництва, особливо будівництва та сільського господарства.

Альтернативними заходами щодо ліквідації дефіциту трудових ресурсів у південних і східних районах України є забезпечення в галузевому і територіальному розрізах відповідності кількості ро­бочих місць трудовим ресурсам, а також широке впровадження трудозберігаючих технологій. Іншими словами, основним напря­мом забезпечення робочою силою трудодефіцитних районів треба вважати не додаткове залучення нових працівників, а скорочення затрат живої праці. Власне, в умовах ринкової економіки дефіцит трудових ресурсів зумовлюватиме потребу впровадження у вироб­ництво нових форм організації й оплати праці, досягнень науково-технічного прогресу.

Дуже поширеним явищем нині є хронічний дефіцит робочої сили в деяких галузях промисловості і будівництва, хоча він має й відносний характер, оскільки є результатом невідповідності кіль­кості робочих місць трудовим ресурсам. Це означає, що на підприємствах і на будівництві розширення виробництва відбувається певною мірою за рахунок нових робочих місць, а не завдяки їх зменшенню через впровадження нових форм організації праці і трудозберігаючих технологій.

Водночас слід зазначити, що в господарстві України є великі резерви вивільнення робочої сили завдяки зниженню чисельності зайнятих на ручних роботах і зростання продуктивності праці. Значні резерви трудових ресурсів є й у структурі зайнятості. На­приклад, у народному господарстві України ще висока частка ке­рівників та фахівців. Таке становище, коли кожний четвертий є керівником чи фахівцем, не сприяє зростанню продуктивності праці, отже, скорочення зайнятості в управлінському апараті, перехід на нові форми організації й управління зумовлюють потребу галузе­вого перерозподілу значної частини робочої сили.

Зростаючий дефіцит трудових ресурсів є гальмівним фактором розміщення продуктивних сил.

Нині поліпшення ви­користання трудових ресурсів пов’язане з більш повним викорис­танням можливостей господарського розвитку малих і середніх міст та робітничих селищ. Як правило, в таких містах є резерви робочої сили. Крім того, тут зосереджені підприємства для переробки сільсь­когосподарської сировини з сезонним характером виробництва. Тому значна частина трудових ресурсів використовується протягом року лише частково. В малих містах і особливо в робітничих селищах сконцентровані підприємства одного профілю, що характерно для регіонів, що спеціалізуються на гірничій і металургійній промисло­вості. На таких підприємствах зайняті в основному чоловіки, а сфе­ра прикладання жіночої праці буде обмежена. Більшість малих і се­редніх міст розташовані в добре забезпечених транспортом регіо­нах, а це підвищує їх значення для майбутнього розміщення підпри­ємств обробної промисловості, особливо філіалів великих підпри­ємств, з урахуванням того, що в середніх і малих містах середня вартість інженерної підготовки, обладнання й устаткування порів­няно нижча, ніж у великих.

У малих і середніх містах важливим резервом підвищення ефек­тивності використання наявних трудових ресурсів є розвиток сфе­ри послуг. Ці міста виконують роль центрів соціального обслугову­вання сільського населення. Зростання зайнятості населення у не­виробничій сфері таких міст матиме велике соціальне значення. Водночас це дасть змогу створити умови для залучення до вироб­ництва певної кількості жіночої праці.

Висновок

Україна – п’ята за чисельністю населення держава в Європі. Кількість його на 1 січня 2003 р. становила 49,1 млн. чол. За цим показником Україна поступається лише ФРН (80 млн. чол.), Італії (58 млн. чол.), Великобританії (57.3 млн. чол.) і Франції (57 млн. чол.).

Сьогодні середня тривалість життя в Україні становить 70-71 рік (66 років у чоловіків і 73-75 років у жінок) і поступово зменшується. За цим показником, Україна посідає 52 місце серед країн світу.

Трудові ресурси – це наявне працездатне населення (чоловіки від 16 до 59 років і жінки – від 16 до 54 років), а також працюючі підлітки і пенсіонери. Загальна кількість працездатного населення України в 1993 р. перевищила 29 млн. чоловік.

У сфері матеріального виробництва на початку 90-х років було зайнято 75 % усіх працівників. Понад 29 % населення країни працювало в промисловості, більш як 20 – у сільському господарстві, понад 11 % – в освіті, галузях культури і науки. Значна частка припадала на будівництво (7.4 %), торгівлю, громадське харчування (7.1 %), транспорт і зв’язок (6.7 %).

Нині переважною формою зайнятості працездатного насе­лення все ще залишається державний сектор економіки. Проте частка недержавних форм власності поступово зростає. В пер­спективі передбачається відплив робочої сили (до 400 тис. чоловік) з підприємств державного сектору в різні приватні, малі, спільні та інші недержавні підприємства.